Програму IV Міжнародної ісламознавчої школи, що працювала 20‒24 липня в Ісламському культурному центрі Києва, без сумніву, прикрасила доповідь соціолога Ольги Максименко, що представляє Інститут соціології НАН України.
У дослідженні «Філософські та етичні засади ісламу та християнства» Ольга Максименко порівнює християнську й мусульманські доктрини з погляду філософії та етики. Авторка наукового доробку наполягає: неприпустимо ототожнювати Ісламу із тероризмом, бо Іслам — це глибоко гуманістична світова релігія, що оголошує людське життя найвищою цінністю і прирівнює вбивство однієї людини до вбивства всього людства.
Як зазначає науковець, дві світові монотеїстичні релігії — християнство та Іслам — мають багато спільного. У цьому можна пересвідчитися, порівнюючи їхні першоджерела — Біблію та Коран:
— Обидві релігії підкреслюють, що світ перебуває під владою «етичного правління». Прийняття цієї етичної влади — головна передумова духовного здоров’я та добробуту людського суспільства. Це переконання в тому, що, незважаючи на численні прояви зла в цьому світі, існує Благий розум, усвідомити сутність якого люди неспроможні. Саме цей розум веде весь драматичний розвиток світу до справедливої і гідної мети. Обидві релігії вчать, що цей єдиний світовий розум і є Єдиний Всемогутній Господь, — каже Ольга Максименко й зауважує, що водночас між мусульманською і християнською релігією існують відмінності: наприклад, між концепцією Єдиного Бога в Ісламі та концепцією Трійці в християнстві.
— Одна з основних рис Корану — постійність, неможливість внесення до нього
Доповідачка нагадала слухачам школи, що Коран складається зі 114 частин (сур), і що його оригінали збереглися до наших днів:
— Вони були складені за халіфа Османа (644–656 рр.) найближчими послідовниками Мухаммада на основі сувоїв (сухуф), що їх перевірив сам Пророк, — каже Ольга Максименко, наголошуючи, що не існує списків Корану, які мали би розбіжності з його найпершою редакцією, на відмінну від Біблії:
— Кількість текстів, що увійшли до Святого Письма християн, — різна в трьох основних конфесіях. Крім того, історичні й філологічні дослідження текстів Біблії показали наявність у них пізніх вставок і компіляцій.
Доповідачка зазначила, що існують суттєві розбіжності у сприйнятті Творця послідовниками Ісламу та християнства:
— У Біблії характерний антропоморфний підхід до суті Творця. Йому приписують людські якості й стани: «І сказав Бог: „Сотворімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою“… І Бог на Свій образ людину створив» (Буття, 1:26–27). На Бога переносяться виключно людські якості та стани: «Господь пожалкував» (Буття, 6:6); на сьомий день після створення світу Бог, утомившися від своїх справ, відпочив. А Коран наголошує, що сутність Творця недосяжна: «Аллаг — Господь світів!» (Коран, 7:54); «Ти над кожною річчу всевладний!» (Коран, 3:26); «Він — Аллаг єдиний, вічний… Ніхто йому не рівний! (Коран, 112:1–4); «Він — понад те, що Йому приписують» (Коран, 23:91); «Нема Бога, крім Нього!» (Коран, 64:13).
Як нагадала присутнім Ольга Максименко, християнська традиція називає Ісуса Христа боголюдиною, що прийшла у світ для того, щоби показати людству шлях до спасіння. Коран так само визнає особистість Ісуса (Іси) і його місію пророка, що отримав від Бога Євангеліє (Інджиль). Проте Іса в Ісламі — це смертна людина, позбавлена божественної природи. Лише його народження описано так, як і в Новому Заповіті: Аллаг послав дух до Мар’ям (Марії), і вона народила хлопчика, — каже дослідниця й порівнює християнське та мусульманське бачення історії:
— Але, на відміну від християнського віровизнання, цей дух — не є іпостась Бога, а лише виходить від Нього, що повністю узгоджується з ідеєю абсолютного монотеїзму, на якій ґрунтується Коран.
Учена нагадує слухачам школи, що засади християнської етики сформульовані в Нагірній проповіді Ісуса Христа (Євангеліє від Матвія, 5–7) і є вдосконалений варіант етичних заповідей Тори (святого письма юдеїв), та цитує відповідні фрагменти священних текстів: «Не подумайте, ніби я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — я не руйнувати прийшов, але виконати», — каже Ісус (Євангеліє від Матвія, 5:17).
Ось що каже Ісус із приводу заповіді «не вбий», — наводить відповідні цитати з Євангелія доповідачка: «Ви чули, що було стародавнім наказано: «Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого „рака“ (рака — ледащо, нікчема, блазень, пуста людина — Ред.), підпадає верховному судові, а хто скаже „дурний“, підпадає геєні огненній» (Євангеліє від Матвія, 5:21‒22). Отже від цього моменту заповідь «не вбий» поширювалася й на образу людини, і на почуття ненависті, — доходить висновку дослідниця.
— Усепрощення замінило стародавній закон про помсту: «Ви чули, що сказано: „Око за око і зуб за зуб“ (Вихід, 21:24). А я вам кажу не противитися злому. І коли хто вдарить тебе у праву щоку твою, — підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, — віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє (відбувати подорожню повинність — Ред.) на милю одну, — іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе — то дай, а хто хоче позичити в тебе — не відвертайся від нього» (Євангеліє від Св. Матвія, 5:38–42), — цитує Ісусові настанови доповідачка.
Поняття любові поширилося й на ворогів: «Ви чули, що сказано: „Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога“ (Книга Левит, 19:17‒18). А я вам кажу: любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Євангеліє від Матвія, 5:43–45).
Молитва творять на самоті: «А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах і на перехрестях, щоб їх бачили люди. По правді кажу вам: вони мають уже нагороду свою. А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани (язичники — Ред.), — бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не подобтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!» (Євангеліє від Матвія, 6:5–8).
Навела Ольга Максименко в своєму дослідженні й обов’язкові до виконання моральні норми Ісламу, що найповніше представлені в коранічній сурі «Аль‑Ісра» («Подорож уночі»):
— «Не поклоняйся разом з Аллагом жодному іншому богові» (Коран, 17:22);
— «І для батьків — добро» (Коран, 17:23);
— «І давай родичу, що йому належить, і бідному, й подорожньому» (Коран, 17:26);
— «Не клади руки стиснутої на твою шию (не будь скупий), і не відкриваї її надто широко (не будь марнотратний)» (Коран, 17:29);
— «Не вбивайте ваших дітей, боячись злиднів» (Коран, 17:31);
— «І не наближайтеся до перелюбства» (Коран, 17:32);
— «Не вбивайте душу, якщо не маєте права, бо це заборонив Аллаг» (Коран, 17:33);
— «Не чіпайте майна сироти, інакше як на добро йому» (Коран, 17:34);
— «Виконуйте свої обіцянки» (Коран, 17:34);
— «Давайте повну міру, коли міряєте, і важте вагу справедливо!» (Коран, 17:35);
— «Не йди за ти, про що не маєш знання» (Коран, 17:36);
— «Не ходи по землі гордовито» (Коран, 17:37).
Основний принцип мусульманської етики — це поклоніння Аллагові (ібадат), що є суть людського життя. При цьому поклоніння — це не лише обряди: молитва, піст, свято жертвопринесення чи проща до Мекки (хадж).
— Усе життя людини від народження до смерті має бути поклонінням. Отже особливого значення набуло вчення про дозволені (халяль) і недозволені дії (харам). Людині має волю й свободу вибору: вчинити добро й заслужити милість Аллага або скоїти заборонене. У день Страшного суду всі вчинки людини буде зважено, й вона отримає винагороду або покарання, відповідно до своєї поведінки.
Щодо ставлення мусульман до послідовників інших релігій, дослідниця зазначає:
— Згідно з ісламським віровизнанням тих, хто не сповідує Іслам, розподілено на дві категорії: язичників (мушрик) і людей Писання (агль аль‑китаб). До останніх належать християни та юдеї, що мають фактично рівні з мусульманами права. Іслам забороняє вбивати кафірів (чужовірців, немусульман) у всіх випадках, окрім війни, коли дозволено вбивати тих, хто воює з мусульманами — не завдаючи шкоди мирному населенню, — пояснює доповідачка й додає: — Саме на останньому й хотілося б зосередити особливу увагу, адже досить часто Іслам ототожнюють із тероризмом. Насправді ця релігія вчить толерантно ставитися до інших і визнавати, що між людьми існують відмінності у релігії, цінностях, звичаях. Це не означає, що мусульмани згодні з тими, чиї погляди відрізняються, проте Іслам визнає їхнє право не погоджуватися з мусульманами.
Толерантність може виявлятися на різних рівнях: індивідуальному, груповому, державному. Саме завдяки толерантності можливе дотримання прав людини, співіснування різних культур. Коран нагадує: «Для кожного народу Ми визначили обряд поклоніння, що вони відправляють. Нехай не сперечаються через це! Закликай до свого Господа, адже ти на прямій дорозі! А якщо вони сперечаються з тобою, скажи: «Аллаг знає ліпше, що ви чините! Аллаг розсудить вас у День воскресіння в тому, в чому ви сперечалися» (Коран, 22:67–69).
Іслам — релігія, що надзвичайно цінує людське життя. На цьому наголошено, зокрема, в сурі
— «Хто вб’є душу не за душу й не за злочин, той ніби вбив усіх людей. А той, хто поверне до життя душу (врятує іншу людину від смерті, запобігне вбивству, зцілить духовно чи фізично), той ніби повернув до життя всіх людей!» (Коран, 5:32).
Не буде перебільшенням сказати, що взаємні непорозуміння на світовій арені між народами найчастіше виникають унаслідок браку знань одних про культуру інших. Прагнення пізнати культури інших народів, осягнути їхню суть дозволить зменшити вияви фанатизму та етноцентризму. Саме людська думка, осяяна світлом знання, покликана допомогти у встановленні якісно нового рівня відносин між народами та усунути все, що перешкоджає їм налагоджувати такі відносини.
