Конференція улемів у Грозному: реакція ісламського світу

29 серпня у Грозному (Чеченська Республіка) завершив роботу представницький з’їзд мусульманських учених під назвою «Всесвітня ісламська конференція „Хто вони — послідовники Сунни“». Прибуло понад 100 учасників із 30 країн світу, передусім Російської Федерації (були фактично всі муфтіяти, зокрема й муфтій окупованого Криму), а також Сирії, Єгипту, Лівії, Кувейту та ін. Найбільш представницькою була делегація з Єгипту — з’явились навіть верховний імам і шейх університету «аль-Азгар» Ахмад Мухаммад ат-Тайїб, ректор університету Ібрагім аль-Гудгуд, муфтій цієї держави Шаукі Аллям та інші значимі постаті. Прибуло й чимало відомих проповідників, зокрема й шейх Саїд Фуда з Йорданії.

Конференція, присвячена 65-річчю Ахмада-хаджі Кадирова, відбулася зі звичним для Чечні розмахом — на виході з літаків учасників зустрічали вишикувані в ряд діти із Коранами в руках, а всю дорогу від аеропорту місцеві мешканці вітали їх з російськими та чеченськими прапорами. Подібні заходи відбуваються в Російській Федерації не вперше — уже кілька років підряд проводяться з’їзди мусульманських учених на «Всесвітній мусульманський форум», створений кілька років тому з ініціативи очільника Ради муфтіїв Росії Равіля Гайнутдінова, але такого розмаху подія ще не мала.

Конференція у Грозному викликала цікавість далеко за межами регіону, фактично в усьому ісламському світі, передусім завдяки підсумковому документу, в якому учасники намагалися дати чітку відповідь на те, хто належить до сунізму, а хто — ні. Утім, як повідомляють самі учасники (зокрема, муфтій Москви Ільдар Аляутдінов), у заздалегіть підготовлену резолюцію неможливо було внести правки, тому «остаточно» документ так і не був прийнятий, а робота над ним триває й після завершення заходу. У документі, який уже з’явився як російською, так і арабською мовами, було визначено, що до сунітів офіційно належать ашарити й матуридити, чотири мазгаби, суфійські тарікати, а різного роду секти («ваггабіти», «хабашити» та інші) визначені як «заблудші». Також під визначення «заблудших сект» потрапили «Брати-мусульмани», «Хізб ут-Тахрір», ДАІШ (ІДІЛ) та інші. Загалом ця резолюція відображає російський концепт так званого «традиційного Ісламу», який, маючи підтримку й сприяння від держави, протиставляється усім іншим мусульманських рухам.

Проведений захід цікавий, можливо, не стільки своїми підсумками, скільки відображенням певних тендецій у взаємовідносинах російських мусульман із одновірцями з інших країн. Відомо, що за останні роки російська влада значно активізувала «ісламський вектор» у своїй діяльності — з розмахом відбувалося відкриття мечеті в Москві (вересень 2015), головні мусульманські структури майже одностайно підтримали військову операцію в Сирії, значні ресурси інвестуються й у створення позитивного іміджу РФ як держави, що віддана «традиційному Ісламу» не менш, ніж «канонічному православ’ю». Нещодавно заступник голови Ради муфтів Росії Дамір Мухетдінов прямо назвав духовні управління мусульман РФ «духовним спецназом Володимира Путіна». Цікаво, втім, що ні очільник Ради муфтіїв Росії Равіль Гайнутдінов, ні Центрального духовного управління мусульман Талгат Таджуддін до Грозного не поїхали (хоча й надіслали делегації); певною мірою це було наслідком конкуренції із Кавказом, оскільки влада Чеченської Республіки уже давно намагається зробити свій регіон «центром» російського Ісламу.

Заяви, які лунали від учасників конференції, стосувалися переважно осуду «екстремістських угрупувань» та визнання суфійських тарікатів як рухів у межах сунізму. Знову ж таки, чимало аналітиків побачили в цьому політичний контекст — найбільш представницькі делегації прибули з тих країн, які мають тісні стосунки з РФ. Це, зокрема, Єгипет, де військова диктатура ас-Сісі домоглася значної лояльності з боку релігійного істеблішменту, а окремі авторитети на зразок шейха Алі Джумаа (також присутнього на конференції) виправдовували вбивство мирних протестувальників. Також прибули й сирійські учені, близькі до Башара Асада; а ось представників Туреччини й Саудівської Аравії на конференції не було. Перших — передусім через складнощі російсько-турецьких відносин, других — з релігійних міркувань, оскільки ідеологією Саудівської Аравії є салафізм (засуджений у проекті резолюції).

Західні інформаційні агенства відреагували на конференцію досить мляво (за винятком арабської служби CNN), чого не скажеш про арабські медіа. Уже з’явилися й статті, які аналізують критичні заяви, зокрема «Чеченська конференція: політика виключення» Зійада аш-Шамі («Аль-Муттамар Шішан: Сійяса аль-Ікса») для інформагентства Al-Moslim. Net. Із цього та інших матеріалів помітно, що із осудом виступили передусім саудівські вчені, зокрема аналітик Джамаль Хашкеджі, шейхи Аляуві ас-Саккаф і Мухаммад ас-Саїді, а також лідер кувейтської партії «Умма» Хакім аль-Мутайрі. Навіть сирійський проповідник-суфій Хасан ад-Дугім закликав не розглядати конференцію як репрезентативну, виступивши на захист «братів-салафітів, які ближчі до нас, ніж учені Путіна». У багатьох заявах, зрозуміло, звучало обурення діями РФ у Сирії: «Чи зверталися учасники цієї конференції до Путіна, щоб той припинив скидати бомби на сунітів у Сирії, чи, можливо, ті, хто під бомбами, уже для них не суніти?», — риторично запитує саудівський шейх Саїд аль-Бурайк. Цілком передбачувано, що в позитивному світлі захід висвітлювали арабомовні версії каналу «Раша Тудей», офіційні інформаційні агенства Сирії, Єгипту та навіть Ірану.

Загалом конференція в Грозному іще раз виявила низку глибоких протиріч в сучасному мусульманському світі. Тут показова й геополітична вісь Єгипет — Сирія — Іран — Росія (нехай не така міцна, але з цілком помітними контурами), і суто локальні протистояння в РФ («традиційний» Іслам — опозиція), Єгипті (військова хунта — «Брати мусульмани» й салафіти), Сирії (режим Асада — сунітська опозиція).Утім, спроба вивести за межі «сунізму» як правовірного Ісламу салафітів від самого початку була приречена на гостру критику — і не лише через впливовість салафітів, а ще й через надто широке визначення цього поняття, в межах якого уже зараз виокремлюють кілька напрямів («політичний» салафізм, «аполітичний» та ін.). Судячи з реакцій на резолюцію конференції в Грозному, яку обережно критикують навіть деякі учасники, зокрема і згаданий муфтій Москви, за межами тих кіл, у яких її пропонувалося прийняти, документ підтримки не отримав. На жаль, замість шуканого внутрішньоісламського діалогу, в якому так визріла необхідність (а його складно налагодити навіть в межах однієї країни), виникає ситуація, коли не без впливу світської влади одні мусульманські рухи протиставляються іншим. На практиці наслідками такої політики часто стають обшуки, звинувачення в «екстремізмі» та інші форми репресій, спрямовані на «неправильних» з точки зору влади мусульман, що, до речі, ми спостерігаємо зараз і в окупованому Криму. Виступаючи проти «політизації» Ісламу, чимало мусульманських лідерів самі ангажуються у політику, більше того, цілком світську й прагматичну. Важливу роль тут уже грають не стільки віроповчальні доктрини як такі («правильне» чи «неправильне» розуміння), а їхнє використання як своєрідних «ознак лояльності», приналежності до певних груп. Залишається лише сподіватись, що попри важливість конференції у Грозному, рано чи пізно відбудуться й інші подібні заходи, покликані не виключити якісь ісламські групи зі смислових меж сунізму, а, навпаки, закликати до відкритого й незалежно від політичних уподобань діалогу.