Мусульманське благочестя в оповіданні Мілєнко Єрговича «Халал»

Місток до взаєморозуміння

Сучасний світ сповнений протистояння, несприйняття, а іноді і відкритої агресії. Часто причиною цього є відсутність комунікації і розуміння між різними культурами, народами і релігіями (навіть такими світовими конфесіями як Іслам і Християнство). У західному (немусульманському) культурному просторі немає чіткого і об’єктивного уявлення про ісламські цінності. З іншого боку, чимало прихильників Ісламу не знайомі з багатьма принципами християнського світосприйняття. Але оскільки люди черпають інформацію в основному з медіа (Інтернету та телебачення), їх запит часто задовольняється лише набором найпоширеніших поверхневих штампів і стереотипів, які не лише не дають необхідних знань, але й не сприяють міжрелігійному діалогу та порозумінню.

У такій ситуації мистецтво і художня література можуть стати медіатором у справі комунікації і майданчиком для налагодження міжкультурних зв’язків та співпраці. Художній твір, впливаючи на емоції і розум читача, стає містком до взаємного розуміння і поваги.
Прекрасний сучасний письменник Пауло Коельо визнав, що написав один з найпопулярніших своїх творів — роман «Алхімік» — на основі проведених ним досліджень, зокрема вивчення Корану і релігійної літератури, закликав «західних вчених і еліту вивчати Коран, ідеологічну спадщину мусульман, і сприяти усуненню протиріч між Заходом і Сходом» . Саме з таких позицій можна підійти і до твору Мілєнко Єрговича «Халал».

Вперше прочитавши це оповідання у 2007 р. я була вражена повагою, з якою описує автор своїх персонажів-мусульман. Моє власне уявлення про Іслам, яке до цього базувалося на звичних для Європи шаблонах, змінилося. Тому я переконана, що всі ми, незалежно від релігійної приналежності, нехай поволі, але повинні намагатися зрозуміти один одного. Тільки у такий спосіб ми зможемо усі разом підтримувати стабільність на планеті.

В умовах сьогодення, коли, на жаль, часто бачимо нерозуміння між християнами і мусульманами, я вирішила звернутися до художнього твору, адже красне письменство може стати одним із інструментів для зближення різних людей. Саме оповідання «Халал» є одним із таких творів.

Як багато можна вкласти у поняття «Халал»

Мілєнко Єргович — один з найвідоміших сучасних боснійських і хорватських письменників, лауреат багатьох літературних премій, бажаний гість на різноманітних літературних фестивалях та форумах. Його твори перекладені англійською, білоруською, болгарською, голландською, іспанською, італійською, каталонською, литовською, македонською, німецькою, польською, португальською, українською і іншими мовами, а пише він поезію, драми, романи, оповідання, есе. Народився М. Єргович у Боснії, у місті Сараєво, де переплелися дві культури — мусульманська і християнська. Змалечку спостерігав життя боснійських мусульман, з багатьма з яких приятелював, що згодом справило значний вплив на його творчість. У його збірці малої прози «Іншалла, Мадонно, іншалла», яка побачила світ у 2004 р., легко можна помітити ці впливи, адже вже з назви видно, що інтенцією автора є нарація про дві релігії — іслам і християнство. Збірка складається з 19 оповідань, у яких автор концентрує свою увагу не лише на міжрелігійних стосунках християн і мусульман, як у минулі часи, так і у наші дні, але за посередництвом художнього тексту розмірковує над філософськими концепціями обох релігій, підштовхуючи читача до висновку про спільність їх основних постулатів. Кожне з цих оповідань написане під впливом певної севдалінки (тужливої боснійської народної пісні про любов або на історичну тематику). «Халал» — одне з набійльш вражаючих оповідань цієї збірки.

Незвичну для пересічного читача назву твору автор пояснює наступним чином: «Халал в цьому випадку — прощення. Але і інші значення цього слова я тримав в голові. Халал — це те, що дозволено вірою і, що є чисте, те, що з благословенням».

Сюжет та ідеї

Сюжет оповідання — не зовсім стандартний. Дія відбувається в Сараєво за часів правління комуністичного режиму Йосипа Броз Тіто. У, на перший погляд, благополучній родині стається щось надзвичайне. Один з синів (Файко) вбиває батька, але провину за вбивство бере на себе його брат (Салко).

Однак, сюжетно розповідь не є детективом, бо автор має особливе завдання — він намагається висвітлити трагедію з іншого погляду, а саме — показати багатство внутрішнього світу одного з героїв, мотиви його вчинків, його ідеали.

Файко (старший син), що пристрастився до алкоголю, у стані сп’яніння, позбавляє життя власного батька. Але Салко (повне ім’я Саліх, тобто «добрий»), вирішує вберегти рідного брата від страти і «признається» у вбивстві. Поліція і слідство, не особливо вдаючись в деталі того, що сталося, запроторюють Салка до в’язниці, оголошують його релігійним фанатиком і засуджують до розстрілу.

М. Єргович показує події очима головних героїв (оповідання структуроване у формі їх монологів) — Файка, Салка і їх родини. У кожного з персонажів — своє бачення трагедії, її причин і внутрішньої парадигми. Спочатку можна подумати, що Салко видає себе за вбивцю через неможливість самореалізації, черз те, що він позбавлений шансів прожити життя так, як він цього хотів би. І лише поступово, розкриваючи внутрішній світ Салка, читач розуміє, що його вчинок насправді є актом любові і самопожертви.

Салко з дитинства відрізняється від брата і сестри. Ще змалку він перебуває у пошуках Бога, який одного разу «прийшов» до нього: «Не знаю, як це сталося, я лише подумав про Нього, і мені стало легше». Труднощі ж для Салка полягають в тому, що він не може відразу поділитися відкритою ним Істиною з батьками. В умовах комуністичної дійсності його рішення навчатися в медресе приносить лише негативний результат для кар’єрного просування батька. Але довго приховувати себе справжнього Салко не зміг, і незабаром в родині вже знали про нові тонкощі його життя. Однак, порозуміння з близькими досягнути не вдалося.

М. Єргович з надзвичайною майстерністю описує покрокове духовне зростання головного героя, який стоїчно витримує батьківську заборону на відвідини медресе і джамії. Він не озлоблюється, не втрачає надію, щодня здійснюючи в підвалі п’ятиразовий намаз.

Саме після вечірньої молитви Салко і застає сцену вбивства братом батька. Файко, тверезіючи, починає розуміти, що накоїв. І Салко каже йому, що візьме вину на себе.

Після смерті (розстрілу) Салка з його братом стається чудо — він знаходить у собі сили покинути ракію і повернутися до своєї сім’ї. Таким чином молодший брат рятує старшого брата.

Одним з найсильніших моментів у творі є монолог розстріляного Салка, (який чекає на мелеків, що повинні віднести його перед престол Аллаха), у який автор вклав основні найважливіші ідеї цього оповідання:

«Салко. Судячи з імені, можна би було сказати, що я муляр або сантехнік. Кожен другий муляр у Сараєво — Салко. Може, і я б міг ним бути, але мені не вдалося… А хіба коли-небудь якийсь хафіз або улем називався Салко? Я думав, що ні і що так називаються тільки мулярі й сантехніки. Пізніше я зрозумів, що ім’я є таким, яким ти його носиш. Я — Салко. Саліх означає добрий. А великий Аллах знає, чи був я добрим. Він усе бачить і не забув мене, він знає, чому так довго не посилає їх (мелеків — прим. перекл.) по мене».

Салко продовжує свої роздуми, він не відчуває гніву на своїх ближніх, не озлоблюється на життя, основною його думкою є прощення: «Людина не помиляється, коли прощає. Ніколи. Це обов’язок — прощати навіть найгіршому з найгірших. Добросердя — це простити, радість — прийняти прощення».

Однак, він, як і будь-яка людина, відчуває сумніви: «Кажуть, що кожна людина, хоч би й святий, переживає у житті момент, коли сумнівається у Бозі і гірко кається, що погодилася бути Його свідком. Католики вчать, що і пророк Ісус засумнівався. Вірю, що так і було. Я — визнаю перед людьми, а визнаю і перед Ним — у милосердному Аллахові засумнівався тоді, коли дивився на значок з підписом Тіто на батьковій вилозі. Я бачив, як він стоїть перед дзеркалом у коридорі і приміряє, де його причепити, трохи вище чи трохи нижче, посередині або збоку, приміряє мій старий, де йому той значок найкраще пасуватиме».

Немає сенсу повністю переповідати внутрішній монолог Салка, побудований таким чином, щоб читач зрозумів чистоту його помислів, його відданість Богові, вірність своїй вірі. Можливо він відчуває сумнів, але не звертає з обраного шляху.

«Підслуховуючи» роздуми Салка, читач відчуває і позицію автора тексту, який за допомогою художніх засобів доводить: самопожертва, чесність і порядність не залежать від віросповідання.

Крім основної сюжетної лінії, М. Єргович у цьому оповіданні також виявляє багато складних соціальних проблем часів комунізму (і нашого сьогодення) — алкоголізм, показуха, і найстрашніше — неможливість вільно практикувати свою релігію.

Звичайно, персонажі-мусульмани є і у багатьох інших оповіданнях М. Єрговича, починаючи з його першої збірки «Сараєвський Marlboro», однак «Халал» — твір особливий. Рушійними його ідеями є милосердя, любов до ближнього і самопожертва. Християнський письменник, який прожив багато років серед боснійських мусульман, незаангажований стереотипами, розповідає про справжніх мусульман — добрих і благочестивих, які живуть надією на прощення Всевишнього. Тут немає пошуку віри і майже немає сумнівів, а є надія на Господа і Його милосердя. Можна сміливо стверджувати, що «Халал» — це оповідання про мусульманське благочестя. Немусульмани, які прочитали «Халал» бачать багато спільного з своїми релігійними заповідями. Хоча це й недивно, адже обидві великі релігії засновані на однакових цінностях, які повинні стати надбанням усього людства.

Соломія Вівчар спеціально для «Іслам в Україні»