Тема, запропонована вперше, виступає як самостійний предмет дослідження. Відсутність до цього часу наукової постановки вивчення пояснюється, перш за все, недостатністю відповідних історичних джерел, які розкривали би організацію судової влади і характер здійснення правосуддя у Кримському ханстві, а також слабким інтересом до цієї проблеми з боку юридичної громадськості. У сучасних умовах, коли кримські татари отримали можливість компактно проживати на своїй Батьківщині, актуальною є і проблема історії держави і права Кримського ханства в XV-XVIII ст. Назріла необхідність у всебічному й повному вивченні всіх аспектів життя кримськотатарського народу і його колишньої державності, зокрема, системи судових органів і характеру здійснення правосуддя, і необхідність ця пов'язана з тим, щоб забезпечити спадкоємність прогресивних правових традицій.
Нестача наукових та історичних джерел у позначеній проблемі поповнюється завдяки вивченню повідомлень турецьких, французьких, литовських, російських авторів-мандрівників і дослідників-сучасників. Узагальнюючи всю наявну літературу та історичні документи, автор вперше взявся за комплексний аналіз правових засад діяльності судів, організації судової системи, принципів правосуддя, прав і обов'язків суддів у Кримському ханстві XV-XVIII ст.
Здійснення правосуддя є основною функцією судової влади. У конституціях більшості сучасних демократичних країн світу закріплений принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Але основним для здійснення державної влади він став не одразу. Для цього необхідно було досягти відповідного рівня цивілізації, пройти певний шлях до правового прогресу.
Даремно шукати у правових документах Кримського ханства закріплення даного принципу. Таким чином, назва статті має сучасне звучання і не означає того, що судова влада була визнана самостійною гілкою влади в Кримському ханстві. Тим не менше, така постановка питання дозволяє автору системно розглянути як організацію судів, так і характер правосуддя того часу.
Мусульманське право як правова основа діяльності судів Кримського ханства
Діяльність судів характеризується станом правової системи держави, в рамках якої вони функціонують. Суди Кримського ханства були складовою частиною мусульманської правової системи, яка простежується в джерелах права, що використовувалися в судах, у характері судової влади, її принципах, судочинстві, судових рішеннях.
Поняття «правова система» вживається як у широкому, так і у вузькому значенні (право). Звідси можлива кваліфікація мусульманського права як однієї з основних правових систем (правових сімей) сучасності. Як і всі інші системи релігійного права, мусульманське право є не територіальним, а персональним, тобто поширюється на членів мусульманської громади. Мусульманське право виникло як частина ісламу, розвивалося і вдосконалювалося в результаті тлумачення вченими-богословами і правознавцями. Тому воно сприймається і як система норм права, і як досконала політико-правова доктрина. Ісламська релігія, в рамках якої існує мусульманське право, має державний характер і більш ніж всі інші світові релігії пов'язана з державою і правом [1, с. 634]. Це не могло не відбитися на правовому становищі судових органів і характері судочинства.
Правовою основою діяльності судів у Кримському ханстві служили: Коран - священна книга мусульман і основний закон; Сунна - зібрання висловів Пророка і повідомлень про його дії; іджма - збірка правил, що містять в собі тлумачення рішень Корану і Сунни головними учнями Пророка; Кияс - рішення і законоположення священних тлумачів (Ханіфи, Шафії, Малека, Ханбаля). Звідси і отримали назви школи мусульманського права, одна з них - ханіфітська - набула поширення у Кримському ханстві [2, с. 8; 3, с. 38]. Для мусульман сунітського напрямку ці рішення і законоположення стали основою шаріату [2, с. 27].
Певне значення у здійсненні правосуддя в Кримському ханстві мали фетви - постанови, рішення, висновки, прийняті головною у духовній ієрархії особою - муфтієм, якому підпорядковувалися каді (суддя), що підтверджує взаємозв’язок релігії з правосуддям. Каді (араб., тюрк, і перс. - казі) - духовна особа, яка вирішує суперечки і сумніви у справах практичного значення про віру, а також сімейного, спадкового і, частково, кримінального права за правилами фікху [1, с. 638; 2, с. 28]. Фікх містить у собі виклад правил з практичного вчення про віру та цивільне правознавство. Вивчення цієї науки було необхідно кадієві для здійснення правосуддя [2, С.115].
Організація судової системи в Кримському ханстві
Кримське ханство поділялося на 48 судових округів - каділиків [4, с. 30]. Вищі посадові особи держави - калга, нуреддін, ор-бей, сераскери - голови ногайських орд, валіде (мати хана) і беї Ширінські, Мансури, Яшлавські, Барини, Аргини та інші, мали свої бейлики (тобто адміністративно-територіальні одиниці ханства) і уповноважені були здійснювати правосуддя над своїми підданими за допомогою кадіїв, розглядаючи цивільні, кримінальні справи [5, с. 18]. Але, якщо вирок передбачав смертну кару підсудного, то ця справа розглядалася у вищому суді. На це звертає свою увагу і литовський дипломат М. Литвин. Порівнюючи правосуддя Кримського ханства та Литви, він стверджував, що литовці «за найменшою підозрою мучать, спотворюють, вбивають без суду своїх людей, здобутих не війною і не купівлею, що належать не до чужого, а до нашого племені і віри», тоді як у Кримському ханстві бей не може засудити підвладного до страти без санкції вищого суду [6, с. 49].
Своєрідним було призначення суддів на посаду. Каді призначався грамотами хана або за розпорядженням кадіаскера (Верховного судді ханства). Хан призначав каді Бахчисарая, Акмесджита (Сімферополя), Кезлева (Євпаторії) і Оркапи (Перекопа), за межами Криму всіх кадіїв ногайських орд, які, у свою чергу, призначали заступників суддів у своїх областях. Всі судді, призначені жалуваними ханськими грамотами, мали право остаточного вироку у цивільних та кримінальних справах, у яких не розглядалося питання про смертну кару [5, с. 33].
Повноваження судді (каді)
До повноважень каді першої інстанції входив розгляд усіх кримінальних і цивільних справ; призначення опіки та піклування над тими, хто не міг керувати своїм майном; одруження жінок, які не мали опікунів; здійснення вищого нагляду за вакуфами; спостереження за громадськими дорогами, спорудами; контроль за виконанням заповітів; винесення покарань у кримінальних справах та рішень у цивільних справах; збір зекята [3, с. 38]. Другою судовою інстанцією був Диван бейлика або кадіаскер, який знаходився у столиці ханства. Він розглядав значні поземельні суперечки, здійснював розподіл великих спадщин, нагляд за виконанням рішень, а також був слідчим у справах «про смертовбивство» [3, с. 70]. Крім того, до його повноважень входило внесення дати правління того чи іншого хана [7, с. 75]. Суддя, призначений кадіаскером, «не мав права винесення остаточного вироку, його рішення можна було оскаржити в Диван, або самому кадіаскеру. Суд кадіаскера розглядав усі цивільні справи населення, а мурзи і бей знаходилися в його юрисдикції і ніколи не направляли своїх справ до судових округів - каділиків. Усі ці відомства мали право садити у в'язницю, призначати удари палицею, стягувати грошові штрафи, але в жодному випадку не мали права засуджувати до смерті [5, с. 34]. За кадіаскером, за ієрархією, слідував муфтій (духовний голова), який давав юридичні вказівки для каді.
Вищою судовою інстанцією в Кримському ханстві був Диван, членами котрого були: калга-султан, нуреддін-султан, візир, бей, ханіфітський шейх-уль-іслам і глави трьох шкіл мусульман [8, с. 103], кадіаскер, міський (Бахчисарайський) мулла [4, с. 44]. Сторона, щодо якої було винесено рішення або вирок, мала право подати апеляцію до Дивана, у разі, якщо вирок «не узгоджувався з законом, але Диван мав це підтвердити, тільки в такому випадку скривджена сторона легко могла отримати касацію вироку» і клопотати про перегляд справи. У Диван прямували всі цивільні і кримінальні справи «певного значення і особливої важливості». Після розгляду справи, вивчення доказів та опитування свідків кадіаскер виносив вирок.
У складних кримінальних справах, пов'язаних з державними злочинами, останнє слово було за ханом. Хан виносив уджет (судовий вирок), який записувався в особливу кадіаскерську книгу, після чого вирок набував юридичної сили [9, с. 5]. Хан мав право засуджувати до смертної кари злочинців тільки за державні злочини (крадіжку і вбивство на великій дорозі, за виготовлення фальшивої монети, за злочини проти народу) [5, с. 35].
Призначення судді на посаду здійснювалося письмовим актом, який повинен був бути прочитаний «у мечеті, у присутності осіб, що можуть засвідчити факт призначення від хана або від кадіаскера» [2, с. 384].
Вимоги до особи, яка обирається каді
Особа, яка обирається каді, повинна відповідати наступним вимогам: досягти повноліття; мати здоровий глузд (не бути недоумкуватою або психічнохворою);
бути правовірним (мусульманином); характеризуватися як людина справедлива і неупереджена; мати чистоту походження (бути законнонародженим); мати необхідний ступінь вченості (знати Коран, всі постанови і повеління шаріату; хадиси знати напам'ять було необов’язково); володіти арабською мовою; бути чоловічої статі ( хоча за книгою Мюльтека жінці дозволялося бути каді у цивільних справах).
При здійсненні правосуддя суддя повинен був дотримуватися певних правил, за порушення яких його усували від виконання обов'язків. Перш за все всі рішення каді повинні ґрунтуватися на шаріаті і бути справедливими. Отримання і подача хабарів заборонялися, оскільки це розцінювалося не тільки як злочин, але і як гріх. Судді (каді) не мали права вимагати винагороди у сторін за свою справу, а, навпаки, для осіб малозабезпечених і бідних вони зобов'язані були купувати папір, чорнило і т.п. З цього приводу М.Литвин відзначає, що «правосуддя у татар краще, ніж у нас (в Литві)»: «За вбивство у нас призначається покарання не за Божественним законом, щоб кров змивати кров’ю, а грошове, з суддівськими десятинами, і тому вбивства бувають часто. У Литві навіть слуга судді, виконавець вироку, бере десяту частину, і певну частину бере підлеглий судді, котрий призначає день суду, і багато інших. У нас (в Литві) заради цих десятин суддя буває суддею, чого немає у татар, бо судді там - особи духовні, і правосуддя шанують свято. Для кращого правосуддя суди Кримського ханства вільні від будь-яких вивертів і гачків, які затягують судовий процес »[6, с. 37].
Каді з усіх предметів, що не зовсім йому зрозумілі, зобов'язаний запитувати думки або ж просити порад у осіб, що «знаються» на справі (тобто експертів). Він не міг брати участі у вирішенні справи відносно батька, колишнього господаря (якщо каді - вільновідпущеник), а також свого недруга, в цих випадках каді повинен був заявити про самовідсторонення [10, с. 23]. Передбачалася заборона на розгляд справ кадієм, якщо його психофізіологічний стан був неврівноваженим:
якщо він чимось засмучений, нездоровий, дуже голодний, перебуває в особливо веселому настрої. Вважалося, що подібні обставини можуть перешкоджати судді вникати у суть справи з відповідною увагою і виносити рішення з необхідним обґрунтуванням. Суддя в Кримському ханстві не мав права займатися торгівлею або іншою комерційною діяльністю.
Було встановлено суворий облік проведення справ на всіх стадіях. Для цього при судах існували канцелярії. Каді сам вів алфавітний реєстр імен осіб, які судяться, реєстр їх явок і остаточного розгляду справи. Всі ці дані вносилися до окремої книги, а щоденні рішення каді складалися в особливий футляр за його печаткою, і з закінченням місяця зшивалися в зошити [10, с. 23], які називалися кадіаскерськими книгами.
Принципи здійснення правосуддя
Узагальнюючи наявні відомості про характер правосуддя в судах Кримського ханства, автор статті виявив наступні принципи, покладені в основу відправлення правосуддя кадіями.
1. Принцип релігійно-правової законності, тобто суддя діяв у суворій відповідності з шаріатом: «все, що вчинено не у відповідності з шаріатськими постановами вважається, незаконним, і оголошується недійсним» [2, с. 117].
2. Принцип доведеності вини, тобто мала місце свого роду презумпція невинуватості, оскільки вважалося, що, «базуючись на постановах шаріату, суддя не припускав ні фальсифікації, ні навмисності, ні провини в будь-якій дії, без зізнання в тому обвинуваченого, або без надання доказів, заснованих на свідченнях свідків»[2, с. 117]. До того ж, покарання призначалося тільки в тому випадку, якщо гріх або злочин стає відомим і доведеним [2, с. 462]. При розгляді справи каді дуже суворо дотримувався норм шаріату. Якщо при оскарженні судового рішення буде доведено, що, наприклад, «незаконно засудили будь-якого слабкого раба, то на зборах татарських улемів (законодавців) цього кадія, що незаконно судить, б'ють каменем, зовсім не даючи пощади» [11, с. 44].
3. Принцип взаємної рівності сторін у судовому процесі. Він відповідає правилу, яке діяло в судочинстві Кримського ханства, згідно з яким «вимога заслуговує довіри чи уваги». У мусульманському правознавстві це правило позначають так: «Супротивна сторона для підкріплення справедливості своєї вимоги зобов'язана надати свідків, а іншій стороні дається віра, що вона може підкріпити своє свідчення присягою» [2, с. 118]. Академік М.Литвин, який прожив у Кримському ханстві певний час, у своєму творі «Про звичаї татар, литовців і московітян» пише про те, що «суду кадія покоряються нарівні з простими людьми вельможі і вожді, крім верховного владики, якому вони приписують походження вище ніж людське, всі користуються однаковими правами» [6, с. 17]. Порівнюючи судочинство Литви і Кримського ханства, дослідник зазначає:
«Несправедливим у Литві те, що бідняк, бажаючи притягнути до суду магната, ні за які кошти не знайде собі стряпчого. Не менш несправедливим є і те, що сусіда мій сильніший, який живе зі мною на кутку, має іншу підсудність і не так легко притягується до суду» [6, с. 39].
4. Принцип справедливості. Сура 4 Корану велить у судових справах та суперечках виносити рішення за найбільш суворої справедливості, навіть відносно найближчих своїх родичів або друзів [2, с. 118].
5. Принцип здійснення правосуддя тільки уповноваженою особою - каді, тобто без затвердження на посаді каді, ніхто не уповноважений прийняти на себе звання каді і зайнятися рішенням справ, які підлягають розгляду шаріатського суду» [2, с. 384].
6. Принцип невідворотності покарання. Покаранню за злочини, передбачені в шаріаті, «підлягають однаково особи всіх становищ», тобто незалежно від майнового стану і багатства [2, с. 467].
7. Принцип гласності. Розгляд справ каді проводив у мечеті або в місці, заздалегідь вказаному суддею (мexкeмe). Помічники каді повинні показувати будь-кому охочому місце судового процесу. Покарання за злочини завжди виконувалося в присутності народу [2, с. 91]. У Литві того ж історичного періоду (для порівняння) (взято з творів М. Литвина) не було навіть відповідних місць для засідань суду: «Часто скривдженому доводиться шукати правосуддя далі, ніж за 50 верст, що дуже погано» [6, с. 41].
Релігійний характер судочинства
Особливістю здійснення правосуддя в Кримському ханстві є його релігійний характер, яким наповнені всі етапи судочинства. Не тільки саме правосуддя ґрунтувалося на релігійно-правових нормах, але й організація судочинства становила релігійно-правове дійство. Перед здійсненням правосуддя каді повинен був прийти до мечеті здійснити обряд молитов і потім прямував до мехкеме, зазвичай це мечеть. Відповідно до релігійного обряду каді сідав спиною до Кааби (Мекки), запрошуючи до себе сторони, що сперечаються, і саджаючи їх так, щоб під час судового процесу вони були звернені обличчям до Мекки. Таким чином, правосуддя в Кримському ханстві мало свої відмінні, неповторні особливості, зумовлені, головним чином, мусульманською релігією. Це простежується в правовому статусі суддів у ханстві, в принципах правосуддя, в організації та проведенні судового процесу. За свідченням Н. Торнау, правосуддя здійснювалося з великою справедливістю і неупредженням і свято шанувалося народом.
Література
1. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. Харьков: Консум. Университет внутренних дел, 2000. — 704 с.
2. Торнау Н. Изложение начал мусульманского законоведения. — Санкт-Петербург: Типогр. 2 отделения Собственной Э.И.В.. Канцелярии, 1850. — 475 с.
3. . Попов А. И. Вторая учебная экскурсия Симферопольской мужской гимназии в Бахчисарай. — Симферополь: Таврическая Губернская Типография, 1888. — 131 с.
4. Крым: прошлое и настоящее / Институт истории СССР АН СССР; отв. ред.: Агаджанов С. Г., Сахаров А. Н. — Москва: Мысль, 1988. — 107 с.
5. Пейссоннель. Записка в состоянии гражданском, политическом и военном Малой Татарии. 1755. —73 с.; Книга путешествий. Э. Челеби в Крыме (1666-1667) / Пер. с турецкого Э. В. Бахревского/ — Симферополь: Дар, 1999. — 144 с.
6. Литвин М. О нравах татар, литовцев и московитян / Пер. с лат. С. Шестакова. — М., 1845. — 77 с.
7. Дашков Ф. Ф. Исторический очерк крымскотатарского землевладения // ИТУАК. — No 21. — 1894. — С. 59-89.
8. Книга путешествий. Э. Челеби. Походы c татарами и путешествия по Крыму (1641-1667). — Симферополь: Таврия, 1996. — 240 с.
9. Абдуллаев И. Возрождаемый архив: цели и перспективы // Голос Крыма (2001, No6).
10. Дашков Ф. Ф. Сельская община в Крымском Ханстве. — Симферополь: Таврическая Губернская Типография, 1887. — 64 с.
11. Книга путешествий. Э. Челеби в Крыму (1666-1667) / Перевод с турецкого Э. В. Бахревского. — Симферополь: Дар, 1999. – 144 с.
АМЕТКА Фатма, доцент кафедри державно-правових дисциплін Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук
За матеріалами turkolog.narod.ru
Посилання на тему:
Новини
ДУМК консультуватиме мусульман у вирішенні правових проблем
Міллі Фірка пропонує відродити у Криму ісламські суди
Наукові роботи
Відродження ісламу в Криму (Політологічний аналіз процесу) (рос. мовою)
Порівняльно-правовий аналіз кримінально-правових норм України і мусульманського кримінального права (рос. мовою)
