15 травня 1990 року було ухвалено програму з повернення кримських татар на свою історичну батьківщину — Крим. Через 46 років після депортації цей народ отримав можливість знову приїхати до себе додому. За чотири наступні роки на півострів повернулася половина всіх кримських татар, що жили тоді в СРСР — 250 тис. осіб.
Однак, як і весь час до того, влада не давала кримським татарам можливості зводити будинки, налагоджувати життя на своїй землі. Люди селилися у таборах поблизу півострова.
Для того, щоб зрозуміти всю нестерпність становища, необхідно знати і трагічну передісторію. Заповнити лакуни в обізнаності і зв’язати попередні події з тим, що відбувалося після ухвалення програми, допоможе опублікована на сайті Міжнародний меморіал стаття «Кримськотатарський рух за повернення до Криму», написана наприкінці радянських часів.
У 1921 році була створена Кримська АРСР, що сприяло розвитку економіки і культури кримських татар. До початку Другої світової війни кримськотатарський народ налічував 560 тис. осіб, з яких 137 тис. були мобілізовані у радянську армію. До 1944 року 57 тис. загинули на фронтах, решта 80 тис. ще воювали. У Криму в той час проживали 423 100 осіб, з них близько 200 тис. становили діти (більше половини з них були сиротами — їх батьки загинули на фронті), 178 600 — жінки і 44 500 — чоловіки (люди похилого віку, інваліди і поборники з німцями у партизанських загонах Криму — кримські татари становили близько 50% партизан у Криму). Всі ці люди вночі 18 травня 1944 року без найменшого попередження були вигнані з будинків солдатами НКВС, завантажені у товарні вагони, які відразу після цього запломбували, і відправлені у східні райони СРСР (на Урал, в Туркменію, Узбекистан, Казахстан і Киргизію), де їх поселили в комендатурах (резерваціях) як спецпоселенців.
У результаті нестерпно тяжких умов переїзду, незвичного клімату, голоду і скупченості в місцях заслання у перші півтора року загинула 195 471 особа — 46,2% всіх депортованих.
Після закінчення війни сюди ж, на заслання, були відправлені кримські татари, що билися у лавах радянської армії (цифри наведені за матеріалами неофіційних переписів, проведених активістами кримськотатарського руху на підставі масових опитувань в 1966–1974 роках).
До війни більшість кримськотатарського народу становили селяни, але була й інтелігенція. У місцях спецпоселень кримські татари були розселені, головним чином, у селищах при заводах і фабриках. У режим спецпоселенців входила заборона виїжджати за межі селища, визначеного для поселення. Тому всі кримські татари, незалежно від колишньої спеціальності, змушені були працювати на заводі, що розміщувався в їхньому селищі. Обіймати керівні посади не дозволяли навіть відповідним фахівцям…
Положення їх було дуже схоже з життям кріпосних уральських заводів початку минулого століття і за правовим станом, і за умовами побуту.
Кримські татари були поселені в бараках, прибудовах, хатинах, що належали заводу, з якого вони не мали можливості піти. Як і у робітників-кріпаків, розселення кримських татар проводилося без урахування родинних зв’язків. Часто батьки та їхні дорослі діти жили у різних селищах і не мали можливості не тільки побачитися, але і приїхати на похорон — виїзд за межі місця поселення загрожував тривалим табірним терміном.
Діти кримських татар були позбавлені шкіл рідною мовою, народ не мав на місцях заслання жодних інститутів національної культури, преси. І над всіма тяжіло огульне звинувачення у «зраді батьківщини», зрадниками вважалися і сім’ї кримських татар, загиблих на фронті, і діти, що народилися після війни.
У Криму після депортації його споконвічних насельників були знищені пам’ятки їх матеріальної і духовної культури. Були спалені всі газети, журнали і книги кримськотатарською мовою, навіть твори «класиків марксизму». Мечеті були зруйновані, мусульманські кладовища зрівняні з землею, надгробні камені використовувалися як будівельний матеріал для нових будівель. Татарські назви міст, сіл, вулиць замінили російськими. Переписувались старі і писалися нові історичні праці, в яких спотворювалася історія кримських татар з найдавніших часів і до наших днів — так, щоб витравити зі свідомості людей багатовікову історію Криму, нерозривно пов’язану з кримськими татарами, і зганьбити народ…
Більше про долю депортованого народу — за посиланням.
