Нову польську армію вів великий гетьман коронний Микола Потоцький, батько загиблого в бою під Жовтими Водами Стефана Потоцького. Коронний гетьман був відомий як жорстокий і нещадний кат. Саме він в 1637 році потопив у крові повстання козаків під керівництвом Павлюка і Гуні. Ще одним польським командувачем був польний гетьман Мартин Калиновський.
Поляки поспішали помститися за поразку під Жовтими Водами, крім того, вони бачили, як по всій Україні піднімається хвиля народного гніву проти поневолювачів. Серед польських командирів не було єдності щодо того, як потрібно діяти проти козацько-татарського війська. Поляки мали дуже туманне уявлення про чисельність армії Хмельницького та Тугай-бея. Ходили чутки, що на допомогу козакам прийшла вся кримська орда.
Налякані чутками польські командири вирішили не приймати бою і відступити на більш вигідні рубежі. Знаючи про наміри противника, полк Кривоноса перекрив шлях відступу полякам на відстані приблизно в десять кілометрів від Корсуня, заваливши його спиляними деревами і викопавши глибокі рови.
16 травня 1648 року армія Потоцького почала відступ у бік Богуслава. Козаки і кримські татари переслідували відступаючих, безперервно нападаючи та обстрілюючи їх з мушкетів і луків. Після того, як поляки в’їхали в гай, їм наніс удар полк Кривоноса, а ззаду вже напирали війська Хмельницького і Тугай-бея. Потоцький і Калиновський повністю втратили управління військами, які були охоплені панікою.
Польська армія була повністю розбита. Втечею вдалося врятуватися лише 1,5 тис. солдатів. Обидва гетьмана потрапили у полон. Разом з ними були полонені ще 7 тис. поляків. «Гетьман Потоцький, — писав сучасник, — більше думав про склянки, ніж про благо і цілісність Речі Посполитої, і хоча був у похилих літах, однак турбувався через гарненьких жонок, не радився зі своїм товаришем Калиновським, з полковниками та ротмістрами і, відданий постійно пияцтву і розпусті, загубив військо, зганьбив і осоромив Польщу, втратив синів вітчизни, старих воїнів і безліч слуг, німців та інших іноземців, не слухав думок короля, воєводи краківського Любомирського, воєводи брацлавського та інших панів, які йому писали і радили не дратувати козаків і хлопів».
Корсунська битва продемонструвала ефективність військового союзу українського козацтва і Кримського ханства. Перемога прославила двох полководців — Богдана Хмельницького і Тугай-бея, які перед лицем грізного ворога зуміли розробити і здійснити грамотний план битви, що приніс їм славну перемогу.
Український історик Микола Костомаров повідомляв про розмову, що відбулася між полоненим коронним гетьманом Потоцьким і Тугай-беєм. «Чи може запанувати мир між ляхами і козаками?» — запитував він Потоцького. «З поваги до християнської релігії, — відповідав коронний гетьман, — Річ Посполита дарує їм мир на справедливих умовах, аби ми знати могли, чого забажають козаки?». «По-перше, — сказав Тугай-бей, — треба, щоб ви їм дали удільну державу по Білу Церкву, щоб повернули їм колишню свободу, щоб у містах, замках і селищах ваші старости і воєводи не мали влади». «Ці умови тяжкі для Речі Посполитої, — сказав Потоцький, — не думаю, щоб їх ухвалили». «А якщо Річ Посполита цього для них не зробить, то вам буде багато клопоту, — сказав Тугай-бей, — ми на сто років присягнули на побратимство з козаками та обіцяли взаємно стояти проти всіх ворогів, не тільки проти польського короля, а хоч би і самого турецького султана. Нічого не побоїмося у вічному союзі з козаками».
Після перемоги під Корсунем татари, взявши багаті трофеї, повернулись до Криму. Що стосується українського гетьмана, то він продовжив наступ, займаючи практично без опору все нові і нові території. Польська шляхта під час наближення козацького війська втекла. По всій Україні горіли панські замки і палаци. Повстання поширилося на територію Білорусі та почало загрожувати самому існуванню Речі Посполитої.
У травні помер польський король Владислав IV. Вибори нового монарха затягувалися, що ще більше посилювало хаос і плутанину в державі. У цій ситуації Хмельницький пішов на переговори з Варшавою, маючи намір мирним шляхом досягти бажаної мети — широкої автономії для України в рамках єдиної держави. Однак польські магнати не бажали йти на поступки, вони хотіли силою придушити «бунт черні».
У вересні 1648 року поляки зібрали нову 40-тисячну армію. Це була військова еліта, коронне військо. Після того, як обидва гетьмани потрапили в полон, командування було довірено відразу трьом іменитим шляхтичам: Домініку Заславському, Олександру Конецпольському і Миколі Остророгу. Висміюючи своїх не дуже вмілих супротивників, Богдан Хмельницький іронічно їх називав «пирина, дитина і латина».
Після перемог у битві на Жовтих Водах і під Корсунем авторитет Тугай-бея як успішного полководця виріс неймовірно. Татари повернулися до Криму з великими трофеями. Восени Тугай-бей знову рушив на допомогу Хмельницькому. Згідно з деякими джерелами, на чолі кримського війська був сам хан Іслам III Гірей. Однак, з огляду на невелику чисельність прибулих на поле битви татар, це було малоймовірним.
Битва відбулася біля подільського замку Пилявці. На момент початку бойових дій (11 вересня) кримські татари ще не встигли підійти. У цей день поляки спробували форсувати річку Пилявка, але були відбиті козаками. Тоді інший загін вище по річці зміг перейти річку трохи вище за течією. Козаки почали відхід у бік замку, де знаходилася резиденція Хмельницького. Переслідувати їх поляки так і не зважилися.
Наступного дня до козаків прибуло довгоочікуване татарське військо. Його чисельність була приблизно такою ж, як і під час попередньої битви під Кодаком. Щоб залякати поляків, гетьман наказав декільком тисячам козаків вивернути кожухи на виворіт, як це прийнято було у татар.
Рано-вранці 13 вересня, скориставшись густим туманом, козаки і татари атакували польські укріплення. Поляки виявилися до цього не готові. В черговий раз їх підвела відсутність єдиного командування. Хмельницький знову влаштував засідку, в яку потрапили польські солдати. Засадний полк Кривоноса, замаскований під татар, атакував з традиційним мусульманським кличем «Алла!», тим самим наводячи жах на шляхтичів, що втікали.
Татарам і козакам вдалося захопити табір польської армії з величезними запасами, артилерією і скарбницею. Половина шляхетського війська потрапила у полон і була передана татарам як трофей. Перемога під Пилявцями відкрила дорогу козацько-татарській армії на Львів.
Олександр Степанченко
спеціально для «Іслам в Україні»
