Більшовицький переворот у Петрограді в листопаді 1917 року дав шанс народам колишньої Російської імперії на самовизначення і створення незалежних держав. У Фінляндії, Польщі, Балтії, Україні та на Кавказі політичні партії та громадські організації з ентузіазмом взялися за державне будівництво. Їх успіхи або невдачі залежали від спроможності національних лідерів миттєво орієнтуватися у швидкоплинні політичної ситуації, в умінні створити ефективне управління і збройні сили.
Незалежності прагнули не тільки великі народи, що мали політичні еліти та економічні ресурси. Корінний народ Криму − кримські татари − вже у грудні 1917 року створив на півострові свою державу − Кримську Народну Республіку. Однак у результаті комуністичного заколоту в січні−лютому 1918 року вона була втоплена у крові. Нова більшовицька влада проголосила Радянську Соціалістичну Республіку Таврида. Це державне утворення було під повним контролем Москви і проіснувало до кінця квітня 1918 року.
За умовами укладеного в Бресті в лютому 1918 року мирного договору між Центральними державами та Українською Народною Республікою, територія Криму повинна була увійти в зону німецької окупації. Однак на Крим претендувала не тільки Німеччина, але також Україна та Османська імперія.
29 квітня в Києві відбувся державний переворот і влада перейшла до гетьмана П. Скоропадського. 10 травня новий глава Української держави відправив ноту німецькому послу фон Мумму, в якій, зокрема, йшлося: «Україна без Криму стати сильною державою не змогла б, особливо це стосується економічного боку… В той же час загострилися б відносини з тією державою, якій був би переданий Крим».
Однак у німецької влади були інші плани щодо майбутнього Криму. Берлін вирішив проігнорувати вимоги Києва та Стамбула. Керівник німецької окупаційної адміністрації в Криму генерал Кош доручив сформувати Крайовий уряд відомому і популярному генералу Сулейману (Мацею) Сулькевичу. Раніше він командував
Сулькевич обійняв пост прем’
Відносини Криму та України були конфронтаційними. Скоропадський кілька разів пропонував Сулькевичу варіант входження Криму до складу України на правах автономії, але ці пропозиції були відкинуті. Напружені відносини призвели до того, що в серпні уряд Скоропадського ввів економічну блокаду півострова.
Були припинені всі види транспортного сполучення, зокрема залізничне і морське. Посередником в конфлікті виступила Німеччина. У вересні пройшли два раунди непростих переговорів. У безвихідній ситуації Крим погодився увійти до складу України. Києву було делеговано питання оборони за збереження територіальної армії, а також зовнішня і митна політика.
Об’єднання двох держав мало завершитися в листопаді 1918 року. Але 14 листопада в Україні почалося протигетьманське повстання. У той же день Крайовий уряд генерала Сулькевича пішов у відставку. Новий уряд Криму орієнтувався у своїй політиці на держави Антанти і білогвардійський рух, очолюваний А. Денікіним і О. Колчаком.
У грудні 1918 року в Севастополі висадилися
Після відставки генерал Сулькевич виїхав до Азербайджану, де отримав посаду начальника Генерального штабу Збройних сил Азербайджанської Демократичної Республіки. Але і там його служба тривала недовго. Незалежна Азербайджанська держава була знищена в результаті агресії більшовицької Росії в травні 1920 року.
Після захоплення Баку військами Червоної армії генерал Сулькевич був заарештований співробітниками НК. Видатний політичний і громадський діяч Азербайджану Мамед Расулзаде, який сидів разом з генералом в Браїлівській в’язниці, згадував: «Генералу наказали йти за чекістами. Ми зрозуміли, що настав його час смерті. Ми не наважувалися подивитися йому в очі, не могли знайти потрібних слів. Сулькевич випередив нас, сказавши тихим, але впевненим голосом слова, які я ніколи не забуду: „Щасливий, що вмираю солдатом мусульманської армії. Прощавайте!“». Сулейман Сулькевич був розстріляний 15 липня 1920 року.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
