Громадянська війна у Кримському ханстві

Громадянська війна у Кримському ханстві
Могила Хана Кирим Гірея

«Я не можу пом’якшити клімат, але я можу вселити у них [воїнів] мужність переносити його суворість».
Хан Кирим Гірей

Однією з маловідомих сторінок історії Кримського ханства є конфлікт, що виник в середині XVIII ст. між ногайськими племенами, які населяли теперішні землі півдня України, і правлячою верхівкою Криму.

Активне переселення ногайців на землі Північного Причорномор’я, що почалося в XVI ст., призвело до формування на цих територіях декількох племінних об’єднань кочівників: Буджацької, Єдісанської, Джамбуйлуцької та Едичкульської орди. Кожна управлялася намісником з Криму — сераскіром. Ногайські сераскіри були членами дивану (уряду) кримського хана і фактично єдиними посередниками у відносинах між бахчисарайським двором і ногайськими племенами.

За свідченням французького консула в Бахчисараї Шарля де Пейссонеля, за ступенем впливу у ханському дивані сераскери займали місце після калги, нурадіна та ор-бея, будучи за рангом вище ширинських беїв і чиновників адміністрації — муфтія, візира, кази-аскера тощо. Вони нерідко зловживали своїм становищем, що спричинило заворушення серед кочівників. У 1758 році сераскером у Буджаці, Єдісані і на Кубані були сини старого кримського хана Халім Гірея.

На початку літа 1758 року ногайці, доведені до відчаю утисками сераскера в Єдісані після їх набігу на землі запорізьких козаків у 1757 році, повстали. Османський уряд, не бажаючи конфлікту з Росією, зажадав компенсувати завдані збитки. Однак сума, зібрана Саадет Гіреєм, значно перевищила суму збитку, що викликало обурення, яке переросло у відкритий заколот. Ногайців підтримали одноплемінники з Буджака і Кубані. Причиною повстання, згідно з Пейссонелем, який добре розбирався в тонкощах кримської політики, було «неприборкане свавілля і безрозсудне самоуправство» сераскерів. Халім Гірей випустив ситуацію з-під контролю, чим не забарилися скористатися його противники, серед яких родич хана, Кирим Гірей, розумний і розважливий політик, який претендував на ханський трон.

У травні 1758 року Саадет Гірей вирішив покарати непокірних жителів Єдісану. Він зібрав 20-тисячний загін, що складався з буджакців, волохів та арнаутів, і рушив до Бендер. Ногайці першими атакували військо чиновника. В результаті бою Саадет Гірей був поранений, а його військо розбите. Він сховався у Бендерській фортеці під захистом гарнізону турецьких яничар. Велика частина виживших воїнів Саадет Гірея перейшли на бік заколотників.

Очевидець подій, підпоручик російської армії, що знаходився в той час в Бендерах, писав: «Пришол весь город в смятение и огороживался, а причина та, как…сказывают, нагайская орда приносила жалобу к бендерской старшине, что султан буджацкий и посланник от него чинят им, нагайцам, нестерпимыи обиды, скот отнимают, жен и дочерей насилничают».

Пізніше сили заколотників зросли до 80 тис. осіб. Вони підійшли до стін Бендер, вимагаючи видачі Саадет Гірея, але той зумів втекти в Каушан. Розуміючи, що Стамбул не залишить без уваги події в Єдісані, повстанці направили в османську столицю посольство зі своїм викладенням причин повстання. Але полум’я в причорноморських степах продовжувало розпалюватися. Бунтівники атакували Молдавське князівство, захопивши столицю — Ясси і місто Дубоссари. Слідом за цим вони вторглися у Валахію. Не обійшлося і без звичайного у таких випадках грабунку — під час походу на Дунайські князівства було захоплено близько 10 тис. полонених.

Для придушення повстання османська і кримська влади планували задіяти сили Кримського ханства (до 200 тис. осіб), а також вірних буджацьких ногайців, гарнізони Очакова, Бендер і Хотина. Повсталі в Єдісані, Буджаці і на Кубані тісно координували свої дії. Відомо, що ногайці з Буджака планували надати військову допомогу своїм одноплемінникам в кубанських степах. В Єдісані керівником повстання був ногаєць Мембет-мурза.

Претендент на ханський трон Кирим Гірей в цей час знаходився в Румелії. Отримавши відомості від своїх емісарів, він зрозумів, що настав час для рішучих дій. Тому той відправив свого представника в Єдісан з пропозиціями щодо врегулювання ситуації, які цілком задовольняли амбіції ногайських мурз. Бунтівники проголосили Кирим Гірея Кримським ханом. Претендент на престол прибув із загоном своїх прихильників в Буджак і захопив ключові річкові переправи. У цій ситуації османський уряд вимушений був піти на поступки і погодитися на відсторонення від влади кримського хана Халім Гірея.

Фактично до осені 1758 року владі Османської імперії стало зрозуміло, що за ногайським повстанням стоїть фігура Кирим Гірея. Новий хан не поспішав їхати в Бахчисарай, де у нього не було серйозної підтримки серед правлячої еліти. Він набагато впевненіше почувався під захистом орд Буджака та Єдісана. Все це спонукало турецького султана написати лист Кирим Гірею із закликом покинути Буджак і їхати в свою столицю.

Згідно з документами канцелярії Війська Запорізького, нібито Кримський хан відповів вкрай зухвало «дабы он (султан) ему понуждения в том не чинил, а ведал бы едино свой султанский престол». Заради врегулювання ситуації в жовтні 1758 року Стамбул вдруге оголосив про визнання Кирим Гірея ханом. Але і після цього новий правитель Криму не поспішав зайняти ханський палац. До грудня він зібрав близько 100 тис. воїнів. Ходили чутки, що хан планує новий напад на Молдавію, згідно з іншими джерелами, напад планувався на Польщу чи Росію.

Насправді Кирим Гірею війська потрібні були не для нападу, а для захисту. Він знав, що в Криму, в районі Перекопу, стоїть велика армія, вірна позбавленому влади хану і готова в будь-який момент виступити проти ногайців. На початку 1759 року ситуація залишалася вкрай напруженою. Російський посол в Стамбулі Олексій Обресков так охарактеризував Кирим Гірея: «Нынешний крымский хан Крым Гиреи — человек предприимчивый, а может быть и отважный, следственно-де необходимо нужно ближайших к нему местах в осторожности держатся, а на сих-де днях в полученных от него Портою письмах, он, хан, похвалился запорожских казаков в такое состояние привести, что впредь татары от них обеспокоены не будут».

В результаті походу ногайців на Молдавію і Валахію тисячі жителів цих васальних від Османської імперії князівств змушені були тікати в Польщу і на територію, підконтрольну Росії. Частина з них сховалася на землях Війська Запорізького. Можливо, в той період Кирим Гірей мав реальні плани походу проти запорожців, сподіваючись силовими методами повернути втікачів.

Кризу вдалося погасити за допомогою дипломатичних переговорів. У Криму було розпущено військо, що дозволило хану в квітні 1759 року приїхати в Бахчисарай і взяти під контроль управління державою. Заворушення ногайських племен тривали аж до початку 1760, але вони вже не несли серйозної загрози для Османської імперії. Кирим Гірей виплатив компенсацію Молдавії та Валахії, відновив керованість ногайськими ордами і запобіг конфлікту з Росією. Він був останнім видатним державним діячем Кримського ханства напередодні його падіння.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.