Ім’я в історії Криму — Хаджі І Гірей

Засновником Кримського ханства є кримськотатарський державний, політичний і військовий діяч, перший хан з династії Гіреїв Хаджі I, або Гаджи, Гірей (I Hacı Geray, ۱حاجى گراى;).

Достеменної інформації про його походження немає. За турецькими істориками Джанабі (XVI ст.) i Мунаджім-баши (XVII ст.), він був сином Кічі-Мухамеда; за Різван-пашею (XVII ст.) — Улу Мухамеда; за анонімною «Короткою історією Кримських ханів» (XVII ст.) — сином Таш-Тимура. Згідно з Михалоном Литвином, майбутній хан народився поблизу Торуня, що є сумнівним, адже його батько Гіяс ад-Дін тільки 1427 року емігрував до Литви… Однак немає сумнівів, що представники роду Гіреїв були Джучидами і Тука-Тимуридами. Версія «Муїз-ал-аксаб», за якою Хаджі Гірей був сином Гіяса ад-Діна і онуком Таш-Тимура, виглядає найбільш правдоподібною.

Народився Хаджі I Гірей в Тракаї, тодішній столиці Великого князівства Литовського, де вся його сім’я проживала в еміграції. Його дата народження невідома. В рік його появи ханський аталик (вихователь) Девлет-Гельді («Щастя прийшло»), містик-суфій і глава роду Кереїв, здійснив хадж. На честь цієї події немовля отримало ім’я Хаджі. Справжнє ім’я — Девлет-Берді. Дитинство майбутнього хана пройшло у Білорусі та Литві, де він легко потоваришував з багатьма нащадками литовських багатих родин, зокрема з майбутнім маршалом Литви Михайлом Радзивілом. Хаджі Гірей здобув традиційну мусульманську освіту і рано почав навчатися військовій справі.

У 1441 році Хаджі Гірей, затверджений великим князем литовським Казимиром Ягеллончиком як хан, у супроводі знатних кримських родин прибув до міста Ескі-Крим і впродовж одинадцяти років зумів утвердитись тут як правитель нової держави. Але цьому передувало багато випробувань.

1427 року емір Текійє посварився з великим ханом. Від цього моменту він перестав служити Улу Мухамеду і разом із Хаджі Гіреєм відійшов у Західний Дешт (за Дніпро). Хаджі почав претендувати на Кримський улус, який раніше належав його дідові (царевичу Таш-Тимуру).

У 1428 році Гірей на чолі 16-тисячного війська ногайських нукерів уступив у Ескі-Кирим. Він спробував зміцнити свою владу, звернувшись за підтримкою до Джаніке-ханчі (власниці замку Кирк-Єр (Чуфут-Кале)) і до влади міста Солгату, розпочав карбування власної монети з іменем Гіяс ад-Діна, наблизив до себе Ширінів. Але пишні дари не дуже допомогли. Знать півострова (за винятком Джаніке-ханчі) надала перевагу Улу Мухамеду. Хаджі і без того терпіли як ставленика Литви, оскільки в Криму не було сил, аби його вибити.

Емір Текійє, глава Ширінів, який різко змінив політичну орієнтацію і підтримав Улу Мухаммеда, на чолі війська напав на Крим. У підсумку Гірей, контролюючи лише Солхат, вимушений був тікати. Він забрав частину родової казни. Уникаючи битв, але зазнавши великих втрат (війська розбігалися), Хаджі відступив у Дешт-і-Кипчак.

Ця поразка не розчарувала царевича, яки почав готуватись до нової війни. Він заручився підтримкою Великого князівства Литовського. Великий князь Сигізмунд хотів поставити на чолі Кримського улусу вірну людину. Цим він сподівався убезпечити рубежі Литовської держави від набігів татар: «Князь великий Жигимонт дав йому людей… до орд перекопських, на царство послав», — оповідає московський літопис. Військо для нього знайшлося — в Литві жило багато татар-біженців, військовополонених. В одних лише литовських полках служило 40 тис. татар.

Після нетривалого затишшя Гірай продовжив воєнні дії. В 1431 році на чолі заново зібраного війська він навалився на Крим і взяв у облогу Солхат, який після бою відчинив перед ним ворота. Рейд Гірея збігся зі сваркою між Улу Мухамедом та Текійє. Емір, невдоволений жорстким контролем з боку хана, перестав йому служити і рушив у Крим. Біля Перекопу війська зустрілися. Текійє визнав Хаджі Гірея своїм повелителем. Це саме зробили і Ширіни.

Ці події стали початком боротьби кримських татар за незалежність. Хаджі Гірей не збирався залишатися намісником і, разом з тим, не хотів бути ханом Золотої Орди. Щоб відстояти Крим, йому довелося змагатися з могутніми супротивниками — Улу Мухамедом і хаджі-тарханським правителем Кучюк Мухамедом («Маленьким» Мухамедом). Останні активно воювали один з одним, одночасно намагаючись захопити Крим.

Зібравши навколо себе добірне військо, Хаджі Девлет Гірей направив свої удари спочатку на загони Улу Мухамеда, і, розбивши першого, пішов на Кучюк Мухаммеда, що наступав з приволзьких берегів. Цього противника було також переможено, і Хаджі Гірей не тільки закріпив за собою авторитет серед татарів, але і міг вже вважати себе володарем абсолютно незалежного престолу, влада якого поширювалася не тільки на Кримський півострів, а й на прилеглі північно-східні і західні степи уздовж Дніпра і Дону.

Новий хан взявся за ведення державних справ. Від Джаніке-ханчі він отримав у власність замок Джантим-Кале (Кирк-Йор, сучасний Чуфут-Кале) і зробив своєю базою на випадок війни. В майбутньому тут виникне нова столиця — Бахчисарай. Наступним кроком мало стати об’єднання всієї території півострова, на той час розділеного на степову частину, підвладну татарам, Кафу з Готією (тобто з Південним берегом Криму до Балаклави) і невелике незалежне християнське Мангупське князівство. У разі успіху в руках Хаджі Гірея опинився б увесь морський кордон з кількома сильними фортецями і хорошими портами, від Єни-Кале до гирла Дніпра.

У 1434 році на Крим рушив Улу Мухаммед, який збирався знову підкорити улус. Щоб відбити його вторгнення, Хаджі Гірей почав збирати війська, а також полки Ширінів. Проте останні, побоюючись великої війни, перейшли на бік Улу Мухаммеда, їхні загони вдарили Хаджі Гіраю в спину. Армія хана зазнала тяжкої поразки, він втратив найкращих воїнів, тому, швидко зібравши залишки військ, відступив за Дніпро.

Програвши боротьбу з Улу-Мухамедом, Хаджі Гірей емігрував у Литву, за даними «Короткої історії кримських ханів», в Астрахань. Він заново зібрав військо і готувався до походу в Крим. Побоюючись цього, Улу Мухаммед розірвав свій союз із Свидригайлом на користь Зигмунта Кейстутовича, який спочатку прийняв Хаджі Гірея, обіцяючи йому підтримку, а потім погодився його затримати, аби той не вертався у Крим. Хана викликали до Вільно, де взяли під варту (потім йому «подарували» місто Ліду і навколишні села, де він фактично був у засланні).

1443 року в Литву прибуло посольство жителів Криму на чолі з главами родів Ширінів і Баринів. Вони просили «пожалувати» їм на хана Хаджі Гірея. Оскільки великий князь відмовився від союзу з Улу Мухамедом, він повернув хана з фактичного заслання у м. Ліду і той отримав офіційне визнання Литвою свого звання. Почалося посилення військової і фінансової допомоги Хаджі Гірею з боку Литви.

У 1449 році Хаджі Гірей почав боротьбу за створення незалежної Кримської держави, у якій опирався на підтримку знатних сімейств Великого князівства Литовського і Криму. Цього ж року він розгромив сили Улу Мухаммеда, що стало початком кінця Золотої Орди, яка розпалася на низку ханств (Велика Орда — найбільше).

Боротьба була дуже тривалою — йому вдалося тричі займати кримський престол (в 1428, 1433 та 1443 роках), проте всі три спроби були невдалими. Остаточно він зміг закріпитися в Криму тільки у 1449-му — того ж року Хаджі Гірей за підтримки польського короля Казимира ІV оголосив незалежність ханства від Золотої Орди. Після цього він займав престол до своєї смерті в 1466 році з короткою перервою в 1456-му, коли владу тимчасово захопив його син Айдер. Закріпившись на троні, переніс столицю Криму з міста Кирим в місто Кирк-Ер, яку вже Менглі І Гірей змінив на Бахчісарай.

Хаджі І Гірей помер у 1466 році, похований в мавзолеї Дюрбе Хаджі Гірея в Салачику (зараз — околиця Бахчисараю).

Джерела: Вікіпедія

Цей день в історії