Недалеко Запоріжжя, на берегах річки Конка, розкинулося село Юрківка. За офіційною інформацією, воно засноване 1790 року. Довгий час село називали Аул, це було досить незвично для населеного пункту з переважно українською людністю.
1862 року Аул перейменували на Білицьке, а 1921 року воно отримало сучасну назву, Юрківка. Від кінця XVIII ст. в Аулі селилися втікачі-кріпаки, козаки з Задунайської Січі та переселенці з різних куточків України.
А втім, переселенці прийшли сюди не на порожнє місце, адже поруч з Аулом височіли руїни старовинної фортеці та численні кам’яні споруди: мечеті, мавзолеї, лазні з підпільним опаленням та палац володаря.
Ще наприкінці XVIII ст. багато будівель стародавнього міста перебували в доброму стані — про це свідчить знайдений в архіві кілька років тому малюнок мавзолею, що належить до золотоординської доби.
У період розквіту, що припав на XIV століття, в місті збудовано сім кам’яних мечетей. У «Книзі Великому кресленню» про місто, що його золотоординська назва невідома, сказано, що там було «сім кишень татарських мечетей». Італійські купці з Генуї та Венеції, що їм це місто було добре відоме, називали його Сім мечетей.
Активне будівництво в місті семи мечетей провадили в період, коли через нього йшла гілка Великого шовкового шляху. За правління ханів Узбека, Джанібека й Бердибека створено систему безпеки караванних шляхів, і завдяки цьому купці з Китаю, Центральної Азії, Персії, Афганістану та Криму могли спокійно везти свої товари до Європи.
Уздовж маршрутів Великого шовкового шляху зводили численні караван-сараї, навколо них виникали поселення, що перетворювалися на міста. Жителями таких міст були не лише місцеві тюркські народи, а й вихідці з Руси, Хорезму, Ірану, держави сельджуків, а також представники кавказьких народів.
Увесь регіон Надчорномор’я в межиріччі Дунаю і Дону в XIV ст. був найважливішим економічним центром Золотої Орди. Місцеві міста були не просто транзитними пунктами для товарів, а й самі були потужними центрами ремесел і торгівлі, де жили гончарі, каменярі, ювеліри, гарбарі (шкіряники) та корабельники.
Окрім економічної функції причорноморські міста були великими релігійними центрами. Численні мечеті свідчать про те, що в цих населених пунктах більшість мешканців визнавали іслам.
Збережений малюнок мавзолею з міста Сім мечетей свідчить, що споруда зазнала впливу архітектурних традицій хорезмійців та сельджуків. Мавзолеї, подібні до того, що височів на берегах річки Конка, збудовані у великому золотоординському місті Маджар на Північному Кавказі.
Вважають, що місто Сім мечетей зруйнували під час одного з походів еміра Тимура (Тамерлана), й по тому воно вже ніколи не відновилося у своїй колишній величі. Великий шовковий шлях, що одним з відгалужень його була дорога через місто Сім мечетей, припинив своє існування.
Згодом, у XVI ст., Кримське ханство збудувало на місці руїн невелику фортецю, що контролювала північні кордони держави. У XVIII ст. її захопили російські війська — місцеве населення або загинуло, або втекло до Криму.
Поселенці, що прийшли на місце татар, розбирали величні споруди на будівельні матеріали, не дбаючи про збереження історичної спадщини. Останні будівлі міста Сім мечетей розібрано вже у 1950-х роках XX ст.
Починаючи з 2008 року, під керівництвом археологів Гриценка та М. Єльнікова провадили розкопи стародавнього городища. За результатами розкопів, як повідомляв М. Єльніков, «виявлено залишки двох споруд з фундаментом із вапнякових і глиняних плит та цегляними стінами, облицьованими кольоровим камінням. <……>; Це може свідчити про те, що тут стояли мечеть і мавзолей. Частина плит оздоблена рослинним орнаментом, бірюзовим, синім, жовтим склом укрито підлогу».
Після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Юрківка опинилася за кілька кілометрів від лінії фронту. Унаслідок обстрілів у селі є значні руйнування. Подальше проведення археологічних робіт на місці міста Сім мечетей нині неможливе.
