Кримське питання у дипломатичних відносинах України та Османської імперії

9 лютого 1918 року між Центральними державами (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія та Османська імперія) і представниками Української Народної Республіки (УНР) у місті Брест був підписаний мирний договір. Він поклав початок дипломатичним відносинам між УНР та Османською імперією.

Вперше з часів гетьмана П. Дорошенка між двома державами виник діалог, який дозволив кожній зі сторін заявити про свої інтереси мовою дипломатії. Один із параграфів Брестського миру встановлював принцип, на якому ґрунтувалися економічні відносини між двома державами.

«Що стосується економічних відносин між Османською імперією та Українською Народною Республікою, то вони повинні, до тих пір, поки не буде підписано остаточний договір про економічні взаємовідносини, регулюватися на основі найбільшого сприяння. Жодна зі сторін не повинна претендувати на пільговий режим, який інша сторона надала або повинна надати будь-якій іншій державі, що витікає з цього або майбутнього митного союзу».

Першим послом УНР у Стамбулі був призначений член Центральної Ради Микола Левицький. Він прибув до столиці Османської імперії 19 квітня 1918 року. 22 квітня Левицький вручив вірчі грамоти великого візира Мехмеду Талату-паші. Але місія Левицького була нетривалою, 29 квітня 1918 року в Києві відбувся переворот, в результаті якого главою держави — гетьманом, став генерал П. Скоропадський. Н. Левицький відмовився представляти інтереси нового уряду і 15 травня 1918 був відкликаний до Києва.

Згідно з Брестським мирним договором, до складу України не входив Крим. Але з приходом до влади Скоропадського ситуація змінилася.

Гетьман пред’явив претензії на півострів. Одночасно з цим у Криму було сформовано Крайовий уряд генерала С. Сулькевича, який орієнтувався на Німеччину та Османську імперію. Сам Сулькевич і кримськотатарська національна адміністрація (Міллі Ідаре) виступали категорично проти анексії Криму Україною.

З метою домогтися підтримки османського уряду кримськотатарський Курултай відправив до Стамбула свою делегацію на чолі з Якупом Кемалем та Усеіном Баданінським, яку прийняв глава уряду Енвер Паша. Турецький уряд сподівався переконати Німеччину в тому, що Крим повинен залишатися незалежним.

Невирішеність кримського питання посилювала конфронтацію між Києвом і Сімферополем (тодішньої столицею Криму). Це змусило міністра закордонних справ Криму Д. Сейдахмета відправити до Стамбула постійного дипломатичного представника. Ним став відомий кримськотатарський діяч Хасан Сабрі Айвазов.

Для нейтралізації зусиль Криму 10 липня 1918 року новим українським послом у Стамбулі був призначений адвокат О. Кістяківський. У свою чергу послом Османської імперії в Києві призначили Хусейна Гільмі Пашу (пізніше його місце зайняв Ахмед Мухтар-бей). Незважаючи на своє призначення, Кістяківський під різними приводами не поспішав залишати Київ. Це змусило гетьмана П. Скоропадського змінити початковий намір і призначити 21 жовтня новим послом М. Суковкіна. Українське посольство почало повноцінну роботу в Стамбулі лише 1 листопада 1918 року.

До цього часу Києву вдалося переконати Німеччину в необхідності приєднання Криму до України. Всі зусилля кримських та османських дипломатів виявилися марними. Однак політична ситуація в самій Україні і в Криму почала швидко змінюватися. 15 листопада 1918 року Україну охопило антигетьманське повстання. До кінця місяця велика частина території країни була в руках Директорії С. Петлюри. У Криму голова Крайового уряду С. Сулькевич подав у відставку. Йому на зміну прийшов уряд, який орієнтувався на білий рух генерала А. Денікіна і бачив Крим у складі «єдиної і неподільної» Росії.

До середини грудня 1918 року Київ з усіх боків оточили петлюрівські війська. У грудні місто почали залишати й останні союзники гетьмана — німці. Пізніше він згадував: «Ми всі думали, куди ж подітися? Я вирішив, що найнадійніше місце — резиденція посла Туреччини.Я пішов до нього. Ахмед Мухтар-бей жив у двокімнатному номері в Palast-Hotel. В той же день я підписав документ про зречення від влади». Документ про зречення складався всього з декількох рядків: «Я, гетьман усієї України, сім місяців докладав усіх зусиль для того, щоб вивести країну з тяжкого становища. Бог не дав мені сил упоратися з цим завданням. Сьогодні, враховуючи обставини, що склалися, я відмовляюся від влади, винятково на благо України. Павло Скоропадський, 14 грудня 1918 року. Київ».

Дипломатичні представники Османської імперії перебували в Києві аж до лютого 1919 року, коли місто було зайняте частинами Червоної армії.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»