На початку ХХ століття Львів був великим багатонаціональним містом Австро-Угорської імперії. На його вулицях і площах звучала німецька, польська, чеська і звичайно ж українська мова зі специфічним галицьким акцентом. Така різноманітність виникла внаслідок того, що після розділу в 1772 році Речі Посполитої Галичина відійшла до Габсбурзької монархії. З новоотриманих територій австрійці створили автономну провінцію під гучною назвою Королівство Галіції і Лодомерії, столицею якої став Львів, перейменований імперською владою на німецький манер у Лемберг.
Під час австрійського правління Львів активно будувався і розвивався. Досить сказати, що половина нинішніх будівель історичного центру були зведені в період з 1772 до 1918 року. Нова влада реорганізувала Львівський університет, провела в місто залізницю, побудувавши будівлю вокзалу, що існує й досі . У 1817 році на базі приватних зібрань був створений один із найбільших бібліотечних і наукових центрів Східної Європи Оссолінеум. Габсбурзький уряд побудував оперний театр і будівлю Галицького сейму, які і зараз прикрашають стародавнє місто.
До приходу австрійців українці та євреї Львова піддавалися жорсткій дискримінації. Влада Австро-Угорської імперії створила умови для національно-культурного розвитку Галичини, значно зменшивши дискримінацію, зокрема й релігійну. Це було особливо помітно на тлі сусідньої Російської імперії.
На початку ХХ століття у Львові знаходились кафедри римсько-католицького, вірменського та греко-католицького архієпископів, а також православного єпископа. Крім того, в місті діяли три юдейські громади, зокрема караїмська. Багато містян того часу володіли трьома або навіть чотирма мовами. Видатний український письменник Іван Франко, випускник Львівського університету, створював свої твори чотирма мовами.
Ось в такому унікальному місті 2 липня 1900 року в родині львівського адвоката Карла Вайса народився хлопчик, якого назвали Леопольд. Сім’я Вайсів традиційно сповідувала юдаїзм, релігію єврейської меншини Галиції і Буковини. Дідом Леопольда Вайса був відомий рабин з Чернівців. Саме тому вже з ранніх років хлопчик вивчав священні юдейські тексти. Однак в ці роки його більше навчання цікавили пригодницькі романи в дусі Фенімора Купера. Проте Леопольд уже в дитинстві знав іврит та арамейську мову, а також німецьку і польську, що свідчило про його хороші лінгвістичні здібності. Згодом, вже ставши Мухаммадом Асадом, він вивчив також англійську, арабську, перську і французьку мови.
Через багато років він з ніжністю згадував про своє дитинство, проведене в далекій Галіції: «Я лежу на березі, маленький хлопчик років дев’яти чи десяти, пожовуючи стеблинку трави і роздивляючись білих корів, які пасуться неподалік с великими мрійливими очима і безневинним задоволенням. Віддалік сільські жінки працюють в полі. Одна з них одягнена в червону головну хустку і блакитну спідницю з широкими червоними смугами. Верби на берегах струмка, і біла качка ковзає його поверхнею, залишаючи за собою сліди води, що виблискує. І м’який вітер шелестить на моєму обличчі…».
Батько Леопольда нерідко брав хлопчика у свої поїздки Європою. Уже в юні роки Лео відвідав чимало країн, що стало своєрідним прологом до його майбутніх мандрів світом. На початку Першої світової війни, піддавшись загальному ентузіазму, Леопольд Вайс, приписавши собі зайві кілька років, намагався втекти на фронт, але його обман розкрили і хлопця повернули додому. Ймовірно, з початком війни сім’я Вайс переїхала зі Львова до Відня. Це було викликано тим, що до міста швидко наближалася російська армія. Львів був узятий 21 вересня 1914 року й аж до літа 1915 він залишався під владою Російської імперії.
Уже в самому кінці війни Леопольд Вайс все-таки був призваний до армії, але повоювати йому не довелося. Австро-Угорська імперія програла війну і в результаті цієї поразки припинила своє існування. 1 листопада 1918 року у Львові було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. До цього часу сім’я Вайс вже міцно стала на ноги у Відні. Леопольд вступив до Віденського університету, де вивчав філософію. Отримані знання, безсумнівно, стали в пригоді йому в майбутньому, коли він працював над своїми книгами, присвяченими ісламському богослов’ю.
Але філософія в той час не була головним захопленням Вайса. Він палко мріяв стати журналістом. На його очах повоєнна Європа вирувала як один величезний котел. Революції в Росії, Німеччині, Угорщині та низці інших країн знищили вікові європейські імперії. Соціальні експерименти знаходили безліч прихильників не тільки серед робітників, але і серед творчої інтелігенції.
У цій атмосфері журналісти були передовим загоном, який не тільки освітлював події, а й був у їх епіцентрі. Вайс почав вивчати журналістику. У 1920 році, незважаючи на протести батька, який був проти того, щоб Леопольд став журналістом, він переїхав до Берліна. Через рік Вайсу вдалося влаштуватися на роботу в інформаційне агентство Vereinigte Telegraph. Тоді ж він познайомився з Катериною Пєшковою, дружиною письменника Максима Горького, яка приїхала в Берлін збирати кошти для допомоги голодуючим в більшовицькій Росії. Найважливіша інформація, отримана від Пєшкової, лягла в основу статті, яка зробила ім’я Вайса відомим на всю Німеччину.
В цей час Леопольд прийняв пропозицію стати репортером однієї з провідних німецьких газет Frankfurter Zeitung, але вже тоді його надзвичайно тягнуло на Схід. Тому він не довго роздумував, коли отримав запрошення від свого дядька Доріана Фенгейбаума, керівника психіатричної клініки в Єрусалимі.
Це був час, коли сіоністські організації прагнули організувати масове переселення євреїв в Палестину для створення там держави Ізраїль. Єрусалим відразу вразив уяву Леопольда Вайса. Але його захопили не ідеї сіоністів, а колорит Сходу, звуки азана, гортанна арабська мова. Але найбільше його зацікавив іслам. Вайс знайомився з мусульманами і в бесідах з ними намагався зрозуміти нову для нього релігію. Він посилено вивчав арабську мову, з кожним днем все більше наближаючись до моменту вибору, який змінив все його подальше життя.
Олександр Степанченко
