Пропонуємо увазі шановних читачів доповідь Богуслава Загорські, одного з видатних мусульманських діячів Польщі, члена Об'єднаної ради католиків і мусульман, який робив і продовжує робити неоціненний внесок у діалог між трьома світовими релігіями. Богуслав Загорські ще в свої ранні роки вивчив арабську і деякі берберські діалекти, та на даний момент є викладачем ісламського права в Польщі та інших країнах. Богуслав Загорські вважається великим дослідником Ісламу і другом арабських і мусульманських країн, а представлена нижче його доповідь є важливим внеском у розуміння життя і праці Мухаммада Асада.
Польща – країна культурного і національного розмаїття
Яка країна є батьківщиною Леопольда Вайса, він же Мухаммед Асад? Щодо цього немає однозначної думки, і не випадково. Історична географія Центральної Європи – це справжній жах для будь-якого студента-історика, який хоче повністю розібратися в географічних і національних наслідках територіально-етнічних катаклізмів, які відбувалися у цій частині світу надто часто.
В Інтернеті можна прочитати, що Мухаммед Асад народився в країні, «яка сьогодні є частиною Німеччини». Чому Німеччини? Тому що він говорив і писав німецькою (хоча це лише одна з мов, якими він володів) і був кореспондентом газети «Франкфуртер цайтунг» на Близькому Сході? І, крім того, хто, не володіючи справжніми знаннями в галузі історичної топоніміки може дізнатися, що насправді приховується за німецьким екзонімом «Лемберг»?
Німці назвали «Лембергом» древнє польське місто Львув (Lwów). В інших мовах він має свої варіанти назв, і на латині звучить як «Леополіс», «Леополь» – французькою, «Леополі» – італійською, «Львів» – українською, «Львов» – російською. Кожна з назв мала право на існування у свій час і на те були певні причини, і тепер хтось з ними погоджується, а хтось ні.
Однак, один автор Томас Герхольм (Tomas Gerholm), коротко, але з великою впевненістю називає Мухаммеда Асада «польсько-єврейським журналістом, сім'я якого жила в польському місті Львув, яке у той час знаходилося на території Австро-Угорської імперії».
Львув увійшов до складу єдиної польської держави ще в ранньому Середньовіччі. З тих пір він став однією з найвідоміших столиць польської культурно-інтелектуальної традиції, містом четвертого найстарішого польського університету (після Кракова, Познані і Вільно / Вільнюса). Місто, переважно польське, гостинно зустрічало і представників інших народів від найекзотичніших до найбільш вестернізованих: українців, євреїв, вірмен, румунів, німців, татар і угорців. Львув був живим прикладом гармонійного співіснування безлічі культур і релігій, мов і національних традицій. Це співіснування було однією з головних рис Речі Посполитої, яка офіційно і політично була державою двох народів - польського і литовського, але при цьому її населення сповідувало 10 релігій і розмовляло 16 мовами - як вдома, так і в суспільному житті. Протягом декількох століть ця держава була найбільшою політичною одиницею Центрально-Східної Європи, межі якої сягали від Балтійського до Чорного моря і від кордонів Росії на Сході Європи до німецьких земель на європейському Заході. І більше 600 років воно було батьківщиною - рідкісний виняток для християнської Європи! - корінних мусульман.
У кінці 18 століття внаслідок різних історичних невдач і очевидних прорахунків у внутрішній політиці і міжнародних відносинах Річ Посполита розпалася під тиском трьох сусідів: Росії, Пруссії та Австрії, які поділили країну на три частини і включили до складу своїх територій.
Частина, що належала Австрії, офіційно була перейменована в Галичину, оскільки за кілька століть до цього тут існувало українське князівство зі столицею в маленькому місті Галич. Галичину на Півдні Польщі не потрібно плутати з іспанською Галісією – окрім випадкової співзвучності назв між ними немає нічого спільного ні в походженні, ні в історії.
Галичина під австрійською окупацією: етнічний склад і розвиток. Польсько-австрійська культурно-соціальна взаємодія. Розквіт польської культури
У часи панування Австро-Угорської імперії в Галичині панував мир і благополуччя. Певна автономія цієї багатонаціональної провінції забезпечувала розвиток місцевих культур, здебільшого польської культури і мови. Для цього часу характерним є таке явище: більшість австрійських чиновників, направлених сюди на керівні посади з німецькомовних районів, швидко асимілювалися, змішувалися з місцевою польською знаттю і їх нащадки в наступному поколінні вже розмовляли польською і сприймали її як рідну мову. Звичайно, очевидним є те, що значна частина людей і груп населення відчували виявляли зацікавленість до німецької мови і культури, які були символами іншої цивілізації.
Саме так було і в Буковині, територія якої свого часу складала п'яту частину Польщі, а тепер, після того як Австро-Угорщина відібрала її у турків, вона стала адміністративною одиницею у складі Галичини. Незважаючи на спроби австрійського уряду насадити тут німецьку культуру і німецький дух – «дойчтум» (для цього у столиці провінції Чернівцях (пол. Czerniowce) був створений німецький університет), народ поступово, крок за кроком, мовою спілкування обирали польську, свідченням чого є документи і публікації тих часів. Коли після першої світової війни Буковина ввійшла до складу Румунії, яка демонструвала тенденції швидкого розвитку, польська мова вижила. Свідченням є місцевий книжковий ринок, який підтримував існування у Чернівцях приватних польськомовних друкарень, які, звичайно, не отримували державних субсидій.
У цій атмосфері змішання культур, офіційних і неофіційних мов, які конкурували і частково дублювали одна одну, місцева інтелігентна людина будь-якого походження зобов'язана була володіти як мінімум двома мовами, а то й більшою кількістю мов, як це було у випадку Леопольда Вайса. Крім інших мов, якими він володів, рідною для нього до кінця життя була, мабуть, польська. У єврейській школі він оволодів івритом і німецькою мовою Австро-Угорської імперії. Пізніше він вивчив англійську, якою писав свої визначні праці, й арабську.
Східні елементи в польській культурі 19-20 століть
Необхідно зробити кілька зауважень про зв'язки Польщі зі східними культурами. Поняття «східні елементи» ми будемо розуміти, в основному, як ісламські елементи, які протягом століть безперервно поширювалися з Близького Сходу через Османську імперію і її підданих турків, а також татар, вірмен, греків, євреїв, румунів та інших. Польща вільно і безладно вбирала в себе ці елементи, що сприяло орієнталізації польської культури і зумовило вплив на мистецтво, мову, одяг і повсякденні звички. Цій темі присвячено величезну кількість книг, зокрема 400-сторінковий словник з перерахуванням і поясненням арабських слів, що у той чи інший час увійшли до польської розмовної і / чи літературної мови. Ці запозичення виникали у польській мові, в основному, внаслідок впливу турецької, татарської й української мов.
Запозичені мавританські традиції польських євреїв. Інтерес євреїв до арабської культури й ісламу
Євреї, які жили на польських землях або, у цілому, в Центральній Європі, хоча і виділялися віросповіданням, мовою і – ще більш яскраво виражено - особливостями одягу, не залишилися осторонь від сучасних культурних тенденцій. У 19 столітті серед місцевих домовласників і поміщиків популярною була імітація мавританського архітектурного стилю (знаменитим його прикладом є палац у Корніку неподалік від Познані). Їх сучасники-євреї швидко підхопили моду і з радістю відмовилися від місцевої традиції дерев'яних синагог на користь нових, у мавританському стилі. Ця архітектурна тенденція охоплювала всю Центральну Європу, від Берліна до Будапешта, від стародавніх польських міст до нових прикордонних земель західної цивілізації, таких як Буковина. І саме тут, у Чернівцях, була побудована дивовижна синагога в мавританському стилі за проектом Юліана Октавіана Захаревича-Львігрода (Julian Oktawian Zachariewicz-Lwigród), польського архітектора, першого ректора Львівської політехніки. Саме у цей час дідусь Леопольда Вайса був чернівецьким рабином.
Міф про Галичину: нова Аркадія або Аль-Андалус
До речі, Галичина й Буковина під Австро-Угорщиною стала для розрізненої і окупованої Польщі якоюсь казковою країною, де панували порівняно ліберальні звичаї; предметом заздрості поляків, яким не пощастило опинитися під тиском деспотичних російського і пруського режимів. Для багатьох вона була відродженою Аркадією стародавнього світу, щасливою землею, що сочилася молоком і медом; новим втіленням Аль-Андалусії, де різноманітність народів, що жили в мирі і гармонії, лише сприяла взаємному збагаченню культур.
Примітним те, що ми можемо виявити подібне ставлення і в австрійському культурному контексті, у якому Буковина, яка досі сприймалася австрійськими інтелектуалами і звичайними людьми як екзотичний далекий край, яким ще донедавна правили турки, надихнула уявлення про нову воістину міфічну країну «Магребін». Там Захід зустрічався зі Сходом, вони змішувалися і доповнювали один одного, утворюючи найдивовижніший культурний коктейль.
Освіта і культурне становлення Лепольда Вайса в культурному контексті Галичини. Видатна роль творчості Генрика Сенкевича в соціальному житті Польщі 19 століття і в очах Мухаммеда Асада
Отже, наш герой, онук рабина з Чернівців (нім. «Tschernowitz» (Черновіц), укр. «Чернівці», рум. «Cernăuţi» (Чернеуці) у провінції Буковина, Леопольд Вайс народився в родині польських євреїв, що належали до середнього класу і жили у дивовижному місті Львув, у якому поєдналися найрізноманітніші культури, мови і релігії.
Природно, що свідоцтво про народження Леопольда Вайса оформлене польською мовою, і в ранні роки його життя розвивалася одночасно під впливом єврейської і польської культур. До 13 років відповідно до древніх традицій навчання ортодоксальних євреїв Леопольд опанував іврит і арамейські мови, вивчав Вавилонський і Єрусалимський Талмуди (тлумачення єврейського закону з коментарями). У той же час він був завзятим любителем книг, особливо історичних романів Генріка Сенкевича (Henryk Sienkiewicz), видатного польського письменника, який відіграв визначну роль у формуванні й утвердженні патріотичного духу поляків. Сенкевич воскресив героїчне минуле великої Речі Посполитої у пам'яті людей, що живуть у розрізнених частинах своєї втраченої батьківщини і працею здобувають хліб насущний; повернув їм гідність, пам'ять про велике минуле, патріотичну гордість, надію на світле майбутнє і відновлення єдності.
На його книгах зростали покоління поляків; його праці знаходили гарячий відгук у душах молоді і сприяли розвитку високих патріотичних цінностей. Таким чином, не дивно, що Леопольд, який виріс у цій атмосфері, піддався настільки сильному впливові історичних романів Генріка Сенкевича, які він читав і обговорював з друзями по школі у юнацькі роки.
Німецькомовна аудиторія, особливо юнацька, у той час зачитувалася пригодницькими романами Карла Мая (Karl May). Кажуть, що значна частина німецьких сходознавців обрали свою професію саме під впливом книг Карла Мая. Його книги були популярними здебільшого серед молоді, зокрема в перекладі польською мовою. Але тоді виникає запитання: якщо обидва популярні автори захоплювали уми молодого покоління, якщо вони виявили той живий і динамічний літературний стиль, який ми також спостерігаємо в деяких фрагментах книги Мухаммеда Асада «Дорога в Мекку», то хто з них мав більший вплив на розум і уяву молодого Леопольда? Здається, що це запитання представляє винятково теоретичний інтерес, але на нього є відповідь, і її сформулював Мухаммед Асад: цим автором був Генрик Сенкевич.
Відкритість Леопольда до інших культур у поєднанні з глибоким почуттям відповідальності перед іншими і пристрастю до пригод, розвивалися внаслідок вивчення і переосмислення книг Генріка Сенкевича (а, можливо, й інших авторів), а також прищеплювалися середовищем Львова і Чернівців, яке відображало унікальність культурного конгломерату Буковини і Галичини. Все це доповнювало той факт, що він замолоду вивчав іудаїзм, а це розвинуло в ньому педантичність, методичність, логіку, відчуття семітських мов. У зрілому віці завдяки цьому він міг швидко і глибоко поринути в арабомовне суспільство і з істинно науковим підходом взятися за проблеми, які спіткали його на Близькому Сході.
Мухаммед Асад і мусульманський світ
Мусульманський світ справив на Леопольда Вайса разюче враження вже під час першої поїздки на Близький Схід. Тут, у Палестині, Єрусалимі, він уперше зустрівся з політичним і практичним сіонізмом, який нехтував всіма правами і навіть фактом існування місцевого неєврейського населення, яке на той момент становило більшість. У Вайса викликала огиду зарозумілість і презирливість сіоністів щодо арабів, і це відштовхнуло його від ідеології, що стала для нього расистською, неприпустимою. У той же час він побачив мусульман відсталим, неосвіченим народом, загрузлим у глибокій культурній кризі, практично нездатним до самоорганізації, який дорікає інших у своїх бідах.
Ці й інші спостереження, мабуть, нагадали йому про почуті раніше диспути поляків на одвічну тему: хто винен у наших проблемах і нещастях?
Криза національної цілісності може розвиватися в різних напрямах. Деякі народи шукають ворога, винного у всьому поганому, що з ними відбувається, і звинувачують його у всьому - з підставами чи без. Якщо винного знайдено, вони або борються з ним, або мовчать, обравши девіз: «а що ми можемо вдіяти?». Дехто впадає у відчай і не бачить виходу з глухого кута. Подібні різновиди поведінки були поширені серед поляків під час потрійної окупації, яку спостерігав і пам'ятав Леопольд Вайс. Подібне ставлення він побачив і в арабів.
Меншість у будь-якому суспільстві дотримується інших правил поведінки, яка мовою сучасності можна назвати «кризове керівництво». Сутність якого полягає у здійсненні холоднокровного аналізу справжніх причин кризи, недопущенні проявів емоційного невдоволення, формулюванні логічних висновків і пропозицій щодо заходів, які іноді схожі на хірургічну операцію без наркозу. Саме такими були засоби оздоровлення суспільства, пропоновані під час палких дискусій серед поляків, і саме такі радикальні «ліки» рекомендував Мухаммед Асад своїм братам-мусульманам.
Криза обох народів мала схожі причини виникнення і шляхи подолання негативних явищ. Мухаммед Асад, який звик до своєї позиції єврея, що живе дещо осторонь, на узбіччі суспільства, а отже має можливість дивитися на нього очима об'єктивного стороннього спостерігача, був якомога краще підготовленим до того, щоб побачити схожість обох явищ і, нарешті, сформулювати свої пропозиції для мусульманського світу.
Мухаммед Асад був євреєм, який виріс у польському середовищі, у широкому контексті – у німецькомовній імперії. Ставши дорослим, він свідомо обрав для себе іншу долю, але при цьому ніколи не забував про своє походження і родовідні корені. За власним бажанням, з власної волі, а не за народженням, він став дійсно інтернаціональним представником багатонаціональної ісламської умми. Він відчував величезну відповідальність за її майбутнє, подальший розвиток і досягнення. Таким чином, Асад став одним з найвпливовіших мусульманських мислителів 20 століття.
Богуслав Р. Загорські
Інститут ібн Хальдуна / Collegium Civitas
П'ястів / Варшава, Польща
Київ, 20 травня 2013
Посилання на тему:
Мухаммад Асад — видатний львів'янин та ісламський діяч
Мухаммад Асад: між релігією і політикою
На шляху до відродження думки Україна - батьківщина видатного мусульманина XX століття Мохаммада Асада
