Професор Даріуш Колодзейчик почав свою наукову кар’єру, написавши працю з історії Кам’янецького еялету — Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki 1672–1699 (Warszawa: «Polczek» 1994).
Важливим джерелом для вивчення історії Поділля під владою Османів, так само як і у випадках з іншими провінціями, служать дефтери. Tahrir defterleri (податкові зошити) — це документи, в яких записувались податкові реєстри та земельні кадастри. У цих документах, як правило, зазначено докладні відомості про селище, кількість мешканців, тип землеволодіння тощо. Це допомагало новій адміністрації збирати податки та вести статистику. Чи справді дефтери можуть бути корисні нині для істориків — питання досить дискусійне. Адже, вочевидь, у цих дефтерах фігурувало лиш те населення, що сплачувало податки, тож ми не можемо судити взагалі навіть про число людей у певній провінції.
Інша проблема полягає в тому, що писарі часто просто переписували дані зі старих дефтерів, не провадивши нового перепису, тож інформація може бути дуже неточна. Але, як наполягає Колодзейчик, іноді дефтери можуть дати більше, ніж нам здається з першого прочитання. Цікавий приклад, що з нього можемо зробити висновок про письменність українського селянства XVII століття, професор наводить в одній зі своїх статей.
Колодзейчик каже, що в багатьох випадках по всій імперії османські чиновники складали дефтери османською мовою, використовуючи подані від християнських підданих списки, написані місцевими мовами.
«Справа дедалі більше інтригує, коли ми ще глибше вивчаємо османський дефтер з Поділля. В османському тексті, написаному арабським шрифтом, вражають таємничі пропуски деяких літер у руських іменах, таких як Лук’я(н), Рома(н), Оста(п)ко, Исте(ф)ко і навіть готама(н). Ці випадки мають одну спільну особливість: якщо їх написати кирилівським письмом XVII століття, відомим як скоропис, ці відсутні літери були б винесені зі слів та написані вище за основний рядок, і таким чином їх може легко пропустити необізнаний читач.
Скоропис виник у Речі Посполитій через запозичення скорочень та рукописних шрифтів, типових для середньовічної латини. У XVII столітті це було найпоширеніше письмо, що ним користувалися
Якщо ця гіпотеза правильна, ми мали би припустити, що принаймні в деяких селах османським переписувачам надавали готові списки кирилицею, вірогідно, складені представниками місцевих мешканців. Найімовірнішими кандидатами для виконання такого завдання були місцеві священик або дяк — у дефтерах їх називають папас та діяк. Одначе в деяких селах, де нам трапляються імена з пропущеними буквами, священика не зазначено, тож завдання було, мабуть, доручене сільському голові — готаманові. Це був би цікавий доказ письменності подільських селян у XVII століття, адже в селі мала бути принаймні одна людина, здатна скласти такий список.
Під час Помаранчевої революції в Києві 2 грудня 2004 року майбутній український президент Віктор Ющенко виступив із промовою, щоб підбадьорити протестантів. Посилаючись на славне минуле українського народу, він згадав здивування константинопольського патріарха: під час свого візиту до України в 40‑х роках XVII століття той зазначив, що в кожному селі „навіть жінки й діти знали, як читати“. Типово для політика, Ющенко зробив кілька помилок: візит відбувся не в 40‑х, а в 1654 році; патріарх був не з Константинополя, а з Антіохії, і ці спостереження зробив не патріарх, а його син, Павло Алеппський — він і записав доповідь про подорож патріарха Макарія. Проте цитата була справжня. Павло Алеппський, подорожувавши з батьком через Україну до Москви, повідомив, що „в руських, тобто козацьких, землях, багато козаків, а також їхні дружини й дочки, можуть читати […]. Завдяки духівництву, більшість із них можуть читати“.
Очевидно, що ця цитата мала б розглядатися як ідеалізована моралістична історія, характерна для звітів мандрівників, але, взята разом із даними з дефтеру Кам’янця, вона може привести нас до серйознішого вивчення проблеми. Насправді ми дуже мало знаємо про рівень грамотності серед українських, як і
Наявні дані, як правило, стосуються до сільських голів, що заступали свої громади, і чиї підписи збереглися в судових реєстрах. Однак нам бракує
— Dariusz Kolodziejczyk, A Ukrainian Village under Ottoman Rule: Changes in Social Structure and Peasant Strategies
Джерело: Лілія і півмісяць
