Восени 1239 року під стінами стародавнього Чернігова з’явилося небачене до того часу військо. Монгольська армія хана Бату, підкоривши Північно-східну Русь, рушила на південь. Головною метою завойовників був Київ, але на шляху монголів лежав Чернігів, одне з найбільших і добре укріплених міст Південної Русі. До 1239 року жодному війську ще не вдавалося його взяти. Оточене непрохідними болотами і густим лісом, місто було надійно захищене з усіх боків.
Правителем Чернігова був князь Михайло Всеволодович, що на момент облоги був великим князем київським. Місто стояло оточене трьома рядами стін. Останнім укріпленням Чернігова був Дитинець. Існує обґрунтоване припущення, що чернігівський Дитинець був складений із каменю, оскільки напередодні монгольської навали у місті велося інтенсивне будівництво. Йдеться про численні церкви і монастирі, деякі з яких збереглися до наших днів.
Похід проти Русі монголи почали ще 1237 року. На чолі війська стояв онук Чингісхана — Бату. Серед учасників експедиції був і майбутній хан і засновник Золотої Орди — Берке, який першим з чингізидів прийняв Іслам. Чисельність армії вторгнення становила від 30 до 50 тис. воїнів. Під час походу вона поповнювалася підкореними тюркськими народами, насамперед половцями.
Роздрібнена Київська Русь не могла протиставити монголам рівну за силою армію. Кожен князь вважав за краще діяти самостійно, сподіваючись на міцність стін свого міста чи замку. До початку наступу на Русь монголи вторглися у мусульманську державу волзьких булгар. Завойовники з небаченою жорстокістю зруйнували всі їх найбільші міста. Численних біженців прийняв великий князь володимирський Юрій Всеволодович, розселивши їх у своїх містах і селах.
Першою з міст Північно-східної Русі здалась Рязань. Одного з рязанських воєвод Евпатія Коловрата послали за допомогою до Чернігова, але князь Михайло Всеволодович допомагати відмовився. Коли Коловрат з невеликою дружиною повернувся до Рязані, він побачив лише руїни розореного монголами міста. Бажаючи помститися завойовникам, він кинувся за ними в погоню і наздогнав їх у Суздальській землі. Загін Коловрата повністю загинув у сутичці, завдавши війську Бату істотної шкоди.
Не можна заявляти, що князі не робили спроб виставити проти загарбників об’єднану армію. Великий князь володимирський Юрій Всеволодович на початку 1238 року в битві під Коломною спробував зупинити монголів, зібравши досить великі сили, але був розбитий. Через два місяці він організував нову армію, до якої приєднались деякі князі. У запеклому бою на річці Сить вона була повністю знищена корпусом монгольського полководця Бурундая. Сам князь загинув на полі битви.
В кінці 1239 року монголи рушили на Південну Русь. Вони знали про те, що Чернігів і Київ є добре укріпленими фортецями. Особливо це стосувалося Києва, який, незважаючи на те, що перестав бути столицею єдиної Русі, залишався не тільки потужною фортифікаційною спорудою, а й одним з найбільших міст Європи.
На думку дослідників, атакою на Чернігів керували Бату і Берке. Князь Михайло Всеволодович не чекав підходу монголів і поїхав до Угорщини. Разом з ним місто покинули й інші князі. Фактичним керівником оборони Чернігова став єпископ Порфирій, людина владна з сильним характером і багатим життєвим досвідом. Перед лицем грізного ворога Порфирій зумів мобілізувати чернігівців на оборону рідного міста.
Монголи вийшли до Чернігова через єдину суху дорогу у фортеці Звеничів. Переправившись через Десну, війська Бату і Берке замкнули кільце оточення. Беручи в облогу інші міста Русі, монголи використовували найсучаснішу техніку того часу — тарани і метальні машини. Ця техніка була мало відома в Європі, зате її добре знали в країнах Азії. Саме завдяки цим машинам здались мусульманські держави Середньої Азії, Близького Сходу та Кавказу. З військовими новинками монгольські кочівники ознайомилися, борючись з китайською імперією Цзінь. Від китайців вони запозичили також деякі види зброї і спорядження.
Єпископ Порфирій знав про метальні знаряддя монголів. Він підготував для Бату неприємний сюрприз. Після того, як ординці встановили свою техніку прямо навпроти міських стін, вони, в свою чергу, також опинилися під потужним обстрілом. Жителі Чернігова встигли побудувати кілька каменеметальних машин — пороків, які за лічені хвилини зруйнували техніку монгольської армії. У Никонівському літописі про це так сказано: «И с города метали на татар камни со стен на полтора перестрела, а камни эти могут только четыре человека сильные поднять».
Не встигли воїни Бату отямитися, як було завдано нового удару. Двоюрідний брат Михайла Всеволодовича князь Мстислав Глібович, що правив у Новгород-Сіверському, зібрав невелику дружину й атакував монголів з тилу. Від розвідників він отримав інформацію, що велика частина війська Бату знаходиться поблизу Чернігова, а на іншому березі річки їх прикриває лише один полк з кількох тисяч осіб. Його задум полягав у тому, щоб знищити полк до приходу підкріплень, а потім переправитися на інший берег Десни і з’єднатися з чернігівцями.
Спочатку все йшло так, як і задумав відважний князь. Йому вдалося нав’язати противнику свою тактику, русичі вже тіснили монголів до річки, коли Бату, оцінивши ступінь небезпеки, дав наказ усім своїм резервам переправитися через Десну на допомогу полку. У Чернігові бачили, що до них прийшла допомога. Захисники міста вийшли за стіни і кинулися в бій проти ворога. Їм вдалося потіснити монголів, але Бату мав досить сил, щоб відбити цю зухвалу вилазку. Отримавши підкріплення, монголи атакували війська Мстислава по всьому фронту. Лише деякі воїни з дружини князя вижили після цієї битви.
18 жовтня 1239 року монголи увірвалися в Чернігів, влаштувавши в місті страшну різанину. На стінах церков, що збереглися до нашого часу, археологи знаходять сліди пожежі, яка знищила велике місто. Втрати, яких зазнало військо Бату під Черніговом, були настільки великі, що він змушений був тимчасово відмовитися від походу на Київ.
Олександр Степанченко
