Сура «Аль-Фатіха» - одна з найвеличніших сур Корану, що є, на думку багатьох тлумачів, відображенням всієї Книги Аллаха.
Продовження. Початок дивіться тут
«Аль-Фатіха» починається словами альхамду лілляхі - «хвала Аллаху» - хвалою і звеличенням Всевишнього Аллаха.
У своєму тафсирі Куртубі сказав: «Араби слово хамд - «хвала» використовують, маючи на увазі вищу ступінь вихваляння». Це означає, що тільки Аллах гідний звеличення, заслуговує на всю похвалу і безмежну вдячність.
Слово хамд має ширше значення, ніж слово шукур - «вдячність», оскільки зазвичай дякують за щось, за послугу або допомогу, на відміну від хамд. Людину можуть хвалити за її відвагу або її знання, мудрість, також можна дякувати комусь за виявлену щедрість. Шукур промовляється язиком, а хамд - серцем, язиком і тілом.
Імам Табарі вважав хамд і шукур синонімами, однак Куртубі не погоджувався, тому що хамд - це хвала за рису, без будь-якого попереднього вчинку.
Раббі ль-алямін - «Господу світів». Слово рабб - «виховання, опіка чи виправлення і поліпшення справ і становища іншого».
«Коли хтось щось виправив чи завершив, довів до кінця, використовують слово раба», - зазначав Хараві. Це слово вживають, кажучи про виховання чи піклування, наприклад, батька по відношенню до своєї дитини, наставника по відношенню до учня. У цьому аяті Аллах називається Рабб, тобто Той, хто створив, дав форму, життя, все необхідне і береже Всесвіт. Правильно також використовувати це слово для позначення панування, коли мова йде про божество, царя, господаря. Навіть в Корані це слово наводиться для позначення господаря, пана: «Він попросив того, який, за його припущенням, повинен був врятуватися: «Нагадай про мене твоєму панові» (Коран, 12:42).
Алямін - «світи», слово вжите в множині.
Ібн Джаузі пояснював: «Слово алям в арабській мові означає творіння, від першого і до останнього». Ібн Аббас тлумачив це слово так: «Господь світів - Господь людей, джинів і ангелів». Деякі вчені відзначали, що в поняття «світи» входять всі творіння взагалі: світ людей, світ джинів, світ ангелів, світ тварин, риб, птахів і т.д.
Ар-Рахмані р-Рахім - «Милостивий, Милосердний» - імена Аллаха, похідні від кореня рахма - «милість, доброта».
Рахман означає, що Аллах у цьому світі безмежно милостивий та щедрий до всіх, віруючих і невіруючих, а Рахім - що Господь в майбутньому житті виявить милість і милосердя тільки до віруючих і праведних людей, - роз'яснював Хаттабі. У Корані Аллах називає себе Рахім лише по відношенню до віруючих: «І був Він до віруючих милосердним» (Коран, 33:43).
Іменем Рахман заборонено називати будь-кого, крім Аллаха, на відміну від імені Рахім, яке цілком можна застосовувати до Його творінь, і більшість вчених дотримувалися цієї заборони. Даючи людині ім'я з цим словом, необхідно додавати спочатку абд - «раб Милостивого».
Малікі яум уд-дін - «Володар Судного дня». Малік - «цар, володар, власник».
Яум уд-дін - «день Суду» - день воскресіння, Судний день, день відповідальності людини за свої вчинки. У цей день вся влада і рішення будуть належати тільки одному Аллахові.
Слово дін, використане для позначення цього дня, в арабській мові означає розрахунок, відплату або винагороду. Також цим словом араби називають борг, який необхідно повернути.
Ійака на'буду ва ійака наста'ін - «Тобі ми поклоняємося і в Тебе шукаємо допомоги». Всевишній передає тут звернення віруючих, що підкорилися своєму Господу, що визнали себе Його рабами.
Слово на'буду - «поклоняємося» - є однокореневим із абд - «раб» і дуже точно передає стан залежності, слабкості, повної покори і послуху.
Імам Замахшарі відзначав, що ібада - слово, що означає поклоніння, вказує на максимальний ступінь покірності, залежності.
Наста'ін - «шукаємо допомоги». У цьому аяті віруючі просять у Аллаха Його допомоги, підтримки і захисту, звертаючись до Нього і визнаючи себе Його рабами, знаючи, що потребують тільки Його.
Іхдіна с-сират аль-мустаким - «веди нас шляхом прямим». У цьому аяті мусульмани просять Всевишнього Аллаха наставити їх на істинний шлях, в якому немає кривизни, адже ніхто не може йти цією дорогою без Його повчання. Віруюча людина потребує постійної допомоги і підтримки Аллаха, щоб не збитися з неї, адже протягом всього життя нам доводиться долати безліч перешкод і боротися зі спокусами.
Іхдіна - «веди нас» - це слово має спільний корінь з хідая - «повчання»: «А народ Самуда Ми повчали, але вони обрали сліпоту і відмовилися від істинного шляху» (Коран, 41:17).
В Корані це слово також означає наставляння людини на істинний шлях: «Ти (Мухаммад) не наставляєш, кого забажаєш, але Аллах наставляє, кого захоче» (Коран, 28:56). Навіть Пророк (мир йому і благословення) не міг зробити будь-кого віруючим і вкласти в його серце іман, але всього лише вмовляв і вказував.
Ас-сират аль-мустаким - «прямий шлях». Прямий шлях, про який тут йдеться - Іслам, істинна релігія і найкраща дорога для людей. Спочатку це слово походило від кореня істірат - «поглинання, проковтування», тобто те, що поглинає подорожнього, те, в чому він ніби тоне.
Сират аллязіна ан'амта аляйхім - «шлях (тих), (над) якими Ти змилувався». У цьому аяті мова йде про людей, яких Аллаг наставив на прямий шлях, подарувавши найвищу милість. Ібн Аббас роз'яснював, що це пророки, посланці, мученики і благочестиві праведники.
Промовляючи ці слова, мусульманин просить Аллаха благої частки в майбутньому житті. «І ті, хто покірний Аллаху і Його посланнику, будуть з тими, над ким милість Аллаха з пророків, праведників, мучеників і благочестивих. І це кращі з друзів» (Коран, 4:69).
Гайрі ль-магдубі аляйхім - «не тих, над якими Твій гнів». Ті, хто тлумачить ці слова, відзначають, що слід просити Аллаха не просто наставити на прямий шлях, але вберегти від омани і помилкових шляхів.
У тлумаченні цієї сури ми знаходимо, що Аллах спрямував свій гнів на іудеїв за те, що вони порушили заповіт з Господом після того, як Він звеличив їх над усіма народами, подарувавши великі милості. Вони відвернулися від Аллаха, перестали закликати до доброго і застерігати від гріховного, не відступаючи від зла і гріха: «... і заслужили вони гнів Аллаха» (Коран, 2:61).
Ва ля д-далін - «і не (шляхом) тих, хто заблукав». Більшість коментаторів сходяться на тому, що під тими, хто заблукав, тут маються на увазі християни, що пішли за істиною Ісуса (мир йому), але потім збилися зі шляху. У своїй омані вони обожествили раба Аллаха, пророка Ісуса (мир йому): «... вони заблукали раніше, і збили багатьох, зійшовши з прямого шляху» (Коран, 5:77).
«Під гнівом - іудеї, а ті, хто заблукав - це християни», - саме так, зі слів імама Алусі, пророк Мухаммад (мир йому і благословення) роз'яснив цей аят у розмові з Аді ібн Хатімом, християнином, який прийняв Іслам.
Чому велична сура згадує саме ці дві релігії? Тому що саме іудеї і християни повинні були піти за новим пророком і прийняти послане йому Одкровення.
Після завершення читання сури «Аль-Фатіха» потрібно промовити слово амін.
У хадисі повідомляється: «Джибріїл навчив Пророка (мир йому і благословення) сури Аль-Фатіха», а після слів «... і не (шляхом) тих, хто заблукав», промовив: «Скажи амін», - і Пророк повторив: «Амін».
Слово амін не є частиною сури, але, наслідуючи приклад свого Пророка, мусульмани промовляють його.
Тепер, давши загальне уявлення про сенс цієї сури, ми хочемо звернути вашу увагу на деякі цікаві і корисні для мусульманина і навіть немусульманина, факти.
«Коли ти читаєш Коран, то проси захисту в Аллаха від шайтана, котрого побивають камінням» (Коран, 16:98).
Всевишній постановив перед читанням Корану промовити слова про захист від шайтана: Аузу білляхі мін аш-шайтані р-раджім! - «Прибігаю до Аллаха від сатани, котрого побивають камінням!».
Як відомо, віруючий починає читання Корану зі слів Бісмілляхі р-Рахмані р-Рахім - «В ім'я Аллаха, Милостивого й Милосердного!» - що вказують на те, що всі справи і слова мають починатися тільки заради вдоволення і любові Всевишнього.
Посланник Аллаха (мир йому і благословення) казав: «Будь-яка справа, що має сенс і користь, не розпочата з ім'ям Аллаха, буде марною і неповноцінною».
Різниця між словом Аллах і словом ілях в тому, що Аллах — власна назва, що має тільки однину, адже Він - єдиний істинний Бог, Творець всього, Вічний і Всемогутній. Ілях - слово, що означає все, що обожнюється, по правді чи по брехні і омані.
Навіть многобожники знали, що обожнені ними ідоли не є творцями небес і землі: «Якщо ти запитаєш їх: «Хто створив небо й землю?» - Вони скажуть: "Аллах» (Коран, 39:38).
Альхамду лілляхі раббі ль-алямін, ар-Рахмані р-Рахім! - «Хвала Аллаху, Господу світів, Милостивому і Милосердному!». Це гарне звернення має великий вплив на душу людини і її стан, адже вона звертається до свого Господа, Творця.
Слова «Милостивий» і «Милосердний» у першому аяті стоять після слів «Господь світів». І поняття панування, звичайно, пов'язане з такими якостями як велич, могутність, перевага, висота. І, може, Аллах Всевишній після вказівки на своє панування нагадав Своїм рабам, що при цьому Він Милостивий і Милосердний, щоб не думали вони, що Він жорстокий, не знає великодушності, прощення й доброти.
Абу Хайян відзначав, що цей порядок відображає принцип у відносинах раба зі своїм Господом. Раб, в першу чергу, повинен бути покірним, сповненим вірності, що є проявом усвідомлення панування Аллаха. І якщо людина в силу своєї слабкості і недосконалості все-таки здійснить гріховний вчинок, у неї завжди є надія на прощення і милосердя Аллаха.
Ібн Кайїм зазначав, що риса Рахман - «Милостивий» - пов'язана з сутністю Аллаха, а риса Рахім - «Милосердний» - з тим, по відношенню до кого Його милість проявляється, тобто перша - саме риса, а друга - дія. Тому в Корані ім'я Рахім часто наводиться, коли мова йде про творіння Аллаха: «... Він милосердний до віруючих» (Коран, 33:43); «Потім Він прийняв їх покаяння, адже Він щедрий і милосердний» (Коран, 9:117).
Мусульманин звертається до Творця зі словами «Тобі ми поклоняємося і на тебе надіємось», тим самим визнаючи, що він не заслуговує навіть просити вибачення і допомоги, і лише сподівається на милість і великодушність Могутнього і Найбільшого Господа світів.
Ібн Аббас також відзначав, що форма, в якій виражений сенс поклоніння і надії в арабській мові, також вказує на єдиність об'єкта поклоніння і сподівання, що є основою єдинобожжя.
Абу Хайян пояснює, що слова іхдіна с-сират аль-мустакім - «настав нас на прямий шлях» - розуміються як молитва про постійне зміцнення на цьому шляху. Адже шлях - це те, що триває, це дорога, якою ми йдемо. І навіть якщо Аллах одного разу наставив людину на прямий шлях, вона все одно і далі потребує підтримки і керівництва, щоб не збитися. Тому Пророк (мир йому і благословення) звертався до Аллаха з молитвою: «О Той, хто навертає серця! Укріпи моє серце на Твоєму шляху!».
Сират аллязіна ан'амта аляйхім, гайрі ль-магдубі аляйхім ва ля д-далін - «шлях (тих), (над) якими Твоя милість, не тих, над якими Твій гнів і не (шлях) тих, хто заблукав».
У трьох останніх аятах Всевишній нагадує, що керівництво і настанова на істинний шлях дається тільки Ним, а тих, хто Його гнівив, Він вводить в оману.
Чи є слова «бісмілляхі р-рахмані р-рахім» аятом?
Вчені не прийшли до єдиної думки. Наприклад, у сурі «Мурахи» ці слова вважаються аятом Корану, але з приводу сури «Аль-Фатіха» думки розділилися.
Шафії сказав, що «басмаля» - аят на початку всіх сур Корану; імам Малік вважав, що «басмаля» не є аятом взагалі на початку яких би то не було сур; на думку Абу Ханіфи ці слова - аят на початку всіх сур, крім «Аль-Фатіхи».
Доказом думки імама Шафії служить хадис, переданий Абу Хурайрою, в якому наводяться слова Пророка (мир йому і благословення): «Якщо ви читаєте «Хвала Аллаху Господу світів», то читайте на початку «В ім'я Аллаха Милостивого й Милосердного». Ця сура - мати книги, сім шанованих аятів, і «В ім'я Аллаха Милостивого й Милосердного» - один із аятів».
Також Ібн Аббас казав, що Посланник Аллаха (мир йому і благословення) починав молитву зі слів «В ім'я Аллаха Милостивого й Милосердного» (Тірмізі вважав існад цього хадиса слабким).
У хадисі від Анаса, якого запитали про читання Пророка, йдеться: «Він читав протяжно ... і прочитав «В ім'я Аллаха Милостивого й Милосердного. Хвала Аллаху, Господу світів! Милостивий і Милосердний, Цар дня Судного».
Анас згадує: «Одного разу був з нами Посланник Аллаха (мир йому і благословення). Він задрімав, а потім підняв голову, і на його обличчі була посмішка. Ми запитали: «Що розсмішило тебе, о посланнику Аллаха?» Він відповів: «Мені щойно послано суру: «В ім'я Аллаха Милостивого й Милосердного. Воістину, Ми дарували тобі добробут. Тож читай обрядову молитву і заколюй. Воістину, твій ненависник сам виявиться бездітним» (Коран, 108).
Ці докази, на думку імама Шафії, вказують на те, що слова «Бісмілляхі р-рахмані р-рахім» - аят на початку всіх сур Корану.
Імам Малік вважав, що ці слова не з Корану, а просто фраза, з якої починається будь-яка добра справа, для того, щоб вона була благословенна Аллахом і здійснювалася заради Аллаха; в тому числі і читання Корану слід починати з цих слів.
Перший доказ цієї думки - хадис від Айші (хай буде задоволений нею Аллах): «Посланник Аллаха (мир йому і благословення) починав молитву з такбіра (слів «Аллаху Акбар!»- Ред.) І потім читав «Хвала Аллаху, Господу світів!».
Другий доказ. Анас каже: «Я молився за пророком (мир йому і благословення), Абу Бакром, Омаром і Усманом (хай буде задоволений ними Аллах), і вони починали молитву зі слів «Хвала Аллаху, Господові світів!».
У версії Мусліма Анас також сказав: «...і вони не читали «В ім'я Аллаха Милостивого й Милосердного».
Третій доказ. Абу Хурайра говорить: «Я чув, як Пророк (мир йому і благословення) казав: «Аллах Всевишній говорить: «Я розділив молитву між Мною і Моїм рабом на дві частини, і Моєму рабові те, що він попросить». Якщо прочитає мій раб: «Хвала Аллаху, Господу світів», - Аллах говорить: «Дякував раб Мій мені». А якщо прочитає: «Милостивому і Милосердному», - Аллах говорить: «Вихваляв раб Мій мене». А якщо прочитає: «Цар дня Судного», - Аллах говорить: «Возвеличив Мене Мій раб». А якщо прочитає: «Тобі ми поклоняємося і в Тебе шукаємо допомоги», - Аллах говорить: «Це між Мною і Моїм рабом, і дам рабу те, що він попросив». А якщо прочитає: «Привчай нас на прямий шлях, шлях тих, над ким Твоя милість, не тих, над ким Твій гнів, і хто в омані», - Аллах скаже: «Це Моєму рабові, і дам йому те, що він попросив».
Четвертий доказ. Якби ці слова були аятом в сурі «Аль-Фатіха», то текст був би таким: «В ім'я Аллаха, Милостивого й Милосердного. Хвала Аллаху, Милостивому і Милосердному», що в стилістиці арабської мови не є красномовним, і порушує красу коранічного тексту.
Докази ханафітського мазхаба
Те, що ці слова передаються в тексті Корану ланцюжком мутаватір, доводить, що вони все-таки аят Корану, але не доводить, що вони - аят в будь-якій сурі. На це вказують хадиси, в яких говориться, що вголос читається саме сура «Аль-Фатіха», але не читаються слова «бісмілляхі р-рахмані р-рахім».
Якщо б останні були аятом даної сури, не було б причини читати її вголос з другого аята. Але на початку інших сур ці слова - аят, посланий для вказівки початку і кінця. Сподвижники так і казали: «Ми не знали закінчення та початку сур, поки не прийшли слова «бісмілляхі р-рахмані р-рахім».
Також передаються слова Ібн Аббаса, який казав, що початок нової сури визначався дарування слів «бісмілляхі р-рахмані р-рахім».
Якщо об'єднати всі докази, стає зрозуміло, що думка ханафітів найбільш зважена, тому що загальні докази шафіїтів вказують на те, що це коранічний аят, а докази малікітів підтверджують, що ці слова не є аятом «Аль-Фатіхи».
Чи обов'язково читати «бісмілляхі р-рахмані р-рахім» в молитві?
Імам Малік заборонив читати «басмаля» в намазі вголос або про себе - в сурі «Аль-Фатіха» або в будь-якій іншій сурі.
Абу Ханіфа сказав, що той, хто молиться, читає ці слова про себе перед «Аль-Фатіхою» в будь-якій молитві, також добре читати їх перед будь-якою сурою.
Імам Ахмад ібн Ханбаль сказав, що читати «басмаля» про себе - сунна. Ханбаліти вважають, посилаючись на імама Ахмада, що такої думки дотримувалися Абу Бакр, Омар, Усман, Алі, Ібн Масуд, а також імами табіїнів: Суфьян Саурі, Абу Ханіфа, Малік.
Імам Шафіі сказав, що їх обов'язково читати перед сурою і в молитві. Якщо молитва читається вголос, «басмаля» читають вголос, якщо про себе, то й «басмаля» читається про себе, оскільки це сунна. Ця думка передається від Муавії, Ата і Тавуса; Ібн аль-Джаузі написав про це в «Зад уль-масір». Два останніх - з числа імамів табіїнів. Термін «сунна» в даному випадку означає «правильне», але не норму фікха.
Причина всіх цих розбіжностей - різні думки з приводу того, чи є «басмаля» аятом чи ні. Думки в цьому питанні також не збігалися у перших поколінь мусульман.
Чи обов'язково читати суру «Аль-Фатіха» в намазі?
Більшість муджтахідів, у тому числі імами Малік, Шафії, Ахмад ібн Ханбаль, говорили, що читання «Аль-Фатіхи» є умовою правильності намазу.
У той же час імам Абу Ханіфа вважав, що читання «Аль-Фатіхи» обов'язковим, але не є умовою правильності намазу. Тобто це ваджіб, але не фард. Цей поділ існує тільки в ханафітській системі норм, тоді як у шафіїтів і ханбалітів ваджіб - синонім фарду, тому, якщо хтось, маючи можливість, не прочитав «Аль-Фатіху», останні вважають такий намаз недійсним. У ханафітів же такий намаз дійсний, але з порушеннями і недоліками.
Докази малікітів, шафіїтів і ханбалітів
Хадис Убада ібн Саміта, в якому Пророк (мир йому і благословення) сказав: «Нема молитви у того, хто не читав «Аль-Фатіху».
Хадис Абу Хурайри, в якому Пророк (мир йому і благословення) сказав: «Молитва того, хто читав намаз і не прочитав «Аль-Фатіху» неповноцінна; вона неповноцінна і не завершена».
Хадис Абу Саїда Худрі, в якому говориться: «Нам наказували читати «Аль-Фатіху» і те, що зможемо з Корану».
Докази ханафітів
З Корану: "Тому читайте з Корану стільки, скільки вам доступно» (Коран, 73:20). Цей аят посланий з приводу читання Корану під час намазу, тому він є твердим доказом у цьому питанні, і не може бути конкретизований доказом слабкішим, ніж, наприклад, хадис про обов'язковість читання «Аль-Фатіхи».
Хадис від Абу Хурайри: «Один чоловік увійшов до мечеті і помолився. Але Пророк (мир йому і благословення) сказав, що він не виконав молитву правильно. Так було три рази, і на третій раз Пророк (мир йому і благословення) пояснив йому, як правильно молитися, і сказав: «Читай з Корану те, що тобі буде доступно».
Що стосується хадисів, якими аргументували свою позицію інші вчені, то вони пояснюються відповідно до хадисів від Убада ібн Саміта, в якому йдеться про досконалість молитви, а не про її правильність.
Будь-яка людина може помолитися, не читаючи суру «Аль-Фатіха», і при цьому ніхто не може сказати, що це не молитва. Виходить Пророк (мир йому і благословення) не міг мати на увазі, що без читання «Аль-Фатіхи» молитва недійсна. Про що ж він говорив?
Нам необхідно знайти прихований сенс його слів: або той, хто не читав «Аль-Фатіху», не здійснив правильної молитви, або не здійснив повноцінної молитви. Ґрунтуючись на Корані та згаданому хадисі Убада ібн Саміта, ми приходимо до думки, що цей сенс полягає все-таки в повноцінності молитви, а не в її правильності. Це підтверджується хадисом Абу Хурайри, в якому сказано, що без «Аль-Фатіхи» молитва неповноцінна: Пророк (мир йому і благословення) не сказав, що молитва недійсна або неправильна.
Більш того, Пророк (мир йому і благословення) в даному хадисі назвав цю дію молитвою, але з недоліком, і якби без читання «Аль-Фатіхи» дана дія не вважалася молитвою, він не називав би її молитвою взагалі.
Шейх Сабуні, зваживши докази, підтримав у своєму тафсирі думку більшості, підкріпивши це тим фактом, що Пророк (мир йому і благословення) і його сподвижники (хай буде задоволений ними Аллах) завжди читали «Аль-Фатіху» в молитві, тому слід вважати її читання фардом.
Імам Табарі в тафсирі сказав: «Читати в кожному ракяті «Аль-Фатіху» обов'язково, і молитва не буде правильною, якщо не прочитати цю суру або не прочитати частину, рівну їй за кількістю аятів і букв».
Однак слід додати, що імам Абу Ханіфа вважав читання «Аль-Фатіхи» обов'язковим, але як ваджіб, а не як фард. Різниця між ваджібом і фардом в тому, що заперечення фарду виводить людину з Ісламу, а заперечення ваджіб не виводить. І якщо обов'язковість читання «Аль-Фатіхи» не має видимих доказів, значить заперечення обов'язковості читання «Аль-Фатіхи» в молитві не виводить мусульманина з Ісламу, що було б при запереченні фарду.
Чи читає той, хто молиться, разом з імамом, за яким він молиться?
Імами Шафії і Ахмад ібн Ханбаль сказали, що той, хто молиться, читає Коран і «Аль-Фатіху» в будь-якій молитві слідом за імамом.
Імам Малік сказав, що якщо молитва читається про себе, той, хто молиться, читає разом з імамом, якщо молитва читається вголос, то той, хто молиться, тільки слухає.
Абу Ханіфа сказав, той, хто молиться, взагалі, не має нічого читати в молитві за імамом.
Шафії та Ібн Ханбаль аргументували свою думку хадисом про обов'язковість читання «Аль-Фатіхи». Імам Малік, у свою чергу, підкріпив свою позицію аятом з Корану «Коли читається Коран, то слухайте і мовчіть» (Коран, 7:204).
Абу Ханіфа також посилався на цей аят, а також спирався на хадиси, в яких Пророк говорить: «(Якщо) хтось молиться за імамом, читання імама і є його читанням»; «Імам для того, щоб за ним йшли, якщо він промовляє такбір, повторюйте за ним, а якщо читає Коран, то мовчки слухайте».
Сейран АРІФОВ
За матеріалами газети «Арраід»
Посилання на тему:
