Українська революція 1917 року, що призвела до створення незалежної держави, стала поштовхом до виникнення Кримської Народної Республіки та кількох інших держав на уламках Російської імперії. У боротьбі з Москвою Україна мусила спиратися на підтримку спершу Німеччини, 1918 року, а потім Польщі, 1920-го. У квітні 1920 року голови польської держави Юзеф Пілсудський та України Симон Петлюра досягнули згоди про спільну боротьбу проти Радянської Росії.
До початку 1920 року Україна була розділена між кількома державами: Бессарабію та Буковину захопила Румунія, Закарпаття ввійшло до складу Чехословаччини. Найскладніша ситуація була в Галичині та на Волині. Створена 1 листопада 1918 року Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) була втягнута у криваву війну з Польщею, що відновила свою незалежність. Після восьмимісячних боїв війська ЗУНР мусили відійти на схід, де спільно з армією УНР брали участь у битвах проти військ Денікіна та Радянської Росії.
Військові невдачі змусили Симона Петлюру піти на угоду з Польщею, що за нею Галичина й Волинь визнавали за польську територію, а натомість польська армія мала допомогти УНР звільнити східні українські землі від комуністів. Навесні 1920 року польська армія була грізною силою. Але поляки розраховували не тільки на свою військову міць: вони вели тривалі переговори з Москвою, намагаючись за допомогою дипломатії досягти вигідних для себе умов мирної угоди. Пілсудський вважав, що між Радянською Росією та Польщею має бути союзна Варшаві Україна.
28 січня 1920 року уряд Радянської Росії опублікував звернення до уряду й народу Польщі. У ньому йшлося про те, що РРФСР беззастережно визнає незалежність і суверенітет Польщі, Червона армія не переходитиме тодішньої лінії фронту в Білорусі та в Україні, не укладатимуться угоди з Німеччиною та іншими країнами, прямо чи опосередковано спрямовані проти Польщі; усі питання двосторонніх відносин, зокрема територіальні та економічні, Москва готова розв’язувати мирно, через переговори, взаємні поступки та угоди.
Утім попри переговори обидві сторони готувалися до повномасштабної війни. Уже березні 1920 року поляки провели ряд локальних операцій у Білорусі, створивши плацдарми дальшого наступу. Водночас українські війська, що були на території Польщі, проходили етап переформування та переозброєння. Основним завданням армії УНР, згідно з планами українського командування, було здобуття Києва — найважливішого економічного та політичного центру України.
Особливу роль у майбутній війні мали кавалерійські частини. Вони були ударною силою, завдяки якій ламали оборону противника. У січні 1919 року з ініціативи Алі Александра Ахматовича, колишнього міністра юстиції Кримського крайового уряду та найближчого соратника Юзефа Пілсудського, розпочалося формування спеціального мусульманського підрозділу у складі Війська Польського — Татарського кавалерійського полку уланів ім. Мустафи Ахматовича.
Щоб залучити до полку добровольців із-поміж мусульман, у мечетях Польщі зачитано спеціальне звернення:
«Усім вірним послідовникам Корану! Пройшло багато століть відтоді, як прекрасна Польща дарувала вам землю та шляхетство, забезпечивши свободу віровизнання та повні громадянські права, стала для вас дорогою Батьківщиною. Ви відплатили їй щирою любов’ю та вірною службою. Ваші татарські полки завжди були перші в бою, останні під час відступу. Воювали з москалями та шведами, супроводжували Собеського (польського короля та полководця. — Ред.) та слідами наполеонівських орлів ішли на Москву. Імена Азуєвичів, Барановських, Біляків, Корицьких та багатьох інших героїчних сімей вписані в історію Польщі золотими літерами.
Нині, коли Батьківщина знову в небезпеці, ми звертаємося до вас, сподіваючись на вашу хоробрість. Закликаємо всіх вірних послідовників Пророка взятися до зброї! Наш стародавній татарський кавалерійський полк Речі Посполитої відроджується та закликає всіх вірних, що живуть у Польщі та Литві, вступити в його лави під зеленим прапором Пророка!»
Формування полку йшло не дуже швидко. Аж до липня 1919 року вдалося сформувати три кавалерійські, один кулеметний та один технічний ескадрон. Полк був укомплектований не тільки татарами, що жили на території Польщі, а й представниками інших мусульманських народів, насамперед кавказьких.
Перші серйозні бої проти частин Червоної армії татарські улани провели влітку 1919 року на теренах Білоруси. У березні 1920 року полк брав участь у наступальній операції, під час якої польські війська здобули міста Мозир і Калинковичі. Після цього на фронті настав певний затишок — це дозволило командуванню Війська Польського підготувати наступ проти військ Радянської Росії. У цей період полк татарських уланів увійшов до складу 7-ї кавалерійської бригади під орудою польського татарина, генерала Александра Романовича, що згодом став видатним діячем мусульманської громади Польщі.
До кінця квітня 1920 року польські та українські війська завершили підготову до наступу. На світанку 25 квітня союзні армії атакували частини Червоної армії та розпочали швидке просування вглиб України. Радянські війська безладно відступали. Командувача Західним фронтом В. Гіттіс, що перестав контролювати ситуацію, вже 29 квітня усунули з посади.
Фронт розділився на дві частини: південну частину перетворено на Південно-Західний фронт — ним призначили командувати О. Єгорова. Новому командувачеві довелося розв’язувати складне завдання: зупинити просування українсько-польських військ до Києва. Але на це він не мав ні часу, ні сил. Уже 5 травня польська кавалерія підійшла до околиць Києва, а 7 травня після невеликого бою столицю України зайняли частини армії УНР та Війська Польського. У наступі на Київ активну участь брала 7 кавалерійська бригада генерала А. Романовича. Татарські улани 3-го ескадрону перші боєм увійшли до міста. На Думській площі (тепер Майдан Незалежности) жителі Києва намагалися вручити мусульманським воякам ключі від української столиці, але ротмістр Подгорський відмовився їх прийняти, пославшись на відсутність відповідних повноважень.
За два дні, 9 травня 1920 року, у Києві відбувся спільний парад українських і польських військ. Поміж військових частин, що брали участь у параді, був і татарський полк уланів ім. Мустафи Ахматовича. Цього дня Хрещатиком разом з українськими вояками полковника М. Безручка пройшла мусульманська кавалерія, що несла свій полковий прапор із символами Османської імперії та кримських татар.
