Історія боротьби за незалежність України дає чимало прикладів успішної співпраці нашої країни з мусульманськими державами. Досить згадати союз Богдана Хмельницького з Кримським ханством та Османською імперією в середині XVII ст. На початку XX ст. українські політичні партії та організації, орієнтовані створення незалежної держави, стали налагоджувати контакти з керівними колами у Стамбулі. Цей процес активізувався після початку Першої світової війни.
4 серпня 1914 року група українських політичних емігрантів, вихідців зі східної України, на чолі з майбутнім ідеологом українського націоналізму Дмитром Донцовим створила в Галичині організацію Союз визволення України. Невдовзі до неї долучилися місцеві діячі культури та науки: Богдан Лепкий, Михайло Возняк, Іван Крип’якевич, Михайло Лозинський тощо.
За сприяння австрійців у жовтні того самого року до Стамбула відряджено делегацію представників СВУ (Мар’ян Меленевський) та Головної української ради. Останню представляли Л. Цегельський та С. Баран. У момент прибуття української делегації Османська імперія лише готувалася взяти участь у Першій світовій війні. Попри спроби Великої Британії та Росії схилити Стамбул на свій бік, турецький уряд чітко розумів, що його інтереси протилежні інтересам держав Антанти. Саме через це ухвалено рішення орієнтуватися на Німеччину та Австро-Угорщину.
Делегація, прибувши до Стамбула, мала широкі плани не тільки щодо України, а й Кубані, що вона, на думку СВУ, могла б стати одним із центрів опору російській окупації. Існувала думка, що кубанські козаки можуть зчинити збройне повстання, ставши основою майбутньої української армії. Насправді ці ідеї не були реалістичними, бо ґрунтувалися на умоглядних висновках деяких членів СВУ. А втім, у розробленому українцями плані саме на кубанських козаків покладали серйозні надії. Також, згідно з планами СВУ, на території України, в районі Одеси, й на Кубані мав висадитися військовий десант, у складі якого були б українці. Метою десанту мала бути організація збройного повстання українського народу проти царської Росії.
Під час перебування у Стамбулі українським представникам удалося зустрітися з міністрами османського уряду Талаат-пашею та Енвер-пашею. Переговори виявилися надзвичайно успішними: турецька сторона цілком підтримала як військові, так і політичні плани українських організацій.
Енвер-паша й Талаат-паша були лідерами молодотурецької партії, що прагнула перетворити Османську імперію на сучасну, могутню державу, здатну обстояти мусульманські землі від зазіхань сусідніх країн, насамперед Росії. У Санкт-Петербурзі в цей час активно готувався флот, що йому ставили завдання захопити протоки Босфор і Дарданелли, а також «повернути» Константинополь (Стамбул). У поділі Османської імперії також планували взяти участь Велика Британія та Франція, що претендували на Ірак і Сирію.
Зустрівшись з українськими представниками, османські лідери швидко усвідомили, що підтримка визвольного руху в Україні відповідає корінним інтересам турецької держави. Саме тому 24 листопада 1914 року Талаат-паша видав спеціальну декларацію, присвячену Україні. У ній сказано, що Османська імперія вважає за потрібне звільнити Україну з російського ярма. Це стане можливим, ішлося в документі, лише після повного розгрому російської армії. Водночас турецький уряд обіцяв українцям усіляку допомогу та підтримку у процесі створення незалежної держави. Єдиним законним представником українського народу визнавали Союз визволення України.
Неможливо переоцінити значення декларації Талаат-паші в історії взаємин України з мусульманськими державами. Вперше від часів гетьмана Івана Мазепи іноземна держава відкрито заявила про визнання права українців на власну незалежну державу. І султанський уряд не просто зробив заяву, а вдався до конкретних кроків для надання практичної допомоги українським організаціям. Незабаром після заяви Талаат-паші у Стамбулі відкрили представництво СВУ, його очолив Маркіян Меленевський.
Вже восени 1914 року українське питання було в центрі уваги турецької громадськости. Впливова газета «Тасфір-і-Ефкіар» писала, що створення незалежної української держави стане «послугою миру та людству». Інша турецька газета, «Жен Тюрк», що виходила французькою мовою, заявляла:
«Інтереси українців тісно пов’язані з інтересами Туреччини. Українська держава, що її бажають для себе українці, відокремила б Росію від узбережжя Чорного моря. Створення неросійської слов’янської держави звільнило б Туреччину від політики інтриг і забаганок російського царства, яке прагне запанувати над Константинополем і морськими протоками».
На початку 1915 року «Вісник СВУ», інформуючи читачів про діяльність українського представництва у Стамбулі, повідомляв:
«Інтелігентні турки цілком захопилися українською справою. Вони всі, зустрівши когось з українців, розпочинають розмову про Україну, про визвольну боротьбу українців і щиро бажають звільнення з-під Москви».
Бурхливі події Першої світової війни не дозволили повною мірою реалізувати плани українських організацій та плани османського уряду, особливо щодо висадки морських десантів. Водночас завдяки підтримці турків удалося налагодити видавничу та пропагандистську діяльність. Для солдатів османської армії СВУ видавав спеціальний інформаційний листок «Asker», де друкували матеріали про національно-визвольний рух українського народу. А ще видано брошуру османською мовою «Ukrayna, Rusya, Türkiye, Magălemer rnecmu’asi» — вона розповідала про історію відносин Туреччини з Україною та Росією.
1917 року на території Російської імперії почалися революційні події, що кінець кінцем знищили царський режим. Це дозволило створити Центральну Раду — представницький орган усіх українських партій та рухів. Уже влітку частина членів Центральної Ради взяла курс на створення незалежної української держави. Досить скоро до сфери уваги Центральної Ради ввійшла зовнішня політика. Нова Україна, що народжувалася, отримала можливість встановити дипломатичні відносини з сусідніми країнами. У грудні 1917-го українська делегація прибула до Берестя (Брест) на переговори про укладання миру та союзу з Німеччиною, Австро-Угорщиною та Османською імперією. Починався новий розділ в історії України.
