20 листопада 1917 року Третім Універсалом Центральної Ради проголошена Українська Народна Республіка (УНР). Вже наступного дня Україна звернулася до всіх сторін, що воюють, із пропозицією розпочати переговори про мир. 27 грудня представники блоку Центральних країн (Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія та Болгарія) підтримали пропозицію України.
1 січня 1918 року українські дипломати прибули до Берестя (Брест-Литовського) для участи в мирних переговорах. Делегацію УНР очолив прем’єр-міністр і водночас міністр закордонних справ В. Голубович. До складу делегації ввійшли також М. Любинський, М. Левитський, О. Севрюк, М. Полоз.
На переговорах уперше дипломати незалежної України зустрілися віч-на-віч із дипломатами Османської імперії, що представляли найбільшу у світі мусульманську державу. Мирну угоду укладено 9 лютого. За три дні там само, в Бересті, укладено спеціальну українсько-османську угоду, що регулювала питання репатріації військовополонених і розглядала порядок матеріальних компенсацій, пов’язаних із переміщенням громадян двох країн.
Попри деякі проблеми, пов’язані з подіями Першої світової війни, між двома країнами дуже швидко виникли дружні стосунки. Першим послом України в Османській імперії призначено М. Левитського. Він одержав завдання від українського уряду врегулювати проблему Криму. У Києві вважали, що Стамбул відкрито претендуватиме на Крим, але турецька влада продемонструвала високий рівень політичної зрілости, відмовившись від таких претензій. Окрім «кримського питання» Левитському довелося займатися справами Кубані. На цю територію висунули претензії представники мусульманської громади Північного Кавказу, що прагнули створити свою державу, а межа її мала б пройти річкою Кубань.
Місія Левитського у Стамбулі тривала недовго. Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року новим послом України в Османській імперії призначено О. Кістяківського, але він так і не взявся до виконання обов’язків. Процес призначення затягнувся до осени 1918-го, і кінець кінцем до Стамбула прибув М. Суковкін. Османський султан ушанував українського посла вшанували врочистим прийняттям. За короткий термін Суковкіну вдалося налагодити тісні відносини з султанським урядом, домовившись про визнання Криму частиною України. Власністю України визнано й Чорноморський флот.
За гетьмана П. Скоропадського міністром закордонних справ Української Держави майже цілий час був відомий політичний та громадський діяч Д. Дорошенко. Він мислив глобально, намагався завести в орбіту українських інтересів окрім Османської імперії Іран, Грузію та Азербайджан.
Історик П. Гай-Нижник писав про це:
«Український уряд наполегливо стелив себе політико-дипломатичний та фінансово-економічний шлях до Персії, що мав пройти саме через Туреччину та Закавказзя. Уже 30 липня 1918 р. посол російської держави в Німеччині барон Ф. Штейнгель, розмірковуючи над східними (перськими) перспективами України, у звіті голові МЗС Д. Дорошенкові закликав звернути увагу гетьмана П. Скоропадського на те, що Грузія могла б стати для України шляхом на Закавказзя та далі, до Персії. Україна має реальну можливість стати експортером-монополістом у постачанні українського зерна та сировини через Грузію в Закавказзі, Персію та східні провінції Османської імперії».
Першим послом Османської держави в Україні призначено Ахмеда Мухтар-бей Моллаогли. Крім посольства в Києві османи відкрили й консульства в Одесі та Харкові. У вересні 1918 року османського посла прийняв гетьман Скоропадський. У своїй депеші до Стамбула Моллаогли так описав це прийняття:
«Його Вельможність Гетьман прийняв мене вчора у своєму палаці. Цей візит відбувся з особливою церемоніальністю. Також на заході були присутні дипломати. Потому Вельмишановний Гетьман дав обід на честь османської делегації. Були присутні дружина Його Вельможности Гетьмана та Виконувач обов’язків Міністра закордонних справ… Обідній стіл був прикрашений червоними та білими квітами у вигляді півмісяця та зірки. Під час обіду грав оркестр. Під час урочистостей Гетьман підвівся, привітав присутніх і… тричі вигукнув „Слава“ за довголіття Султанату. По обіді ми сфотографувалися в садибі разом з Гетьманом. Прибуття османської місії до України урядові та національні кола зустріли з великою радістю».
Через антигетьманського повстання (15 листопада 1918 р.) військово-політичне становище в Києві різко загострилося. Бойові дії точилися на підступах до столиці, а в середині грудня були вже в самому місті. У цій ситуації гетьман Скоропадський мусив був звернутися по допомогу до посла Османської імперії. Ахмед Мухтар-бей надав гетьманові притулок у будівлі посольства. Згодом П. Скоропадський зумів виїхати до Німеччини.
Після укладання Берестейського миру між Османською імперією та Україною налагоджено торговельні відносини. Турків цікавили продукти, метали та різні види озброєнь. Україна була надзвичайно зацікавлена отримувати нафту й нафтопродукти (з Іраку), бо їх дефіцит на ринку був дуже відчутний. У той період налагодити масштабний товарообіг не вдалося, були хіба разові угоди на основі бартеру, але вони свідчили про великий потенціал українсько-турецьких економічних зв’язків.
Повалення уряду гетьмана на деякий час створило вакуум у відносинах з Османською імперією. У цій ситуації уряд С. Петлюри, усвідомлюючи важливість турецького спрямування, напряму, відрядило до Стамбула чергову дипломатичну місію на чолі з А. Лотоцьким.
Після поразки Османської імперії в Першій світовій війні Стамбул фактично окупували війська Англії та Франції. Представники цих країн украй негативно ставилися до незалежної України, виступавши за відновлення Росії в межах, близьких до кордонів імперських часів.
Не вважаючи на протидію західних держав, українські дипломати спромоглися досягти підтвердження свого статусу та визнання його османською владою. Фактично посольство України у Стамбулі існувало аж до 1922 року, а потім мусило припинити роботу — це було викликано поразкою УНР у війні з Радянською Росією. Останнім представником українського емігрантського уряду в Туреччині був В. Мурський, що помер у Стамбулі 1935 року за загадкових обставин. Існує версія, що його вбили агенти радянського НКВС.
Після відновлення незалежности України 1991 року в Туреччині знову з’явилося українське посольство, але вже не у Стамбулі, а в Анкарі — столиці Туреччини від 1923 року. Першим послом України в Турецькій Республіці став досвідчений дипломат І. Турянський (1992–1997).
