Сторінки історії СРСР поцятковані трагічними датами та подіями. Історія ж Криму і кримськотатарського народу в двадцятому столітті покрита ранами, що не загоюються і кровоточать. Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу, продовжує знайомити з видатними особистостями, що залишили свій слід в історії кримськотатарського народу, півострова і країни.
З 23 по 28 квітня 1928 року в Сімферополі проходив гучний судовий процес. Судили першу особу Кримської АРСР - Велі Ібраімова. Ця подія, без перебільшення, стала етапним не лише в історії кримськотатарського народу, а й Радянського Союзу. 9 травня 1928 вперше в історії радянської держави, на сьомому році життя Кримської АРСР, розстріляли голову національної республіки - Велі Ібраімова.
Велі Ібраімов народився у 1888 році в бідній кримськотатарській сім'ї. Він рано почав трудитися - вантажником, касиром, складачем в друкарні, а тому навчався недовго - до 12 років. Працюючи в газетах «Ветан хадімі» («Слуга Вітчизни») і «Терджиман» («Перекладач»), він познайомився з самими видними представниками кримськотатарської інтелігенції - Ісмаілом Гаспринським, Абдурешидом Медієвим, Номані Челебіджіханом, Асаном Сабрі Айвазовим, Амеом Озенбашли, Джафером Сейдаметом - і через них долучився до передових ідей того часу.
До 1914 року Ібраімов був активістом культурно-просвітницького товариства «Акмесджит». Через два роки обраний головою кримськотатарського робітничого союзу. Делегат Всекримського мусульманського комітету в березні 1917 року і Першого Курултаю в листопаді того ж року.
За свідченням Асана Сабрі Айвазова, «ті, що залишилися незадоволеними виборами 25 березня 1917 Кримського центрального мусульманського виконавчого комітету і політикою» ряд «клерикалів-опозиціонерів приступили до організації нової партії». У цю групу, крім Велі Ібраімова, увійшли Аблякім Ільмі, Мустафа Куртієв, Селім Меметов та інші. Група організувала друкарню і газету під назвою «Кирим оджаг'». Газета проіснувала недовго, але «група і в Курултаї, і в парламенті зберегла свою позицію» (за свідченням Айвазова).
Незабаром Велі Ібраімов приєднався до більшовиків, хоча і не переривав зв'язків з колишніми однодумцями. З другої половини 1919-го і в 1920-му році він перебував на Кавказькому фронті в розвідці Частин особливого призначення. Після повернення до Криму Ібраімов затверджений на посаді голови Особливої трійки по боротьбі з бандитизмом, а потім - заступника голови Кримревкому.
У 1921-1923 роках у Криму лютував голод. У листопаді 1920 року Кримський Ревком організував обласний продовольчий комітет на чолі з Біликом з надзвичайними повноваженнями щодо вилучення так званих «надлишків продовольства» у населення. Винні у непокорі цієї організації віддавалися військово-революційному трибуналу. У грудні 1920 року почалася політика «продрозверстки». Селянин, що вивозить продукти на ринок, оголошувався «самим смертельним ворогом Радянської влади і робітничо-селянської справи», а вільна торгівля - пережитком царського режиму. У селах були створені «комітети бідноти», чия діяльність значною мірою була спрямована на руйнування традиційного селянського укладу. Протягом грудня 1920 землю в поміщиків конфіскували, але селянам не віддали і стали формувати радгоспи, яких передбачалося створити більше тисячі. Більша частина землі, передана радгоспам навесні 1921 року, оброблена була, а в якості надлишків вилучався навіть посівний фонд.
Тоді ж, навесні 1921 року, Крим відвідав видатний діяч партії більшовиків Мірсаід Султан-Галієв. Він виявив тут «жахливу економічну кризу... Продовольче становище погіршується з дня на день. Весь Південний район (що споживає), населений переважно татарським населенням, в даний час буквально голодує».
Велі Ібраімов з соратниками неодноразово звертався до керівництва партії з пропозицією визнати Кримську республіку голодуючим регіоном і згорнути тут продрозкладку, але замість цього вивезення з Криму запасів зерна та продовольства (включаючи запас насіння) тільки збільшувалось. Наслідки голоду в Криму були воістину жахливі для його корінного народу - зі 110 тисяч померлих близько 80 тисяч становили кримські татари (за офіційними джерелами).
У 1924 році Велі Ібраімов призначається головою Центрального Виконавчого Комітету Кримської Автономної Радянської Соціалістичної республіки.
Особливої гостроти в 1920-х роках набуває земельне питання в Криму. У 1925 році голова КримЦВК Велі Ібраімов і голова Кримського уряду Осман Дерен-Айерли виступили ініціаторами проекту рееміграції кримських татар з Румунії та Болгарії. Проте паралельно повним ходом здійснювався інший план - «переходу до сільського господарства» єврейських сімей, що переселяються до окремих територій РРФСР (в тому числі Крим), УРСР, БРСР та ЗССР, який був визнаний Москвою «відповідним як державним інтересам, так і потребам трудового населення». Саме цей план був визнаний справою державної ваги, а проект рееміграції співвітчизників, запропонований центру кримськотатарськими керівниками, був відкинутий.
Влітку 1927 року в Криму працювала спеціальна комісія на чолі з інструктором ЦК Іваном Козловим. 13 серпня 1927 в Сімферополі був проведений об'єднаний пленум обкому та обласної контрольної комісії ВКП (б), на якому голова комісії ЦК, що виступив з доповіддю, заявив про те, що землевпорядні роботи в Криму велися з порушенням радянського законодавства, і поставив питання про необхідність проведення нової земельної реформи і перегляду норм земельних наділів селянських дворів у бік їх зменшення. У резолюції пленуму визнавалося «необхідним проводити землевпорядкування з самого початку, стимулювати земельні переділи самим селянством під керівництвом земельних органів». Проти цієї резолюції голосував Велі Ібраімов, який заявив: «Що стосується недоліків в землеустрії, то я вважаю, що норми в Криму правильні і науково обгрунтовані, перегляд же їх потрібен тільки в інтересах єврейського переселення на півострів».
Через півроку, у лютому 1928 року, Велі Ібраімов був заарештований.
З 23 по 28 квітня 1928 року в Сімферополі проходив суд над Велі Ібраімовим і його спільниками. У провину їм були поставлені нібито встановлені слідством кримінальні злочини (причетність до вбивства і розтрата державних грошей), проте при розгляді стану справ у Криму на засіданні Оргбюро ЦК ВКП (б) його члени В'ячеслав Молотов і Станіслав Косіор вже після розстрілу Велі Ібраімова звинуватили його у вчиненні політичних злочинів - як агента націоналістичної партії «Міллі-Фірка», який діяв в Криму за її вказівкою; серед безлічі абсурдних звинувачень говорилося про «випинання національних» інтересів на догоду класовим.
На порядку денному засідання Політбюро ЦК ВКП (б) (тоді вже головного політичного органу країни) від 26 квітня 1928 49-м питанням значилося питання «Про процес Велі Ібраімова». Члени ПБ постановили: «Опублікувати короткі звіти про процес, без роздування у пресі». Чому? Можливо тому, що це був у своєму роді перший подібний процес. Пробний... Так, Сталін уже підняв руку на найближчих соратників Леніна - у пресі та на партійних з'їздах і конференціях щосили громили Зінов'єва, Каменєва і Троцького - донедавна перших осіб держави... Але до національних республік поки не добралися... Прецедент був створений.
Удар, нанесений по Кримській автономії, виявився успішним. Відтепер кожен, хто намагався проявити самостійність і хоч на йоту відхилитися від генеральної лінії, слідував тим же скорботним шляхом, що і керівник Кримської АРСР...
Драматично склалася доля родини Велі Ібраімова. «Син за батька не відповідає» - ця сакраментальна фраза «вождя всіх часів і народів» на ділі була фікцією. Відповідали - і ще як. 9 травня 1928 дружина Велі Ібраімова Ніяр-ханум була на прийомі у Сталіна. Вождь пригощав маленького Тимура - сина Ібраімова - апельсинами; шанобливо звертався і до Ніяр-ханум.
- Коба, ти ж знаєш, що Велі не винен, - сказала йому Ніяр-ханум.
- Я це знаю, - відповідав Сталін. - Але так вже сталося, «справа» потрапила не тільки в нашу пресу, а й в іноземну теж. Тепер ми відійти від цього не можемо. Але я даю тобі чесне слово, що ми змінимо йому прізвище та пошлемо працювати в Арабстан.
Дружина і син Ібраімова ще не знали, що рано вранці цього дня вирок про розстріл Велі Ібраімова був приведений у виконання. Звичайно ж, ні про який Арабстан або яку-небудь іншу турботу Сталіна і мови бути не могло. Залишатися в Криму було неможливо. Дружина Ібраімова відвезла дітей - Тимура і Дженік - з Криму на материкову частину Росії. Тут їм довелося жити під іншим прізвищем і ретельно приховувати своє справжнє походження і споріднення з репресованим чоловіком і батьком.
Після розстрілу Велі Ібраімова чортове колесо репресій закрутилося щосили. Був ініційований процес членів партії «Міллі-Фірка».
З обвинувального висновку у слідчій справі № 64513 на контрреволюційну організацію «Міллі Фірка» в Криму слідувало: «Після ліквідації найбільш сильної і авторитетної опори кримінально-політичного бандитизму в Криму - Веліібраімовської групи - відкрилася можливість до проведення подальшої поглибленої розробки щодо остаточної ліквідації бандитизму і його коренів серед кримських татар. В результаті цієї розробки стало відомо про існування в Криму організованого ядра, цілком оформленої політичної контрреволюційної партії «Міллі Фірка», що зберегла свій основний кістяк з моменту свого зародження в 1917-1918 роках».
Сьогодні суперечки навколо репресованих більшовиків і особистості Велі Ібраімова, як і раніше, не вщухають. З одного боку, це був, безумовно, патріот свого народу, але в той же час - революціонер, високопоставлений більшовик, який в певні періоди проводив у життя політику своєї партії.
Як відомо, «революція пожирає власних дітей». Однією з перших, але далеко не останньою жертвою цього порочного принципу став представник кримськотатарського народу Велі Ібраімов…
Як і численні його репресовані соратники, Велі Ібраімов був реабілітований рішенням Верховного Суду Російської Федерації від 20 червня 1990 року. Справедливість восторжествувала - хоча і дуже-дуже піздно...
Джерело: Крим. Реалії
