З початком агресії в Криму на телебаченні Російської Федерації зазвучала тема про споконвічне право російського народу на півострів. 18 березня 2014 року президент Росії Володимир Путін, виступаючи перед депутатами Федеральних зборів, заявив: «У Криму буквально все пронизане нашою спільною історією і гордістю. Тут древній Херсонес, де прийняв хрещення святий князь Володимир… У Криму − могили російських солдатів, мужністю яких Крим в 1783 році був узятий під Російську державу».
Для будь-якого об’єктивного історика брехливість цієї цитати не викликає жодних сумнівів. Про яку мужність російських солдатів у 1783 році йдеться, якщо Крим був анексований шляхом масованого вторгнення російських військ, за якого кримські татари не мали навіть шансу чинити збройний опір? Російська імператорська армія лавиною зайняла всі головні міста і порти Кримського ханства, змусивши тодішню політичну еліту принести присягу на вірність цариці Катерині II.
Сучасний російський турист, не обтяжений знанням історії, приїжджаючи до Криму, бачить абсолютно знайомі і навіть рідні для нього назви міст і сіл. Для того, щоб перетворити півострів у «русский», урядом царської Росії була зроблена ціла серія заходів зі знищення кримськотатарської топоніміки.
Незабаром після захоплення Криму селище Ахтіар було перейменовано в Севастополь, місто Акмесджид у Сімферополь, древній Кефе у Феодосію, а Гьозлев у Євпаторію. Псевдогрецькими, а потім і російськими назвами окупанти намагалися позбавити кримських татар законного права бути господарями на рідній землі.
Для того, щоб змінити вигляд Криму, необхідно було змінити його демографію. У XIX столітті сталося масове переселення на півострів жителів центральних губерній Росії. До початку ХХ століття кримські татари стали національною меншиною. Але навіть тоді говорити про «російський Крим» не доводилося − сотні сіл і міст, назви річок і гірських вершин нагадували окупантам, що вони лише гості на цій землі.
У 1944 році сталінський режим організував депортацію татар з Криму. Це стало приводом для справжньої топонімічної війни. З 1944 по 1948 рр. Президія Верховної Ради Української РСР прийняла серію указів про перейменування міст, районів, районних центрів та населених пунктів Криму. В цілому було перейменовано близько 1500 населених пунктів, з яких до нині збереглося лише близько 800.
Саме після виселення корінних жителів півострова почалася масова колонізація Криму «радянськими людьми»: військовими, моряками, чиновниками апарату КПРС, співробітниками КДБ. Саме ці люди, ревно віддані режиму, стали носіями ідеї «русского Криму». Вони всіляко перешкоджали поверненню кримських татар на батьківщину в 1980-х роках, а з моменту проголошення незалежності України виступали як «п’ята колона» Кремля.
У 2009 році тодішній народний депутат України Олесь Доній вніс на розгляд українського парламенту законопроект про повернення історичної топоніміки в Криму. Планувалося перейменувати 800 населених пунктів і тим самим поставити крапку в топонімічної війні проти кримськотатарського народу. Але для прийняття такого рішення у Верховній Раді не знайшлося достатньої кількості патріотичних і просто розсудливих депутатів.
З 1991 по 2014 рр. в Криму лише трьом населеним пунктам були повернуті їх історичні імена (Інкерман, Партеніт, Коктебель). З прийняттям закону «Про декомунізацію» повернення назв зрушилося з мертвої точки. Верховна Рада України повинна ухвалити постанову про перейменування кількох десятків населених пунктів. Але це не може вирішити проблему в цілому. Очевидно, що лише повна деокупація півострова і повернення кримським татарам права на самовизначення дозволить закінчити двохсотлітню топонімічну війну.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
