Єгипетські подорожі Лесі Українки

Єгипетські подорожі Лесі Українки
Каїр - вінтаж
Єгипетські подорожі Лесі Українки
Єгипетські арабські жінки
Єгипетські подорожі Лесі Українки
Пірамиди - вінтаж
Єгипетські подорожі Лесі Українки
Продавчиная фруктів 1906 рік
Єгипетські подорожі Лесі Українки
Єгипетські подорожі Лесі Українки
Єгипетські подорожі Лесі Українки
Єгипетські подорожі Лесі Українки
12.11.2021
Оцініть статтю: 
(19 оцінки)
Соломія Вівчар
Зображення користувача Соломія Вівчар.

Пізньої осени 1909 року Леся Українка вперше вирушає до Єгипту. Основною метою її подорожі було лікування, адже через туберкульоз нирок вона потребувала перебування в гарячому та сухому кліматі, що в ті часи було чи не єдиним способом лікування.

Шлях до Єгипту був неблизький і лежав через Батумі, Трапезунд (Трабзон), Смірну (Ізмір) до Александрії та далі залізницею до Каїра.

Лікувалася Леся Українка в містечку Хельван (Хелуан) — відомому курорті в передмісті Каїра, неподалік від руїн стародавнього Мемфіса. Про свій побут на курорті Леся писала в листах до родини:

«Пансіон не має специфічно „санаторського“ вигляду, бо збудований він по типу багатших арабських домів з центральною восьмикутною залою на кшталт атріума, з многими верандами, кольоровими шкельцями в вікнах, з плискуватим дахом».

У пустельному кліматі Єгипту Леся почувалася значно краще:

«Я тута почуваюся ліпше, ніж деінде почувалася, відколи слабую на нирки».

Леся Українка віддавна цікавилася історією Єгипту, його міфологією, і щойно трапилася нагода, відвідала великі піраміди і сфінкса.

«Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер тільки я зрозуміла його докінця геніальний хист, як побувала в Каїрському музеї», — писала вона в листі до матері.

Під час першої мандрівки до Єгипту Леся Українка створила чудовий поетичний цикл «Весна в Єгипті», у якому описані незнані й незвичні для українців явища: хамсін і афра, що їм вона присвятила окремі поезії. Леся першою з українських письменників поетично змалювала єгипетські пейзажі. Особливо незвичними, навіть екзотичними є описи єгипетської пустелі:

Пустиня дише. Рівний подих, вільний,
Гарячий він та чистий, мов святий.
Пісок лежить без руху золотий,
Так, як лишив його Хамсін свавільний.

Єгипетські міста, життя яких спостерігала Леся Українка, вона також змалювала у своїх поезіях:

Співом свій крам вихваляють жінки і чоловіки,
Гордо важенную ношу несучи на головах гарних,
Так, мов на їх спочивають подвійні Єгипту вінці.
Весь у червонім іде водонос, — мов жартуючи дзвонить
Ясним начинням і швидко жадібному люду
Воду холодну, солодку з важкої баклажки вділяє…

Крім описів екзотичних країв у цих поезіях відчувається й туга за рідною землею, за її сірим світанковим серпанком, вітерцем, прохолодою.

Окрему увагу привертає поезія «Сон», де Леся Українка проводить паралелі між Єгиптом і Україною:

Тепло та ясно… Чи се Єгипет:

Так, се Єгипет… синій намет

неба високого міниться сяєвом…

ох, та й високе ж! Як вільно, як радісно.

Так, се Єгипет…

 

Тихо та любо… чи се Вкраїна?

Так се Вкраїна… Он і садок,

батьківська хата і луки зеленії

темнії вільхи, ставочок з ряскою.

Так, се Вкраїна…

 

Можна спинитись… годі блукання…

Все буде добре… Рідний мій край

Вкупі зі мною одужав від злигоднів,

Небо не хворе, не плаче не хмуриться,

Люди веселі і я… не будіть…

Все буде добре…

Елегійний настрій цього вірша зі сподіванням не лише на власне одужання від важкої хвороби, а й на «одужання» рідного краю (патріотичний мотив) виявляється лише сном, з якого поетеса просить її не будити.

Леся Українка — авторка поетичного опрацювання «Ліричних пісень давнього Єгипту». Це переклади творів справжньої єгипетської поезії, кожна з яких має понад 3000 років. Перекладала їх вона під час лікування, користуючись науковим німецьким перекладом професора А. Відемана й повертаючи їх із прозаїчної форми у віршовану. У листі до Бориса Грінченка Леся Українка писала, що ці поезії заінтересували її своєю подібністю до українських. У цьому листі вона також зізнавалася про свої плани писати єгипетські враження: «Хороша се сторона, і я вже звикла любити її не як чужу».

Привернули її увагу ці поезії тим, що «доля того народу не була веселою — вся історія його пройшла під гнітом або своїх деспотів, або чужих напасників — і все ж таки десь бралась сила не закривати очей на радощі світу й життя; може, тому той народ і прожив так довго!»

До єгипетської теми у творчості Лесі Українки належить і цикл «Єгипетські фантазії» з темами, запозиченими з часів Єгипту давнього (фараонівського) періоду. Це поезія «Сфінкс» і невелика поема з фантастичними мотивами про фараонову доньку, царицю Єгипту «Ра-Менеїс».

Вдруге до Єгипту Леся Українка поїхала взимку 1911 року. Добиралася майже місяць: понад тиждень з Батумі до Стамбула, де провела декілька днів, і далі морем до Александрії, і знову в Хельван. Після чотирьох місяців перебування в Єгипті здоровʼя Лесі значно покращало — вона змогла повернутися до України, а потім до Грузії, де працював її чоловік Климент Квітка, та поринула у творчу роботу. Зокрема, у 1911 році Леся Українка написала один з найвідоміших творів — драму-феєрію «Лісова пісня».

Однак цього разу «єгипетської поправки», як називала свою ремісію сама поетка, вистачило ненадовго, та через матеріальні труднощі вирушити втретє до Єгипту Леся змогла аж наприкінці 1912 року. Дорогою туди через бойові дії на полях першої Балканської війни та пов’язані з тим великі транспортні затримки, Леся на декілька днів зупинилася у Стамбулі. Про це вона писала в листі до своєї сестри Ольги:

«Війни звідси не чутно, але видко військо, ранених, і якось почувається пригнічений настрій міста: вечорами темрява, днями тільки діловий гомін, але ні співів, ні музики, як бувало раніше».

Під час третьої подорожі до Єгипту здоровʼя Лесі погіршало настільки, що вона майже покинула письменницьку діяльність, адже навіть писати довгі листи до родини їй ставало все важче. Багато часу вона проводила на дворі — сидячи в шезлонгу спостерігала життя місцевих жителів. Ці враження вона планувала використати в майбутніх творах, про що писала з Хельвана до своєї подруги, української письменниці Ольги Кобилянської:

«Хочеться комусь написати одну новелку на єгипетські теми, але не стародавні, а теперішні. Заінтересувало мене життя, а радше психологія тутешнього мусульманського гаремного жіноцтва (сього року я мала нагоду його пізнати ближче) і тутешніх „дітей вулиці“, що зростають зовсім-таки „під голим небом“ і напрочуд уміють дати собі раду. Але і се не буду писати тепер, нехай уже дома».

Повернувшись з Єгипту, вона розпочала роботу над оповіданням, але через стан здоров’я мусила раз по раз її переривати.

За спогадами близьких Лесі Українки, останні тижні свого життя вона працювала над прозовим твором під назвою «Екбаль-ганем», тему для якого віднайшла в Єгипті. Письменниця давно мріяла написати твір, присвячений «психології арабської жінки». На жаль, ця повість лишилася незакінченою. Написана вона у формі внутрішнього монологу молодої арабської жінки на ім’я Екбаль, що дуже боїться втратити свою красу, постаріти. Ідеалом краси, а заразом предметом ревнощів і заздрости для неї є європейські жінки. Зовнішньо вона намагається уподібнитися до них: накладає багато білої пудри на обличчя, робить собі зачіску на французький лад. Однак таким чином вона лише позбавляє себе своєї природної краси. Можливо, прототипом Екбаль була реальна особа, яку Леся Українка могла спостерігати під час свого лікування в Єгипті, адже її героїня живе у дворищі, де розміщений пансіон для хворих чужинців. Живе вона дуже скромно, соромиться свого становища, тому нікого не може запросити у гості. Відчуває постійну невпевненість, незручність і страх; її чоловік має другу дружину — француженку. Щоб урятувати свій шлюб, Екбаль вирішує купити в місцевої перекупки приворотного зілля. На цьому моменті текст твору обривається — це були останні рядки великої письменниці.

Оповідання «Екбаль-ганем» надруковано на сторінках «Літературно-наукового вістника», де воно вийшло з приміткою:

«Це мала бути повість з арабського життя; в ній Леся Українка хотіла дати нам образ, становище і психологію арабської жінки… Повість писала Леся Українка для  „Вістника“, але не скінчила її. Ці сторінки — це останній промінь перед „навалом темряви“».

До мусульманської тематики Леся Українка звертається і в невеликій пʼєсі «Магомет і Хадиза» (1907), детальній розповіді про яку буде присвячена наступна стаття.

Далі буде.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.