Історія однієї мечеті

Історія однієї мечеті
11.04.2006
Оцініть статтю: 
(346 оцінки)
oleg
Зображення користувача oleg.

Симеїз - одне з багатьох селищ на Південному березі Криму, де з давніх часів жили татари. Незважаючи на всілякі гоніння й депортацію, вони зберегли свою релігію. Слава Аллаху, тепер для багатьох кримських татар блукання залишились позаду, прийшов час облаштовуватися в рідних місцях. Симеїзькі мусульмани домоглися повернення мечеті, оскільки для віруючих людей це було завдання номер один.

На загальному сході всім народом вирішили: перший імам - Білялов Расим-ага, а перший голова громади - Гвардеєв Ібрагім-эфенді. У бесіді з кореспондентом газети «Арраїд» ці гідні люди розповіли про свою долю, про життя симеїзьких мусульман, про історію симеїзької мечеті й про багато іншого, про що болить серце мусульманина...

На початку XX століття в Симеїзі було 270 татарських дворів. Для невеликого селища це була показова цифра: переважна більшість жителів селища - татари, гарні господарі, роботящі нащадки виноградарів й садівників. Кожна татарська родина володіла 12-15 сотками землі, що обробляла, збирала гарний урожай винограду й здавала великим землевласникам на їхні переробні підприємства. Зокрема, на землях біля Симеїзу відомим землевласником був Мілютін, що мав своє переробне виробництво. Саме сюди в більшості випадків місцевим виноградарям і баштанникам доводилось здавати свою продукцію. Мілютін мав потребу в робочих руках, тому багато місцевих татар працювали на його землях.

В 1905 році, після виходу закону про волю совісті, Мілютін, будучи заможним і законослухняним громадянином, спеціально для татар, що працювали на його землях, побудував мечеть поруч із мусульманським цвинтарем на в\'їзді до Симеїзу. У будівництві мечеті брали активну участь місцеві татари. Вони старались, тому що будували для себе й на віки. І якщо колись доводилося їздити на п\'ятничні й святкові молебні в Алупку або в Блакитну Затоку (а це було пов\'язане з певними труднощами), то тепер у мусульман Симеїза з\'явилася можливість частіше зустрічатися й виконувати спільну молитву, а по п\'ятницях проводити джума-намаз. От чому будівлю мечеті в Симеїзі можна вважати початком історії симеїзької мусульманської громади.

Час ішов, але мало що змінювалося в розміряному спокійному житті кримчан. І навіть ні Перша світова, ні громадянська війни не могли порушити устояний життєвий уклад мусульманської громади Симеїзу. Хіба що в 1913 році силами місцевих татар була добудована адміністративна частина мечеті, що дозволило першому імаму Мемету эфенді постійно перебувати й жити при ній. А так - усе було, як завжди, спокійно й гідно...

І раптом - гримнуло... Прийшла зовсім нова, незнайома досі радянська влада, а при ній почалися істинно корінні зміни, круте й нещадне ламання всіх уявлень про життя, про добро й зло... Щоб вижити, треба було забути все, що було колись...

Почалося з того, що нова влада проводила нову - антирелігійну політику, вважаючи, що будь-яка релігія - це «опіум для народу». Під цим диявольським гаслом по всьому Криму пронеслася хвиля диких і незрозумілих акцій по закриттю, та руйнуванню мечетей. Ця мутна хвиля не обійшла й Симеїз: в 1922 році мінарет, довгий час бувший справжньою прикрасою селища зруйнували, а мечеть закрили й перетворили в сільськогосподарський склад.

Другою акцією влади після повсюдного закриття мечетей (вона також стосувалася всього мусульманського населення величезної Країни Рад) була заміна арабської писемності на латиницю. Це був віроломний крок у системі мусульманської освіти, оскільки в такий спосіб перекривалася для мусульман всіх наступних поколінь можливість читати Священний Коран - основу Ісламу - мовою оригіналу, мовою великого Пророка. У той же час священні тексти, видані до 1917 року, по можливості вилучалися у віруючих, щоб якнайменше завантажувати їхні голови цим самим «опіумом для народу». Тобто щодо віри в Бога, влада будувала розрахунок на повну ідеологічну переорієнтацію не тільки всього населення величезної країни, але й багатьох майбутніх поколінь...

Що в цих умовах робили мусульмани? Природна реакція глибоко віруючих людей - сховати й зберегти до кращих часів найкраще, що було і є в кожному народі - віру предків, засновану на найвищій Божественній моральності.

Мусульмани Симеїзу залишилися вірні завітам предків: не забували свою релігію, продовжували виконувати релігійні обряди по будинках, тайкома. А імам мечеті, незважаючи на переслідування й заборони, продовжував навчати Ісламу дітей і дорослих - теж тайкома, часто змінюючи місцезнаходження своєї «секретної» школи. От і постраждав за свою непокору: уже в 1929 році влади заарештували його й за антирадянську діяльність вислали разом з родиною із крайнього півдня на крайню північ - у суворі архангельські краї. І тільки набагато пізніше, у період окупації кримської землі німецькими фашистами, родина змогла повернутися в рідний Симеїз, і навіть син Мемета эфенді Абдулла Мемет-огли у воєнний час служив у громаді імамом.

Фатальною віхою в історії кримськотатарського народу стала Вітчизняна війна: саме вона спричинила події 18 травня 44-го.

Кримськотатарський народ пліч-о-пліч із іншими народами країни захищав свою Батьківщину від фашистських загарбників. У Криму залишилися в основному старі, жінки, діти й не чоловіки, що потрапили під мобілізацію.

У симеїзькій мечеті перебував підпільний центр по поширенню антигітлерівських листівок. Кілька місяців група татарських активістів-підпільників поширювала ці листівки, вселяючи впевненість у серця кримчан про звільнення рідної землі від влади окупантів. Але - гестапо вийшло на слід підпільників і наприкінці 43 -го року розстріляло чотирьох патріотів, а разом з ними й муллу мечеті - імама Абдуллу, сина раніше репресованого радянською владою першого імама Мемета эфенді. Після цієї трагічної події мечеть до наших днів не відкривалася для молитов мусульман.

Із приходом Червоної Армії в Криму знову встановилася Радянська влада. Почалися репресії релігійних діячів. Розправа над ними була короткою: у квітні 44-го року їх обвинуватили в співробітництві з окупаційною владою (хоча їхня провина складалася лише в тім, що вони хотіли донести релігію Аллаха до душ і сердець своїх співвітчизників) їх відправили на Колиму, у табори для політкаторжан, з різними строками відбування покарання - від 10 до 25 років. А мечеті віддали в користування різним установам.

Але чорний день кримськотатарського народу був попереду: 18 травня 1944 року - ця страшна дата потрясла весь Крим. Рано ранком, перед світанком, збройні солдати уривалися в мирні будинки, давали їхнім жителям 20 хвилин на збори й усіх заштовхували у вантажівки. Зібраних людей вивантажували на станції прямо в підготовлені для відправлення вагони -«телятники» й, як худоба, відправляли на Схід на спец поселення...

Спорожнів Крим, спорожнів і Симеїз. Спустілі будинки кримських татар держава терміново заселила слав’яно язичними переселенцями. Нікому не було справи до знову закритої мечеті, хоча аж до 1950 року селищна рада використовувала її як дитячий садок. Пізніше розпорядженням Ялтинського виконкому будівля колишньої симеїзької мечеті була переобладнана під місцеве відділення міліції, - вона протягом 15 років пробула опорою правопорядку в курортному селищі. А ще пізніше колишню мечеть із прилягаючою територією селищні господарники переобладнали в пансіонат для відпочинку робітників Криворізького гірничо-збагачувального комбінату. І те вірно: у такому «відпочивальному» місці (Симеїз!) кожен квадратний метр площі повинен працювати на відпочинок трудящих! І приміщення мечеті почикрижили під кімнатки відпочиваючих, а також понабудували по всій прилягаючій території дерев\'яні будиночки для тих самих меркантильних цілей. Так храм служіння Господу насильно перетворився у звичайну битовку, службову прибудову до чиєїсь кишені...

Але - прийшов «час збирати камені»: наприкінці 80-х років виселені зі своєї землі кримські татари одержали можливість повертатися додому, у рідні будинки - зайняті новими хазяями, що вже прожили тут більше тридцяти років.

...В утворенні симеїзьскої громади величезну роль зіграв її перший голова Гвардеєв Ібрагім Умерович, що приїхав у Крим в 1985 р. і за цей час двічі виселявся з місця проживання. Він працював реставратором і тому мав доступ до архівів. Тут він знаходив юридичні докази приналежності деяких будов мусульманським громадам, тобто кримським татарам. Це надавало право клопотатися про повернення будівель місцевим мусульманам на підставі архівних документів. У серпні 1993 року в популярній кримськотатарській газеті «Авдет» було опубліковано інтерв\'ю Ібрагіма Умеровича, де, зокрема, говорилося про необхідність повернення мечеті в Симеїзі відповідно до виданого закону президента. І вже у вересні 1993 р. у Симеїзі відбувся мітинг протесту, де брало участь більше 200 чоловік (для такого селища це чимало) під керівництвом першого муфтія Криму Ібрагімова Саїда Джаліля, з вимогою повернення мечеті на підставі Закону України «Про повернення культових споруд». Мусульманам вдалося домогтися повернення мечеті (хоча частина території навколо її ще значиться за попередніми хазяями). 10 грудня того ж року відбулося урочисте відкриття мечеті, на якому було присутньо близько 200 гостей.

Свята - це добре, але за ними приходить буденщина із масою проблем, про які місцевий мулла Білялов Расим Ага говорив: «Вся будівля вимагала ремонту, на що ні в громади, ні в муфтіята не було грошей». І проте мечеть ожила: в 1993 році глава ДУМК Саід Джаліль-эфенді почав тут проводити дворічну (1993-1994 р.) програму по навчанню Ісламу кримськотатарських дітей і молоді. Біля шістдесяти дітей училися по цій програмі під керівництвом турецьких викладачів з організації «Худай вакфу». Але оскільки вчителі проводили на заняттях явно про тюркську політику («Одна віра, одна мова, одна батьківщина»), то це робило кримських татар північними турками і йшло врозріз із поданнями кримського муфтіяту й самого Меджлісу про допомогу. На жаль, не були також виконані й інші дуже істотні обіцянки турецьких меценатів. От чому в 1995 році «Худай вакфу» звільнила територію мечеті.

В 1997 році Саід Джаліль-эфенді познайомив керівництво громади з Головою МАГО «Арраїд» Муазом Абу Убейдой (роком раніше він приїжджав у Крим на одне з мусульманських свят разом із засновником газети «Аль-Баян» Ясіром Аль-Хасаном), що погодився сприяти ремонту мечеті. У відповідь мусульманська громада Симеїза підписала договір про надання організації «Арраїд» можливості влаштовувати тут літні дитячі й молодіжні табори для мусульман як Криму, так й інших областей України - з вивченням основ Ісламу. Що стосується багатостраждальної й прекрасної симеїзької мечеті, то «Арраїд» зобов\'язався зробити поточний ремонт, а також генеральний ремонт даху й куполу мечеті.

З тих пір пройшло п\'ять років. Тепер можна твердо сказати про безсумнівну користь взаємного співробітництва симеїзької мусульманської громади й асоціації «Арраїд», договір з якою щорічно відновлюється, а просвітительська спрямованість її діяльності не викликає сумнівів. За минулі 5 років мусульманський молодіжний табір при мечеті в Симеїзі щорічно відвідують більше 500 дітей і представників молоді. Навчання по запропонованій «Арраїд» програмі дало потужний поштовх для релігійної самосвідомості мусульман Криму й України в цілому. На адресу табору приходять усілякі добрі побажання й велика кількість подяк за ті знання, які одержують тут діти й молодь, а також за допомогу в оздоровленні й мусульманському вихованні дітей.

Слава Аллахові, тепер в історії мечеті Симеїза почався благодатний період: вона виконує своє пряме призначення. Тепер вона дійсно поєднує серця мусульман у єдиній молитві Всевишньому й зміцнює молоді душі, що йдуть по Шляху Ісламу.

Рустам ДЖАББАРОВ

Газета \"Арраід\"

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.