Кримськотатарський художник-гончар Рустем Скібін є майстром своєї справи. Досконало опанував метод створення орнаментальних структур і створив серії унікальних виробів з вишуканими каліграфічними композиціями, а також віднайшов свій стиль поліхромного розпису керамічних виробів, що несе в собі кращі риси традиційної культури кримських татар. Його роботи користуються популярністю за межами Криму й України. Знаменно, що в його творчості є схожі елементи з українським народним мистецтвом.
Із відомим майстром розмовляли Катерина Роса та Руслан Ізмаїлов, запис розмови оприлюднено на сторінці Кримської світлиці в соцмережі Facebook.
Пане Рустеме, знаємо вас як митця, роботи якого користуються світовою популярністю. У Ваших роботах чільне місце посідають кримськотатарський орнамент і тематика. Що вплинуло на такий вибір? Чи не обмежує така тематика Вашу творчість?
— Навпаки, те, чим я займаюся, форма, яку я використовую, достатня для висловлення моїх думок, тобто моїх потреб, того, що я хочу і творчо, і в образах, і в сенсах. Що на мене вплинуло? Можливо, це буде банально — просто любов і все пов’язане з народним ужитковим мистецтвом. Ця любов у мене з дитинства, мені завжди подобалися народні речі, пов’язані з фольклором, зображеннями, казками, культурою народів світу. Повернувшись до Криму в 1996 році, я вже більш серйозно познайомився зі своєю кримськотатарською культурою.
Чи спостерігали ви паралелі між візерунками українського і кримськотатарського народного мистецтва?
— Так, ми відслідковуємо ці явища, і це властивість взаємовпливу й взаємопроникнення культур сусідніх народів. Взаємовплив часто є невід’ємною складовою культурного процесу. Ми це прослідкували і минулого року ініціювали проект «Чумацький шлях», у якому показуємо на конкретних артефактах ці взаємопроникнення. Це спільний проект з Георгієм Браіловським та інформагенцією In-art.
Ви заговорили про взаємопроникнення. Конкретизуйте, будь ласка, цю особливість.
— Наші торгові відносини, наші союзи військові, державні, які формувалися практично на одній території, — усі ці фактори сприяли тому, що ми обмінювалися цими, буквально сказати, культурними кодами. Усі ми люди, усі ми захоплюємось і цінуємо красиве, тому, коли ти бачиш прекрасну річ, вона органічно вписується і ти пропускаєш її через себе, ти починаєш її використовувати.
Характерно, ми сьогодні бачимо іконописи, наприклад, в орнаментах рослин, які не ростуть на материковій частині країни: гранати, тюльпани і все, що пов’язане з півднем України, тобто Кримом. Також це школи, які вплинули на нас, це Візантія, це ті народи, які проживали у нас і які взяли участь у нашому формуванні, українського й кримськотатарського народів.
Єдина велика відмінність — релігійна. Релігія принесла дуже багато відмінностей, але, разом з тим, маємо елементи, які між собою дуже схожі.
Пане Рустеме, Ви тривалий час працюєте в Києві. Чому саме це місто? Чим Вас особисто приваблює Київ?
— У мене спогади позитивні з першого знайомства з цим містом. Пам’ятаю свою першу поїздку до Києва. Узяв на потяг квиток, приїхав цілеспрямовано до музею декоративно-ужиткового мистецтва при Лаврі, а ввечері вже повертався назад. Ця перша поїздка була для мене знаковою подією. Потім ми приїздили до Києва практично щокварталу, якщо й не частіше, на різні заходи, ярмарки, фестивалі. Ясна річ, багато друзів, багато шанувальників мистецтва, і таким чином Київ став для мене другим рідним містом.
Чи не перешкоджає Вам нинішній вимушений розрив з джерелом творчості, з Кримом?
— Звичайно, стежу за всім тим, що відбувається на півострові, я цікавлюся цією темою, бо все це пов’язано з традицією, вона формується певними формулами, алгоритмами. З головних причин є простір, він якраз сприяв тому, щоб я зайнявся кримськотатарським, повернувшись до Криму. У той же час моє покоління залишилося на своєрідному часовому стику. Зараз епоха глобалізації, інтернет-мереж, великого інформаційного потоку, і ці комунікації дозволяють зараз бути вдалині від місця, але ти так само вільно в будь-який час можеш поспілкуватися з людьми, артефактами, предметами, бібліотеками, музеями, які є у вільному доступі. Деякі речі навіть навпаки відкривають більше дверей — зараз з’явилася можливість відвідувати музеї в Україні та працювати з тими фондами, які зберегли тут пам’ятки нашої культури.
