СЕКРЕТИ ХІДЖАБА ПО-СЛОВ'ЯНСЬКИ

28.01.2015
Оцініть статтю: 
(293 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Хто зможе дорікнути жінку, що слідує «арабській моді», відроджуючи свою національну культуру?

У різних країнах сьогодні ведуться суперечки про те, наскільки чужий хіджаб тій чи іншій культурі, і один з аргументів його заборони звучить так: «це арабський одяг». Можливо, він відпав би як неспроможний, якби в публічній риториці ми використовували би традиційні для кожної місцевості назви елементів головного убору жінки?

Загальновідомо, що в Україні заміжні жінки завжди ховали волосся за допомогою кибалки, очіпка і намітки.

Кибалка

Жінки вставали рано вранці і першим ділом приводили себе в порядок. Вмиваючись, розчісували волосся і збирали їх таким чином, щоб вони не вибивалися з-під головного убору: «засвітити волосся» для заміжньої жінки вважалося великою ганьбою. У цьому їм допомагала кибалка.

Кибалка (гібалка, хомевка, хoмля; рос. - кичка, роги, ріжки, колотівка, сдеріха, шашмура, кібола; білорус. - кішечка, тканіца, лямець, капіца, кибалка) в найпростішому вигляді являє собою обруч (кільце) або дугу з тонкого горіхового дерева; робиться також з льняного волокна, обшитого полотном, з лубка, з товстого і щільно натягнутого полотна, проклеїного тестом.

В українців і білорусів кибалка має частіше форму замкнутого кола, кільця; у росіян - форму дуги, обшитої тканиною, з вільними кінцями ззаду. Щоб ця дуга могла триматися на голові, до неї зверху нашивають тканину з петельками; в петлі протягують шнурок і стягують в середині дуги волосся, покладені на маківку.

Навряд чи можна сумніватися в тому, що кибалка розвинулася з перев'язки, якою обв'язували колись волосся навколо голови, «щоб даремно не лопотіли».

Твердий матеріал з'явився, мабуть, з новою функцією убору, на який жінки стали намотувати згорнуті в два джгути або ж заплетені в дві коси волосся.

Очіпок

Зібравши волосся за допомогою кибалки, жінка одягала очіпок (очепок, очіпок, чіпець, чепак, каптур, капор, керпена; рос. - повойник). Цей шапкообразний головний убір шився з найрізноманітніших матеріалів, відповідно до достатку господині. Він міг бути м'яким або з твердою основою; з простою або утепленою.

Основною функцією очіпка було приховування волосся заміжньої жінки від сторонніх поглядів. У ньому ходили у дворі і в будинку; надівши його на світанку, господиня могла зняти очіпок тільки перед сном.

Другою функцією очіпка було продовження життя наміток та хусток, які були дорогими. Правда, з поширенням серед заможних господинь багато декорованих твердих святкових очіпків (інша назва - капор, шоломок, каптур, кичка) з дорогих тканин, вишитих шовком і бісером на каркасі з картону, паперу, соломи, тіста - від контактів з волоссям берегли вже їх. Під такий убір або надягався м'який повсякденний очіпок, або пов'язувалась широка стрічка, косинка.

Форма твердих очіпків варіювалася в залежності від регіону: круглі з обідком, однорогі з виступом над чолом, дворогі, гребнеподібні з виступом над чолом і потилицею (кораблики).

Носіння цього головного убору вважалося достатнім для заміжньої жінки, поки вона знаходиться в своєму будинку або на своєму подвір'ї. Вийти за ворота у такому вигляді вже вважалося непристойним, і жінки одягали поверх очіпка намітки, убруси, хустки.

Намітка, убрус, хустка

Спочатку на території України були поширені хустки виключно білого кольору, на що звертали увагу мандрівники-чужинці. Вони прикрашалися кольоровою вишивкою і були не тільки головним убором, а й атрибутом повсякденного життя з важливим обрядовим значенням.

Хусткою дівчина обв'язувала руку старшого зі сватів на знак своєї згоди. Власноруч вишиту хустку дарували нареченому, який вирушав на війну. Якщо ж той загинув у бою, обличчя йому закривали дівочою хусткою.

Квітчасті хустки були запозичені пізніше, у південних слов'ян. Ті ж, у свою чергу, перейняли їх від турків і персів.

Намітка являє собою смугу з дуже тонкого білого кужельного льняного полотна шириною 30-70 сантиметрів і завдовжки від трьох до п'яти метрів, яку певним чином зав'язують навколо голови.

На Поліссі та в Карпатах деякі жінки носили її аж до середини ХХ століття. Було більше 30 способів пов'язування цього головного убору. Найбільш поширений - коли один кінець пропускали під підборіддям і драпірували в фалди над плечем, а другий звисав на спину. Іноді обидва кінці вив'язувати в бант, ззаду або над чолом; іноді в два банти. Перекинуті за спину кінці намітки досягали талії, а часом і землі.

У різних регіонах ці головні убори називали по-різному: в Україні - намітка, перемітка, намітець, серпанок, рантух, склендячка; в Білорусії - намітка, обмьотка; в Росії - убрус, рушник, ширінька, подшір'є, фата, гомилька.

В Україні убрусом називали особливу форму намітки: полотно було вдвічі коротше і пов'язувалось воно без пропуску під підборіддям. Таким чином жінка, заколовши убрус шпильками, могла не намотувати його кожного разу, а надягати поверх очіпка як шапку.

Полотно для намітки ткали особливим чином: нитки качка не прибивались впритул одна до одної, тому готова тканина нагадувала щільну марлю. Їх робили з кращих сортів льону, рідше - з конопель. Крім цього, набули поширення намітки з мусліну. Кінці полотнища прикрашалися вишивкою, мереживом, плетінням.

Дівчина вперше надягала намітку на своєму весіллі.

На весільну намітку матері повитуха клала новонароджену дівчинку - це було побажанням довгих, як це полотно, років життя, і щоб малятко виросло доброю господинею.

Практично у кожного народу можна знайти елементи традиційного одягу, які в комплексі складуть відповідний нормам шаріату наряд. Хто зможе дорікнути слідуванню «арабській моді» жінку, що відроджує свою національну культуру?

Дівочі головні убори

Критерії головного убору дівчат були не такі самі. Що б не покривало дівочу голову - хустка чи, широка стрічка, вінок - коса (коси) завжди носилася навипуск.

Проте в спеку чи в мороз дівчата обв'язувались хустками точно так само, як і молодиці.

У галицьких селах зберігся старослов'янський дівочий головний убір - луб'яний віночок, обв'язаний хусткою, а зверху покритий легкою білою тканиною, яка подібна денцю шапки. З-під такого вінка на спину спускалися кілька кольорових цент і волосся, заплетене в дві коси.

На півдні України в особливо спекотні дні і дівчата, і жінки обв'язувались хустками так, що були ледь видно очі.

Автор: Тетяна Євлоєва

Джерело: газета "Арраід", №2 (172), 2014

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.