«Спорт поза релігією» — з такою позицією світового дзюдо віч-на-віч стикнулася українка Наталія Чистякова у 2022 році. Саме тоді спортсменка почала носити хіджаб, несполучний із дзюдо, на думку керівництва Міжнародної федерації дзюдо (IJF).
Згідно з правилами Міжнародної федерації дзюдо (IJF), спортсменам заборонено виступати на змаганнях з будь-яким покриттям голови, крім медичних пов’язок. Ця вимога перетворила найуспішніший рік у кар'єрі Чистякової, що водночас припав на початок повномасштабної агресії РФ і тимчасову окупацію її рідної Чернігівщини, на один із найважчих.
У 2022-му Наталія, що вже була чемпіонкою Європи серед юніорок, додала до своїх досягнень «бронзу» молодіжного Євро та дебютну медаль на рівні ґрендслемів у ваговій категорії до 70 кг. Останню нагороду Чистякова здобула на European Open у Софії в лютому 2023 року, посівши там третє місце. Українка не виходила на татамі з березневого Ґрендслему в Ташкенті, де стала п’ятою.
Про суперечливі почуття, що викликали ці змагання, непоступливість федерації у ставленні до мусульманок і співіснування релігії та спорту 22-річна дзюдоїстка розповіла виданню «Суспільне Спорт».
«Я завжди шукала істину, — розповідає Наталія про те, як прийшла до ісламу. — Було цікаво, як світ створювався…»
Сама спортсменка ніколи не була християнкою. Каже, що просто «додержувала сімейних традицій». Про іслам дізнавалася від знайомих:
«Запитувала, що і як вивчити. Спочатку в інтернеті читала, але мені сказали, що там багато омани».
Хіджаб Наталія надягнула не одразу.
«Спочатку я не хотіла, щоб багато хто знав, — пояснює дзюдоїстка. — Я собі сказала: „Коли розповім, тоді й покриюся повністю“. Дуже хотілося відразу, але суспільство трішки впливає».
Чистякова наважилася надіти хустку, приїхавши у складі збірної до Туреччини наприкінці березня 2022-го. Побоювання, за її словами, викликала не сама реакція оточення — Наталія радше переживала, що створить хибне уявлення про її віру та «заплутає» людей, адже за шаріатом люди мають закривати аврат: для жінки це все тіло, крім обличчя, п’ястей і стоп, а для чоловіків — зона від пупка до колін. Не всі мусульманки покривають голову, проте, якщо вже починають це робити, то намагаються бути послідовними в тому, який вигляд мають на публіці.
«Я більше боялася, як сприймуть, що я вдягаю та знімаю [хіджаб], що почнуться запитання: „А як це?“ Не хотіла, щоб хтось думав, що так можна. Кожен крок [без хіджабу] — гріх. Вирішила, що розповідатиму про те, що в кожної людини є свої слабкості, і ми намагаємося ставати кращими, — каже спортсменка. — Люди насправді не дуже добре сприйняли, навіть близькі. На вулиці так дивляться… Але мені все одно. Чому я маю думати про те, що про мене подумають?»
Нерідко Наталія, за її словами, стикається зі стереотипними реакціями, як-от питання, чи не вийшла вона заміж за мусульманина.
«Таке буває, але дівчина це робить не для хлопця, а для себе».
Утім, Чистякова каже, що їй не було важко й навіть подобалося розповідати людям про свій досвід:
«Просто не завжди було розуміння. Багато хто казав: „Ти ж раніше так не вдягалася“. Але люди змінюються, пізнають нове».
Водночас разом з новою релігією Наталія знайшла й нову спільноту — це полегшило її перехід.
«Усі віряни як брати й сестри. Це велика підтримка, коли з людиною вперше бачишся, а вона тобі може багато чим допомогти, тому що розуміє: це — сестра. Навіть якщо не знаємо ім'я одне одної», — пояснює вона.
Команда Наталії рішення Чистякової прийняла спокійно, а тренери не забороняли їй виступати в хіджабі. Щоправда, з хусткою спершу виникли труднощі: існують різні версії спортивних хіджабів, але жодна не підходить саме для дзюдо: через специфіку цього спорту, що передбачає контактну боротьбу, покриття часто сповзає з голови. Тож Наталії довелося вигадувати власний лайфхак, використовуючи додатково пластир.
«Була мрія придумати хіджаб, який не спадав би, — згадує вона. — У дзюдо багато в партері торкаються руками голови. У нас і волосся спадає іноді, а як тканина має триматися? Я просто на хіджаб намотувала пластир, і не потрібно було його постійно поправляти. Це не дуже зручно, але звикаєш до всього».
Наталія каже, що не бачила, щоб хтось робив так само. Єдиний спосіб носити хіджаб у дзюдо поки що не затверджений, тож кожна спортсменка обирає свій підхід.
«Узбекистанки надягали хустину — я так намагалася, але вона також спадає, — каже Чистякова та додає, що до нового вбрання звикла швидко. — Мені завжди було жарко тренуватися. Те, що стало спекотніше, це нічого. <…> Навпаки, коли вже треба було його на змаганнях знімати, було дуже дивно. Як морально, так і фізично. „У мене ж нічого немає на голові! Як це взагалі?!“ — ось це було важко. А до хіджабу [звикати] — ні. Я цього дуже хотіла, я знаю, навіщо це роблю».
А от із халяльною їжею під час виїздів на збори та змагання виникали проблеми:
«Це вже важче. Коли їздили до європейських країн, то м'яса я не їла. Якось намагалася заміняти іншим білком. І під час Рамадану важко було тренуватися, але ми знаємо, що нам це потрібно, й терпимо»
Легше, каже вона, було знайти час для молитви:
«У нас один з головних тренерів [Кеджау Ньябалі] — мусульманин. Тому всі завжди розуміли, що потрібно помолитися, навіть на змаганнях. Могла вийти після двобою та сказати: „Я побігла. У мене час спливає“. І всі нормально сприймали».
У деяких видах єдиноборств для людей, що покривають голову через релігійні переконання, виступи на міжнародному рівні стали доступними лише в останні 15 років. У тхеквондо такий одяг дозволили на олімпійських іграх у 2008-му, а повноцінно — з 2009 року; у карате — з 2013-го, а в боксі — з 2019-го. Заборона на хіджаб та інше покриття голови досі існує у дзюдо.
У правилах IJF про це йдеться в розділі «Гігієна». Згідно з політикою міжнародної федерації, з’являтися в хіджабі заборонено не тільки на татамі й у змагальній зоні, а навіть під час церемоній нагородження. Це стосується як спортсменів, так і офіційних осіб і тренерів. На Олімпійських іграх-2012 виняток зробили для Водждан Шахерхані, однієї з перших жінок, що отримала право представляти Саудівську Аравію на такому рівні. Утім, спортсменці все одно не дозволили надіти повноцінний хіджаб, лише коротку шапочку.
Наталія Чистякова розповідає, що виступи без хіджабу давалися їй «дуже важко», і це заважало участі у змаганнях:
«Я знала, що обираю це, але в мене була надія, що дозволять, намагалася розмовляти [з керівництвом]. З кожним змаганням ставало дедалі гірше. Я переймалася через це, звичайно, тому що мені важливі що хіджаб, що дзюдо. Тож психологічно це дуже впливало. Думала, що сама себе обманюю. Але знала, що це краще, ніж узагалі не надягати».
Українка мала намір написати листа до IJF, але щоразу, коли порушувала це питання серед тренерів різних збірних, їй казали, що багато людей зверталися з цього приводу, зокрема туркені й арабки — безрезультатно.
«Збиралися, страйкували, казали, що не вийдуть [на татамі], поки їм не дозволять, але це „зупинили“, — розповідали Наталії. — Не знала, що ще їм написати. Я була б одна, і ніхто б мені не відповів. То я вже не бачила сенсу в цьому».
Міжнародна федерація дзюдо має два головні аргументи для хіджаб-бану. Перший — заборона релігійних символів. Це стосується не лише ісламу. Наприклад, під час змагань дзюдоїсти мають заклеювати татуювання з зображенням хрестів. Друга причина — питання безпеки. В IJF вважають, що покрита шия під час сутички — це ризик удушення.
«Я так тренувалася пів року, й нічого, все нормально, — описує свій досвід занять у хіджабі Чистякова. — Навіть улітку свідомість не втрачала. Не знаю, що вони видумали».
Попри таку позицію міжнародної федерації, її додержують не в усіх країнах, і на деяких внутрішніх турнірах дзюдоїстки можуть безперешкодно виступати в хіджабі. Зокрема, це дозволено в Індонезії, що 2018-го приймала Азійські ігри; у Туреччині, де провели Ісламські ігри солідарності-2021, а також у таких країнах, як Велика Британія та Канада. Тим часом Федерація дзюдо України на національних змаганнях послуговується нормами IJF.
«Справді дивно, — реагує на правила Наталія. — Це була б велика можливість для мусульманок спокійно займатися спортом і дотримуватися законів своєї віри. Немає логічної відповіді, чому не можна. Це ж просто хустка на голові, як і кімоно на тілі. <…> Вони кажуть, що спорт поза політикою, поза релігією. Якщо так, дозвольте свободу спортсменам, щоб вони могли робити те, що їм важливо. Людина поза татамі виходить, і всі бачать, що вона мусульманка. То яка різниця, на татамі це бачити чи поза ним? Вони дозволили росіянам змагатися, а тут не дозволяють дівчатам просто хустину надягати. Роблять те, що в їхніх інтересах».
Як наслідок, мусульманки, що носять хіджаб, мусять або поступатися своїми цінностями заради спорту, або взагалі відмовлятися від потенційної кар'єри в дзюдо.
«І так, і так погано, — підсумовує Наталія. — Їм просто не дають займатися тим, що вони люблять. Це велика проблема, бо мусульманок багато. У мене є подруги, які колись займалися, але не продовжили, бо знають правила».
Сама Чистякова наразі припинила виступи. Як пояснює, через травми:
«Після 16 років у дзюдо тілу хочеться вже відпочити фізично й морально. Зараз пробую себе в чомусь новому».
Нині спортсменка працює фітнес-тренеркою та міркує над тим, що пов'язати свою діяльність з англійською мовою.
