Записи арабських географів проливають світло на справжній вік міста Харкова

1
У праці арабського компілятора Аміна Разі «Сім кліматів» читаємо наступне: «резиденція царя русів називається Кийава. Із числа їх знаменитих і відомих міст одне - Чернігів, а інше - Харка».
18.03.2010
Оцініть статтю: 
(150 оцінки)
oksana
Зображення користувача oksana.

Скільки років Харкову? 350? Є всі підстави думати, що Харкову як мінімум 1000 років - вважає історик і археолог Олександр Дяченко. Фахівець із середньовічної історії й археології східних слов'ян, Олександр Дяченко 12 років тому знайшов дані про перші і єдині на сьогоднішній день розкопки у центрі Харкова, які виявили існування на Університетській гірці давньоруського міста. Ці розкопки були проведені в 1928-29 році харківським археологом О.С. Федоровським, і дані про них вважалися втраченими. Зіставлення результатів знахідок Федоровського і повідомлень середньовічних арабських географів привело до несподіваних висновків.

Чому про знахідки Федоровського, зроблені в 1928-29 роках, ніхто нічого не знав до останнього часу? Справа в тому, що науковий архів Федоровського зберігається зараз у Києві, в інституті археології України. Але в цьому архіві немає жодних матеріалів, що стосуються його робіт на території історичного центра Харкова. У цих робіт якась нещаслива доля. Я одну зі своїх перших публікацій на цю тему назвав «Забуте городище», тому що якимось незрозумілим чином центр Харкова з його дивним пам'ятником науки - давньоруським городищем - випав з поля зору науки. Як таке могло статися? Федоровський звичайно публікував результати своїх охоронних, розвідувальних робіт у різних друкованих виданнях. Я переглянув усі видання, у яких публікувалися результати робіт Федоровського, і в жодному з них немає публікацій, що стосуються його робіт 1928 року в історичному центрі Харкова. Я думаю, що Федоровський здав результати своїх робіт в історичний музей, директором якого він був ( а це був тоді столичний музей), але вони були депаспортизовані під час Великої Вітчизняної війни. Швидше за все, ці матеріали зараз там зберігаються, але виділити їх надзвичайно складно. Важливо інше - що Олександр Сергійович Федоровський встиг дати оперативну інформацію в харківські газети й вона не пропала, тільки натрапили ми на неї випадково й зі значним запізненням - буквально 12 років тому. Я тоді займався темою походження середньовічних міст україно-російського порубіжжя. Я виявив, що переглянуто вже всі й залишилася тільки періодична преса за 20-і роки. Я почав переглядати газети й натрапив на ці статті й відразу зрозумів, що Федоровський залишив нам чудову знахідку.

- Яка доля цього пам'ятника - давньоруського городища?

- На місці давньоруського городища була в середині XVII століття побудована Харківська фортеця. Судячи з того, як звичайно будувалися середньовічні фортеці, ніхто не прагнув знищувати древні укріплення. Навпаки, фахівці Розрядного наказу всіляко прагнули знизити вартість будівництва й рекомендували будівельникам включати древні оборонні споруди в нову оборонну лінію. Харківське городище було досить великим, тому, швидше за все ці укріплення були використані. У будь-якому випадку, Дмитро Іванович Багалей у своїй книзі «Історія міста Харкова за 250 років його існування» пише, що чугуєвський воєвода Григорій Спєшнєв обмірив старе харківське городище, і довжина його укріплень склала 530 сажнів - це приблизно 1 кілометр 200 метрів. Потрібно сказати, що термін «городище» застосовували звичайно для місця із залишками древніх укріплень. До речі, на старих планах Харкова XVIII століття ще можна розгледіти обриси цих укріплень. Знищено городище було в XIX і особливо в XX столітті, коли рельєф найбільше змінився в результаті масової забудови Університетської гірки.

- До якого часу відноситься існування цього давньоруського міста?

- Як правило, всі давньоруські міста нашого регіону, що служили прикордонними фортецями, загинули в результаті монголо-татарської навали. Ті з них, які досліджені археологами (Донець, Кропив'яне, Змієво городище) свідчать про те, що вони були засновані на місці ще більш древніх - роменських поселень, що датуються VIII - X століттями нашої ери. Швидше за все, так було й з Харківським городищем. Однак на сьогоднішній день сміливо можна стверджувати, що як мінімум в XII столітті нашої ери Харків уже існув.

- Але ж назва цього міста невідома? Адже в давньоруських літописах згадується тільки одне місто нашого регіону - місто Донець?

- Для більшості давньоруських поселень ми дійсно не знаємо їхню самоназву в стародавності. У цьому випадку Харківська область знаходиться у винятково сприятливому положенні. Ми знаємо на сьогоднішній день три назви для трьох давньоруських пам'ятників. Ми знаємо назву літописного Дінця, ми знаємо назву Змієва Городища для древнього Змієва й тепер мені вдалося встановити назву для Харкова. Історія тут така. Існує велика група джерел з історії середньовіччя, що відноситься до кола арабо-перської літератури. Вся ця література носить значною мірою компілятивний характер. Араби любили писати багато, але ще більше любили переписувати. Завдяки цьому до нас дійшли багато древніх джерел, які самі по собі були б безнадійно втрачені. Ця традиція X століття збереглася по Харківському регіоні в арабській літературі аж до XVI століття, завдяки тому, що сумлінно копіювався один твір в іншому творі. Існують дві роботи із циклу арабо-перської літератури, що стосуються нашого регіону. Перша праця датується XII століттям і належить відомому перському енциклопедистові Наджібу Хамадані. Його книга називається «Дивовижі творіння». Це своєрідна енциклопедія. І в цій книзі згадуються чотири великих, безумовно великих географічних пункти, тому що в енциклопедію не могли потрапити дрібні об'єкти - тим більше, для настільки віддаленої території. При описі країни русів там названі Київ, Чернігів, Сарук і Харка. Ці населені пункти в нашій історичній науці вже інтерпретувалися. Для трьох із них - Києва, Чернігова й Сарука знайдені співпадаючі населені пункти. Сарук інтерпретується майже безперечно з Новгород-Сіверським. А от для Харки не було знайдено археологічного пам'ятника, точніше, населеного пункту, з яким його можна було б інтерпретувати. До речі, в XVI столітті майже та ж інформація приводиться в праці ще одного арабського компілятора Аміна Разі. Його праця називається «Сім кліматів», і там ми можемо прочитати наступне: «резиденція царя русів називається Кийава. Із числа їх знаменитих і відомих міст одне - Чернігів, а інше - Харка». Чернігів і Киява самі за себе говорять, а Харка до сьогоднішнього дня залишалася без історичного відповідника.

- Тоді мимоволі виникає питання: чому Харка потрапила в арабські джерела і не потрапила у давньоруські літописи, раз вона була таким великим містом?

- У російські літописи попадали звичайно не тільки найбільші міста, а ті, які були ближче до центра. Літописці, що сидять у столиці, мало знали про те, що відбувається в прикордонних містах. А арабів, навпаки, цікавили у першу чергу великі торгові центри, що розташовані ближче до кордону. Харків знаходився на території торговельного шляху, по якому проходили мандрівники, купці, які збирали інформацію і передавали її тим, хто цією інформацією цікавився. Тому вузол Северсько-Донецьких давньоруських городищ і привертає особливу увагу древніх авторів.

- Ви вважаєте, що Харка арабських джерел і є те саме давньоруське місто, на місці якого пізніше виник Харків. А чому наші історики не прийшли до цього висновку раніше? Адже здається, що інформація просто лежить на поверхні...

- Я можу тільки припускати, чому це так. Ці дві праці були у полі зору знаменитого сходознавця Андрія Петровича Ковалевського. Він зіставив тексти Наджіба Хамадані й Аміна Разі з більш ранніми й самостійними, а не компілятивними працями знаменитого арабського географа Ібн-Фадлана, і дійшов висновку, що тексти Наджіба Хамадані й Аміна Разі сходять до праць найзнаменитішого арабського географа Ібн-Фадлана. Він навіть висловив припущення, що, швидше за все, ці тексти запозичені з твору Ібн-Фадлана «Рісале», що датується 20 роками X століття нашої ери. Андрій Петрович Ковалевський дає інтерпретацію всіх населених пунктів, які згадувалися у цьому тексті. Але прямо говорить, що утримується від інтерпретації Харки.

- Чому? Адже Ковалевський сам - харків'янин?

- На мій погляд, тому, що Ковалевський просто не знав, що на території Харкова було давньоруське місто. Якби дані про нього тоді, наприкінці 20-х - початку 30-х років, після розкопок А.С. Федоровського, були введені у науковий обіг, Харка була б інтерпретована О.П. Ковалевським як Харків.

- Тобто відкриття лежало на поверхні - у простому зіставленні арабських джерел і даних розкопок Федоровського... Так скільки ж років Харкову?

- Якщо не брати до уваги арабські джерела й опиратися тільки на археологічні дослідження, то можна зіставити вік Харківського городища з добре дослідженим Донецьким і сказати, що як мінімум у XII столітті тут існувало давньоруське місто, що тоді так і називалося - Харків, а в арабській, трохи викривленій транскрипції - Харка. А якщо взяти до уваги арабські тексти, то Харків нараховує тисячолітню історію. Звичайно, ці висновки потребують додаткової перевірки й у першу чергу - археологічними методами, тому що древній Харків, ніхто крім Федоровського більше так і не досліджував. Зрозуміло, що це дуже складно й дорого - для того, щоб у центрі Харкова добратися до древнього шару, потрібно вибрати як мінімум шість метрів будівельного сміття, що нагромадилося за останні століття. До того ж там маса підземних комунікацій. Але, як мені здається, організація таких досліджень може дати нам повну картину того, що таке Харків насправді й чим він був у минулому.

- Давньоруське місто Харка було швидше за все зруйнованим під час монголо-татарської навали. Яким чином збереглася назва?

- Я думаю, що народна традиція з'єднала назву міста і назву річки, на якій воно стояло, а пізніше, коли в середині XVII століття тут знову заставлялося місто, воно знайшло свою колишню назву.

Інна МОЖЕЙКО (розділи із книги «Невідомий Харків»)

За матеріалами «Слов’янський світ»

Посилання на тему:

Статті

Створена, зруйнована і відновлена. До 100-річчя з дня відкриття Соборної мечеті в місті Харкові

Численні географічні назви в Україні свідчать про тривалу арабську присутність

Наукові роботи

Ісламська релігія як фактор збереження етнічних рис при адаптації населення до умов великого поліетнічного індустріального міста (на прикладі Харкова 20-30-х рр. ХХ ст.)

Стан процесів соціокультурної і соціально-психологічної адаптації етнічних меншин у місті Харкові і можливість регулювання адаптації засобами місцевої політики (на рос. мові)

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.