1225 року син монгольського володаря Чингісхана, Джучі, отримав як спадок улус, що до нього належали землі Дешт-і-Кипчаку та північна частина Хорезму. 1227 року Джучі помер, а улус дістався його синові, Бату. Більшість людности Улусу Джучі становили тюркські народи. Монголи були незначною меншістю, але обіймали більшість найважливіших посад у системі державного керування та збройних сил.
Бату більшу частину життя провів у військових походах, завоювавши всю Східну Європу, зокрема Русь. Постійні контакти монголів із тюрками та міжнаціональні шлюби призвели до швидкої асиміляції завойовників. Ось як про це пише арабський історик Шихаб ад-Дін Ахмад ібн Фадлаллаг аль-Умарі (1301–1348) у творі «Шляхи зору в царствах різних країн»:
«У давнину ця держава була країною кипчаків, та коли ним заволоділи татари (монголи. — О. С.), кипчаки стали їхніми підданими. Потім вони змішалися та поріднилися з ними, і земля взяла гору над їхніми природними й расовими якостями, і всі вони стали наче кипчаки, ніби одного (з ними) роду, бо монголи оселилися на землі кипчаків, брали шлюб з ними й лишалися жити в їхнім краю. Таким чином, тривале перебування в будь-якій країні та землі змушує натуру людську вподібнюватися їй та змінює вроджені риси згідно з її природою».
Сходознавець В. Бартольді зазначав: «Монгольський елемент не міг бути в Золотій Орді значний, і панування турецької (тюркської) мови, мабуть, настало досить скоро, особливо відтоді, як припинився зв’язок Золотої Орди з Монголією».
З огляду на це цікаве зауваження А. Григор’єва, переконаного, що процес тюркизації Золотої Орди цілком завершився до 80-х років XIV століття: «Ми не маємо жодного документального доказу монголомовности золотоординських ханів, тобто Чингізиди стають тюрками», — заявляє Григор’єв у своїй статті «Официальный письменный язык Золотой Орды XIII–XIV вв.».
1266 року Улус Джучі (Золота Орда) стає незалежною державою. До цього часу в ньому вже функціонував ефективний апарат управління, й була розвинена система діловодства. На думку дослідника Л. Абзалова, діяльність канцелярської служби — чи не найважливіший показник цивілізаційного розвитку суспільства. Щодо канцелярії Золотої Орди, то тут ми бачимо надзвичайно складний механізм, коли урядовці мусили орудувати кількома мовами, і не тільки усно, а й письмово.
Так, окрім монгольської мови, що для неї використовували уйгурський алфавіт, в Улусі Джучі функціонував золотоординський тюркі, що використовував, як правило, арабське письмо. Різноманітні зовнішньополітичні й торговельні зв’язки Золотої Орди вимагали від урядовців знання перської та арабської мов. Наприклад, візир хана Берке Шараф ад-Дін аль-Казвін крім монгольської вільно володів тюркською та арабською мовами.
Багато сучасних дослідників думають, що золотоординський тюркі — це татарська мова, пряма попередниця сучасної кримськотатарської мови. Італійський дипломат і мандрівник Плано Карпіні писав: «Ми піднесли грамоту і просили дати нам тлумачів, що можуть перекласти її. Їх дали нам… І ми разом із ними ретельно переклали грамоту на письмена руські та сарацинські, і на письмена татар; цей переклад подали Бату, і він читав та уважно відзначив його». З цього уривка добре видно, що вже в середині XIII століття при дворі хана функціонувала канцелярська служба, здатна забезпечити державний апарат потрібними документами, а також мала штат кваліфікованих перекладачів.
У монографії найбільшого фахівця в царині золотоординського джерелознавства І. Березіна «Тарханные ярлыки Токтамыша, Тимур-Кутлуга и Саадет-Гирея», що вийшла ще в XIX столітті, автор робить такий висновок щодо офіційної письмової мови Улусу Джучі:
«Звичайною мовою ділових паперів і грамот в Орді була тюркська, стародавнього північного наріччя, що належить до уйгурської (старої джагатайської чи взагалі до старої тюркської). Цей висновок відноситься й до часів мусульманських».
Збережені в оригіналі документи канцелярської служби Золотої Орди можна перерахувати буквально на пальцях. Це ярлик хана Токтамиша Беку-Хаджі, датований 19 лютого 1381 року, ярлик хана Токтамиша польському королеві Владиславу Ягайлу (1393), послання ханів Улуг Мухаммада (1428), хана Махмуда (1466) й хана Ахмада (1477). А ще значний масив золотоординських документів зберігся у вигляді копій та перекладів різними європейськими мовами.
Важливі відомості про роботу ханської канцелярії можна почерпнути з праць арабських і перських істориків і мандрівників. Особливий цікаві для нас праці урядовців Хулагуїдів (ільханів), де тривалий час зберігалися традиції та правила, властиві всій Монгольській імперії доби чингізидів. 1366 року Мухаммад Гіндушах Нахдживані написав «Порадник для писаря у визначенні ступенів». Цей трактат — своєрідний підручник, де дуже докладно описано потрібні писареві навички та знання для роботи в ханській канцелярії.
Золотоординські писарі (бітікчі) були інтелектуальною елітою суспільства. Зазвичай ця посада переходила як спадкова, від батька синові. Завдяки цій системі передавалися всі потрібні бітікчі знання й навички. Навчання писаря починалося з малих років, щоб учень міг не тільки навчитися грамотно писати, а й опанувати мистецтво каліграфії. Видатний тюркський поет Юсуф Баласагуні писав (переклад російською С. Іванова. — Ред.):
Писец должен быть просвещен и умен,
В письме изощрен, да и в слоге силен.
Изящность письма — что отрада для сердца,
И чтенье приятно для взгляда, для сердца.
А если по почерку ладен и слог,
Весь строй у письма и у речи высок.
Імовірно, значну частину канцелярських службовців у перше сторіччя існування Золотої Орди становили уйгури, а взагалі державний апарат був багатонаціональний. Після визнання Улусом Джучі за державну релігію ісламу всі найважливіші посади обіймали винятково мусульмани, хоча перекладачами могли служити вихідці з немусульманських країн.
Занепад Золотої Орди, що почався у другій половині XIV століття, а також ослаблення міжнародних зв’язків призводить до деградації системи діловодства в державі. Далі був розпад Улусу Джучі — це спонукало володарів новоутворених держав створити власні канцелярії, що мусили працювати в нових політичних реаліях.
Олександр Степанченко
