Працею життя Михайла Грушевського була 10-томна «Історія України-Руси» — їй учений присвятив 38 років. На жаль, вона лишилася незакінченою через його смерть у 1934 році. Широкому загалу Грушевський відоміший як політик, один з керівників Української Народної Республіки (УНР), фундатор першої української держави новітнього часу. Але не менш важлива була його робота з формування української історіографії — їй він приділяв більшу частину свого часу, особливо перебуваючи за межами батьківщини. Завдяки дослідженню першоджерел Грушевському вдалося відкинути російські наративи, що спотворювали історію Руси. Його праці викликали справжню хвилю національного піднесення та сприяли відродженню національної свідомости українців.
Переломним моментом в історії Руси була монгольська навала, що остаточно знищила давньокиївську державу. Феодальна роздрібненість Руси не дозволила дати організований опір військам Бату. 1240 року монголи захопили Київ, зруйнувавши найбільший економічний, культурний та політичний центр держави. Після завоювання Руси Бату вдерся до центральної Європи, його армія всюди мала успіх. Військова й технологічна перевага монголів була абсолютна. Вояки Бату, мавши колосальний воєнний досвід, використовували новітні на той час системи зброї, невідомі європейцям.
Смерть великого хана Угедея (1241) змусила Бату перервати свій похід.
«Весною (десь у квітнї) 1242 р., — писав Грушевський, — він уже вийшов звідти (з Угорщини) й пішов через Галичину й Волинь за Днїпро. Про сей перехід маємо дуже бідні відомости. Галицька лїтопись згадує тільки, що Бату по дорозї вислав віддїл свого війська в північну Волинь, де перебував тодї Данило (Галицький), з порученнєм знайти його. Данило був тодї в Холмі; він обсадив його залогою, а сам подав ся у Володимир, де був його брат Василько. Татари попустошили Побуже аж до р. Володави і не знайшовши Данила, вернули ся „много зла створше христіаномъ”. З рештою з мовчання лїтописи можна здогадувати ся, що Бату, вертаючи ся, не робив нїяких значнїйших заходів коло підбивання міст то що, а бажав борше вернути ся».
Зі ставки великого хана повідомили, що вибори нового володаря монголів буде відтерміновано. Саме через це, згідно з Грушевським, Бату вирішив закріпити за собою вже завойовані території:
«Бату, вернувши ся з Угорщини, отаборив ся з своєю ордою на нижнїй Волзї, де потім з’явила ся ханська столиця Сарай — коло теп. Царева. Розложивши ся тут, вислав він завізвання до руських князїв, аби з’явили ся до нього на доказ своєї послушности, й вислав своїх аґентів для збирання контрибуції. Розпочала ся залежність земель Руської держави від Орди».
Так розпочалася історія нової держави, Золотої Орди. Війська, що повернулися з Бату, були надзвичайно строкатою масою. Монголи становили тільки ядро цієї армії, а чисельно переважали тюркські племена й народи: половці, торки, печеніги тощо. В Орді також були представники тюрків Центральної Азії, здебільшого мусульмани. Але найбільша мусульманська громада існувала на території колишньої Волзької Булгарії, що стала частиною нового Улусу (держави).
Для будівництва своєї резиденції Бату запросив майстрів і ремісників з Хорезму. Місто Сарай завдяки своєму зручному розташувнню дуже швидко перетворилося на великий економічний та політичний центр нової держави. Бату став першим ханом цієї держави, хоча формально й далі підпорядковувся великому ханові в Карокорумі.
Після смерті Бату (1255) короткий час державою керували його сини Сартак та Улагчи, але після їх загадкової смерті ханом став у 1257 році внук Чингізхана, Берке. Відомо, що на той час він уже був мусульманин. Хан Берке провадив обережну релігійну політику, беручи до уваги, що більшість його оточення були буддистами, язичниками або християнами. Утім він сприяв поширенню ісламу в Золотій Орді. За його протекцією почали будувати мечеті, поширювалися ісламська наука та культура. Берке помалу готував Золоту Орду до прийняття нової релігії. Його справу продовжив хан Узбек у 1-й чверті XIV ст.
Після завоювання монголами Русь фактично перетворилася на один з улусів їхньої держави, їй залишивши дуже обмежену автономію. Щодо Києва, то він утратив статус державного центру, перетворившись на одне з багатьох міст, де довгий час навіть перебував ординський гарнізон.
Грушевський так характеризував ситуацію, що склалася на наших землях у 2-й половині XIII ст.:
«Поднїпровська Україна по татарськім погромі пішла в росклад: в Київщинї й Переяславщинї розложила ся вона на дрібні міські громади, що переважно жили мабуть зовсїм без князїв, під безпосередньою зверхністю Татар; в Чернигівщинї — на масу дрібних князївств, що на маленьких територіях повторяли в мінїятюрі давнїй князївсько-дружинний устрій, з боярами і їх радою, з маленькими дружинами і т. и. З такою ріжницею й житє в краях безкняжих і краях княжих мусїло розвивати ся в ріжних напрямах».
Від 1265 року Золота Орда за згодою великого хана Монгольської імперії стала справжньою незалежною державою. Відбувалися й етнічні трансформації: монголи помалу асимілювалися в тюркському середовищі, а остаточно цей процес завершився у 2-й половині XIV ст. А людність Золотої Орди всі навколишні народи здавна називали «татарами», не вважаючи на їхні національності.
Вплив Золотої Орди на Русь був постійний та тривалий, особливо помітний помітно у відносинах ханської влади з князями. Грушевський відзначає абсолютну залежність місцевих володарів від Орди:
«Князї затверджували ся ханами на своїх столах, і для того їздили в Орду. В Ордї ж ставили ся при всяких спорах між собою, шукаючи підпори Татар для себе, та в скаргах, які на них заносили ся. Орда стає тепер першорядним чинником в відносинах князїв між собою, але вплив її зовсїм не був добродїйним. Поява нової сили, яку можна було собі позискати інтриґами, перекупством, сервілїзмом, деморалїзувала ще більше князївські відносини, деморалїзувала й княжі характери: треба було пильнувати ласки хана, його впливових дорадників, ріжних всесильних емирів, а тодї все собі можна було позволити. Коло того все обертало ся. Як я вже казав, не знати нпр., чи Татари жадали від князїв, аби вони являли ся за потвердженнєм до хана, посїдаючи якийсь стіл, чи се було тільки способом забезпечити ся від претенсій иньших кандидатів, що могли собі випросити від хана сей стіл без всяких прав, інтриґами й підкупством, а потім татарською силою се наданнє виконати. Сей мотив у всякім разї мусїв впливати дуже сильно».
У 1313–1341 рр. ханом Золотої Орди був Узбек. Саме за нього іслам став державною релігією. У цей період більша частина сучасної України перебувала під владою цієї мусульманської держави. За Узбека та його наступників у Золотій Орді збудували величезну кількість нових міст, що нагадували тогочасні міста Центральної Азії. У кожному з них володарі зводили мечеті, що, згідно з польськими, італійськими та російськими джерелами, стояли на землях півдня України ще у XVIII ст.
Одночасно з піднесенням Золотої Орди відбувалися процеси посилення сусідніх держав, Великого князівства Литовського та Польщі. На початку XIV ст. Литва починає серйозно конкурувати з Золотою Ордою за панування над Руссю. Великий князь Гедимін швидко поширює свою владу на білоруські князівства та починає підбивати Волинь та інші українські землі. Золотоординські хани намагалися зупинити цю повільну експансію, але через внутрішні проблеми, відомі в історії як «велика зам’ятня», Орда потроху занепадала.
