Багатонаціональний Маріуполь — приклад толерантності українського народу

Ні для кого не секрет, що всі російські і підконтрольні їм ДЛНР ЗМІ, Інтернет-сайти, соціальні мережі заполонені текстовими, фото-, відеоматеріалами про існування і розвиток фашизму в Україні, геноцид власного народу, утиск прав і свобод населення інших національностей. Як кажуть, «найкращий спосіб захисту — це напад». Адже слово фашизм від латинського «fascis» означає «зв’язка, пучок», яким, зокрема, позначалися символи магістратської влади — «фасції», зв’язка прутів з увіткненою в неї сокирою.

У свою чергу «фасції» символізували право застосовувати силу від імені народу аж до страти. І тут слід зазначити, що зображення фасцій, як не дивно, є на емблемах державних установ РФ, не виняток і Федеральна служба судових приставів Російської Федерації.

Напевно, нікому не треба пояснювати, яке справжнє призначення зв’язки прутів і сокири (вогонь і смерть). І як приклад застосування фашизму і геноциду в історії Російської імперії досить навести два факти: розстріл поляків під Катинню в 1940 році (близько 22 000 осіб) та масова депортація кримських татар у 1944 році. Тому ні про яку толерантність нашого східного «старшого брата» говорити взагалі не доводиться. Але як насправді йдуть справи з толерантністю в прифронтовому Маріуполі і в Україні в цілому? Як відомо, Україна є хоч і унітарною, але при цьому багатонаціональною державою, на території якої проживають представники різних етносів. Здавна український народ живе в добросусідських стосунках з іншими народами в рамках однієї держави. І їх права, як в будь-якій іншій демократичній державі світу, закріплені на законодавчому рівні. Так, у статті 24 Основного закону України викладено — «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Таким чином, в нашій державі представники різних національностей мають однакові права і можливості.

Крім Конституції, права національних меншин закріплені в цілому ряді нормативно-правових актів, прийнятих у різний час українським парламентом. Серед них — Декларація прав національностей України, Закон України «Про національні меншини в Україні», Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин».

Більш того, в місцях компактного проживання національні меншини вільно реалізують своє право на навчання рідною мовою. В цілому, представники всіх національностей, що проживають на території України, мають усі можливості для збереження і розвитку своєї національно-культурної самобутності. І український народ анітрохи їм не перешкоджає в цьому.

Як одним з найбільш яскравих прикладів толерантного ставлення українців до представників інших етносів є багатонаціональний Маріуполь. Більшу частину населення цього промислового міста складають українці, росіяни, євреї, мусульмани і греки. При цьому, викладання в маріупольських навчальних закладах ведеться не тільки українською мовою, а й російською. Мають можливість вивчати свою рідну мову і маріупольські греки.

Варто відзначити, що в півмільйонному портовому місті проживають також представники різних релігійних конфесій — православні, католики, протестанти, іудеї, мусульмани. І всі вони можуть безперешкодно відправляти свої релігійні обряди в місцевих церквах. У Маріуполі діють православні церкви Київського і Московського патріархату, католицька і протестантська церква, синагога. Є й мечеть для мусульман.

Так що, всі спроби російських ЗМІ довести існування в Україні так званого «укрофашизму» заздалегідь приречені на провал. Вірити подібним сюжетам і статтям можуть хіба що жителі російської глибинки, багато з яких до того ж ніколи не були у нас в країні. А представники національних меншин України краще за інших знають, що в нашій державі ніякого фашизму немає, ніколи не було і не буде. Бо толерантність, що відрізняє український народ, і фашизм — поняття несумісні!

Джерело: ОСТРІВ