Михайло Якубович відомий як перекладач «Корану» українською, а також автор праць «Філософська думка Кримського ханства» та «Іслам в Україні: історія та сучасність», що вийшла друком в рамках проекту наукового збірника«Аль-Калям». Сходознавець, дослідник доктринальної та філософської думки ісламського світу, а також викладач Національного університету «Острозька академія», де своїх студентів також залучає до ісламознавчих досліджень.
На інформресурсі Читомо оприлюднено інтерв’ю з Михайлом Якубовичем. Журналіст Ната Коваль вирішила розпитати фахівця з ісламознавства, як він працює над перекладами, кого з кримськотатарських мислителів потрібно знати і як науковцеві працюється з видавцями.
Ви очолюєте Центр ісламознавчих досліджень Національного університету «Острозька академія» (далі — НаУОА). Чого вдалося досягнути?
― Центр ісламознавчих досліджень НаУОА з’явився відносно нещодавно, у листопаді минулого року. Нині ми активно налагоджуємо контакти з різними освітніми й науковими інституціями. Наприклад, з Українським центром ісламознавчих досліджень у липні плануємо провести ісламознавчу школу в Острозі, нещодавно приймали гостей із Туреччини, зі Стамбульської наукової і культурної фундації.
Окрім мене, у центрі є ще два працівники ― моя аспірантка Ліана Вінічук, яка досліджує турецьку духовну культуру, й кандидат філософських наук Віталій Щепанський, уже досить відомий вчений, дослідник ранньомодерних традицій східного й західного містицизму.
Як довго ви працювали над матеріалами до книги «Іслам в Україні»?
― Загалом ― декілька років. Є теми, в яких потрібно постійно «бути» (пов’язані із сучасністю), контактувати з представниками ісламських організацій, іншими експертами й дослідниками. А ось питання, наприклад, мусульманського населення Волині вивчав у польових умовах, тут доводилося працювати й у конкретних місцинах, і рукописи досліджувати.
Декілька розділів — від історії Ісламу ще в середньовічний період до сучасності — будуть цікаві усім, хто небайдужий до цієї теми. Передусім студентам і дослідникам. Особлива книга тим, що це, скажімо так, попередній нарис, адже у майбутньому потрібна ще більша книга, навіть у декілька томів. Одна тема османської присутності в Україні вимагає фундаментальної праці.
Ви єдиний дослідник філософської складової кримськотатарської прози? До вас були спроби досліджень?
― Насправді в цій темі я не перший і не єдиний, тут варто згадати деяких колег-кримських татар, зокрема Аліє Кангієву, Нарімана Сейтягьяєва, турецьких вчених. Мою працю вирізняє те, що я досліджував не історичні, не літературні особливості релігійної культури мусульман українського півдня, а саме ― філософську традицію в її мусульманському розумінні. Зараз це називають «інтелектуальною історією».
Працюючи над дослідженням, присвяченим розвитку ісламської релігійно-філософської думки в Україні за часів Золотої Орди та Кримського ханства, вам вдалося опрацювати кілька десятків рукописів, створених кримськими авторами у бібліотеках багатьох країн. Ви говорили, що деякі з них ще взагалі ніколи не вивчали. Тобто їх не вивчали українські дослідники чи взагалі ніхто?
― Так, я працював у бібліотеках Саудівської Аравії, Туреччини, США. Річ у тому, що через різні обставини кримські автори опинялися за межами своєї Батьківщини. Чимало праць писали у Стамбулі, тому й зберігалися вони у місцевих книгозбірнях, частина з них потрапляла потім до приватних колекцій на Захід. Я маю на увазі конкретно рукописні матеріали, які нині розкидані по бібліотеках багатьох країн. Це як збережені оригінали, так і більш пізні копії.
Деякі з тих текстів справді не вивчали (наприклад, фундаментальна праця кримського містика Ібрагіма аль-Киримі «Дарунки Всемилостивого»), а деякі опрацьовували автори в інших контекстах, без специфічної уваги до власне«кримської традиції».
Чим особливі кримськотатарські мислителі для мусульманської та світової філософії?
― Специфічним був енциклопедизм кримських авторів, широта їхніх знань, намагання працювати з першоджерелами, критичне ставлення до вже усталених інтерпретацій. Загалом це те, що вирізняє український Іслам навіть сьогодні (попри трагедію депортації й інші) ― толерантність і повага до іншої думки.
Назвіть кримськотатарських мислителів, про яких ми обов’язково маємо знати.
― Я думаю, що це передусім Абу Бакр Каландар, автор перськомовної книги «Каландар-наме», написаної в ХІV ст. Ахмад аль-Кримі (ХV ст.), який зумів поєднати містицизм і класичну теологію у своїх творах. Уже згаданий Ібрагімаль-Киримі (ХVІ ст.), творець специфічної філософії, а ще, безперечно, Абу ль-Бака аль-Кафауві (ХVІІ ст.), творець філософського словника «Книга загальних понять», який містив понад 3000 термінів і досі популярний в ісламському світі. Не можна не згадати й Мухаммада аль-Аккірмані (ХVІІІ ст.), автора понад 60 праць у галузі богослов’я, ісламського права й логіки, уродженця Білгород-Дністровського. В останнього було, імовірно, й українське коріння.
Чи сподівалися ви на такий успіх українського перекладу «Корану»? Про що це свідчить?
― Якщо йдеться про мій переклад смислів «Корану», то, скажу чесно, я чекаю нових перекладів від інших дослідників або релігійних діячів. Чим більше їх буде, тим краще. Хоча вже не вперше натрапляв у різних наукових статтях (як і художніх виданнях) посилання на свій переклад, що, звісно, досить приємно. Зараз уже готова аудіоверсія перекладу, а незабаром повинно вийти нове видання і в Україні, і ще два у Туреччині (за підтримки Турецького міністерства в справах релігій).
Книга «Філософська думка Кримського ханства» ― це дослідження мусульманської філософії посткласичного періоду на теренах України. Чим взагалі особлива мусульманська філософія посткласичного періоду?
― Тут ідеться про час від ХІV по ХVІІІ ст. Сходознавці раніше розглядали цей проміжок часу як своєрідні «темні століття» Ісламу, коли нічого принципово нового не з’являлося. Сучасні дослідження говорять дещо про інше. Це той час, коли в мусульманській інтелектуальній культурі особливу увагу звертали на теорію інтерпретації (чимось навіть випереджуючи підходи європейських постмодерністів), розвивався містицизм, а також богословська традиція, де панував дух раціоналізму й пошани до логіки. Разом із тим приходили й реформатори, які намагалися відновити «первинний Іслам».
Чи важко науковцеві вийти на видавця? Що автор має запропонувати?
― У нас досить мало видавництв наукової літератури, які готові вкладати свої кошти у друк. Більшість монографій, на жаль, друкують коштом авторів або спонсорів. Це зовсім не так, як мало би бути ― це теж ринок, і тут потрібен свій покупець. Але хто ним буде? Якщо у США ― це студент чи докторант, який готовий викласти за наукову новинку десь під 50 доларів (якщо не більше), то скільки готовий вкласти у книгу наш студент? Особливо якщо йдеться про тих, які з мовчазної згоди викладачів звикли до рефератів, курсових чи дипломних, почасти або цілком завантажених з інтернету. Та й викладач із зарплатою в кілька тисяч гривень навряд чи готовий якусь тисячу на місяць вкласти у книги. Є, безперечно, фанати-книголюби (на них і тримається ринок), але в цілому ситуація бажає кращого. Тому науковцю потрібен хист, терпіння і наполегливість, щоб відшукати спонсора.
Чим зумовлене збільшення кількості праць і книг на кримськотатарську тему в Україні? Чи багато ще білих плям?
― Як не парадоксально, втратою Криму. Не хочеться говорити, чи це запізно, чи ще не все втрачено, але прикра реальність саме така. Тут білих плям не просто багато, тут майже суцільна біла пляма ― спробуйте знайти хоча б якийсь підручник з історії України для школи чи вишу, де навіть побічно буде згадано культуру Кримського ханства (а не лише контроверсійні імперсько-радянського стилю оповіді про «татарські напади»). Тут ще працювати і працювати.
