Ще один доказ того, що Україна — не Росія

«Україна — не Росія» … Незважаючи на безліч запитань і неоднозначність сприйняття особистості екс-президента нашої країни Леоніда Кучми, ця його фраза, винесена в заголовок його ж книги, сьогодні цитується і його симпатиками, і тими громадянами, чия думка про час його правління і «багатовекторну зовнішню політику» позитивним не назвеш. Однак цей матеріал присвячений зовсім не Леоніду Даниловичу, а правам людини, зокрема релігійним, в Україні і в Росії.

«Україна — не Росія» — звучить щоразу, коли йдеться про дотримання прав людини, зокрема про свободу совісті, віросповідання, зборів, свободу слова. Більшість російських громадян вважає, що курс керівництва РФ на тотальний контроль особистого духовного та інтелектуального простору кожного громадянина є запорукою порядку і спокою. Тож не дивно, що на так званий «Закон Ярової», вже підписаний Путіним, що по суті перекреслює багато конституційних норм і конфліктує із Загальною декларацією прав людини, в Росії якщо і ремствували, так хіба що оператори стільникового зв’язку та інтернет-провайдерів, які змушені відтепер чималі грошищі вкладати в апаратуру, здатну фіксувати всі телефонні переговори своїх абонентів, зберігати протягом трьох років тексти всіх СМС, листів електронної пошти і меседжів у соцмережах користувачів. Перлюстрація особистого листування і фіксація розмов громадян обґрунтовується міркуваннями безпеки, а сам закон Ярової вважається «антитерористичним».

Сам факт схвалення цього документа є унікальним для російської дійсності і говорить про те, що сервільна психологія досі домінує в російському суспільстві — більш того, образ думок, поведінки і взаємодії в соціумі, що визначаються нею, не просто прийнятні, а єдино можливі. Причина цього — тривале проживання в тоталітарній державі — спочатку в СРСР, потім, після невеликого періоду горбачовської гласності та єльцинської демократії, до такої, що знову скотилася до не просто тоталітаризму, а до деспотичної диктатури з елементами культу особи, обожнювання глави держави і добровільного самознищення кожного громадянина (швидше — підданого) цієї країни, що насолоджується своєю мізерністю порівняно з «величчю вождя» і приналежністю до монструозно величезної країни.

Закон Ярової, що позбавляє росіян навіть ілюзії цінності окремої особистості з її внутрішнім світом і правом на свій світогляд, остаточно знімає з плечей російських громадян відповідальність за себе, за свої вчинки і дії, за забезпечення себе і своєї сім’ї.
Незручностей від того, що «закон Ярової» — це і намордник, і ланцюг, і кайдани для нового російського кріпака, громадяни РФ не бачать. Єдине, що викликає якийсь дискомфорт — так це висока ймовірність того, що найближчим часом можна очікувати істотного подорожчання вартості мобільного зв’язку.

Ну, а те, що цей закон ще й посилює покарання за низкою кримінальних статей, вводить додаткові причини для заборони на виїзд і в’їзд і кримінальну відповідальність за неінформування (привіт Павлику Морозову!) — взагалі зустрінуте російським суспільством, що мазохістські ностальгує за сталінськими часами «жорсткої руки», тривалими оплесками. А боязкі зауваження, що цей закон надмірно жорсткий, є позасудовим і порушує права (які права, про що ви?), швидко стихли під впливом чи то внутрішньої самоцензури, то чи цілком обґрунтованих побоювань випробувати дію нового закону на собі…

Нагадаю, «закон Ярової» — пакетний, складається з двох законопроектів, які вносять поправки в 21 федеральний закон, внаслідок чого значно розширено повноваження правоохоронних органів; дозволяють висувати все нові і нові вимоги до перевізників-експедиторів та операторів поштового зв’язку; а також містять вимогу посилення регулювання релігійно-місіонерської діяльності.

Загалом, сценограф повісив в першому акті п’єси на стіну рушницю. Чекати четвертого акту, коли вона за законами жанру має вистрілити, не під силу. Пошук зовнішнього і внутрішнього ворога, винного у всіх бідах матінки-Росії, змушує колективний розум вишукувати точки застосування закону. А тут ще це неінформування — річ стрьомна… Раптом хтось виявиться спритнішим і першим прошмигне в двері КДБ… ой, вибачте — ФСБ з доносом на неблагонадійного — а ти ніби як не зметикував, не доніс і тепер сам під статтею?

Не дивно, що борці за очищення рядів прядуть вухами, б’ють землю копитами і пускають дим з ніздрів, і якщо ні до чого причепитися зараз, починають ретроспекції — згадують, хто з громадян що і-де сказав, чого ніяк російській загадковій душі, засіяній драконовими зубами закону Ярової, не витримати.

І ось вже імам московської мечеті «Ярдям» Махмуд Велітов через не проголошені у 2013 році слова осуду убитого одновірця сидить під домашнім арештом до 27 серпня, при цьому маючи реальну перспективу отримати 5 років позбавлення волі. Чомусь — за заклики до тероризму. Ще раз повторю — не за слова схвалення чиїхось з точки зору росіян неправильних дій. А за те, що не сказав погано про вже покійну людину, яку вбили за загадкових обставин, не засудив недоведений слідством чи судом зв’язок покійного з екстремістськими організаціями — тобто, за те, що послідував приказці, яку в тій же Росії раніше поважати — «Про мертвих або добре, або нічого» і про слова Святослава, сказані в Х столітті — «Мертві сорому не мають»… Крім цього, імама звинуватили і через пропозицію, висловлену ним під час якогось п’яти- чи шестирічної давності «круглого столу», про те, що потрібно розуміти терористів, щоб протистояти тероризму. Розуміти, що ними рухає. Для росіянина рідна російська мова не має смислового нюансування, тому «зрозуміти» для російських означає «пробачити», а «пробачити» — «дати добро на подібні дії в подальшому». Я нічого не вигадую — саме пропозиція «зрозуміти» лягла в основу звинувачення в «підтримці тероризму».

У день затримання адвокат Дагір Хасавов на своїй сторінці в Facebook написав, що перебування Махмуда Велітова в ізоляції загрожує його життю, оскільки він переніс на початку року важку операцію. Захисник має намір домагатися його звільнення.

— У Москві сьогодні (11 липня — ред.) заарештовано відомого мусульманського діяча, шановного шейха Махмуда і доставлено до слідчого управління по ПСАО ГСУ СК Росії по м. Москві, на Мар’їній Рощі. Слідчі дії проводяться без участі його адвоката! У нього вдома і в мечеті на Відрадному, де він служить імамом, проведені обшуки, вилучена ісламська релігійна література, і можна не сумніватися, що частина її буде визнана екстремістською, — пише адвокат.

(Зауважимо, пізніше в інформматеріалі телеканалу «Росія-1» формулювання дещо змінилося — звинуваченням є вже те, що в словах імама (на записі 2013 року!) немає жорсткого засудження тероризму — ред.).

Тим часом російські телеканали у своїх інформаційних програмах поспішили, всупереч принципу презумпції невинуватості, звинуватити й імама, і прихожан очолюваної ним мечеті і в тероризмі, і в неузгодженості з канонами Ісламу. Так, у новинному сюжеті телеканалу «Росія-1» стверджується, що Велітов заступається за членів терористичного угруповання «Хізб ут-Тахрір» і (цитуємо) «… вже з’ясувалося, що мечеть, яку очолює Велітов, живе за власними правилами, які з канонами Ісламу узгоджуються далеко не завжди» і про те, що він «тиражував погляди», які є «неоднозначними», оскільки «його висловлювання про тероризм і терористів не схожі на осуд — він швидше завжди закликав їх зрозуміти». Також у сюжеті стверджується (без згадки конкретних імен і джерел інформації), що мечеть «Ярдям» віряни намагалися не відвідувати через «особливу атмосферу», що там панує, подавши як доказ фрагмент давнього (закадровий голос говорить, що вона зроблена «колись») відеозапису, на якому один із парафіян називає Росію «недружньою державою» — журналісти і тут поспішили з висновками, назвавши цитованого мусульманина «вербувальником екстремістів, який закликає прихожан до джихаду». Очевидно, розуміючи, що доказ виглядає вже дуже непереконливо, журналісти телеканалу, забувши про правило «після цього не означає внаслідок цього» підкріплюють свої звинувачення ще одним, не менш сумнівним аргументом: виявляється, саме цю мечеть відвідував колись росіянин Дмитро Соколов, який прийняв Іслам і виїхав на Кавказ, де нібито приєднався до «бандпідпілля, став підривником». Залишається перевірити на екстремізм кінотеатри, перукарні і гастрономи, куди заходив перед своїм зверненням в Іслам Соколов…

Телеканал Life пішов ще далі — сюжет і розповідь ведучої новин про затримання імама Велітова і про те, чому він потрапив у поле зору правоохоронців, ілюструється не тільки відеорядом, який нічого не підтверджує, а й дивними коментарями: у всякому разі, повідомлення про знайдену в машині і будинку Велітова «екстремістську літературу» супроводжують кадри Корану (дивна книга в імама, чи не так? — ред.), та інформація про те, що саме Велітов свого часу домігся повернення історичної мечеті мусульманській громаді і той факт, що в імама шестеро дітей, вихованих в дусі Ісламу, на думку журналістів телеканалу, повинна остаточно і безповоротно переконати глядача в тому, що Велітов — ще той терорист.

Про офіційні звинувачення пише «Комерсант»: імам мечеті «Ярдям» Махмуд Велітов був затриманий і доставлений до слідчого за підозрою у причетності до терористичної діяльності. За версією слідства, 23 вересня 2013 року Махмуд Велітов, що обіймав посаду голови ради та імама релігійної організації, під час проведення молитов в мечеті, розташованій на вулиці Хачатуряна в Москві, публічно виголосив промову, що нібито виправдовує діяльність одного з учасників терористичної організації «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» (заборонена у Росії): «Згідно з висновком психолого-лінгвістичної судової експертизи, у зазначеній промові міститься сукупність психологічних і лінгвістичних ознак виправдання терористичної діяльності».

Як розповів виданню «Комерсант» знайомий імама, Велітов на проповіді і в інтерв’ю лише «згадав убитого добрим словом», але чому це спричинило звинувачення в причетності до терористичної діяльності — незрозуміло.

Так, цей матеріал я починала словами «Україна — не Росія». Україна — справді не Росія. В Україні не переслідують за думки. За приналежність до тієї чи іншої церкви, за сповідання тієї чи іншої релігії.