Ідея «Стежки» з’явилася понад рік тому, коли шок після анексії змінило моторошне відчуття, що відстань до півострова росте з кожним днем, змушуючи всіх змиритися і забути.
В пошуках протидії ми звернулися до орнаментів, символів, кольорів — мови, сильнішої за політичні гасла й тимчасові обставини.
З того часу проект постійно тестує всіх учасників на здатність співчувати і співпрацювати, повністю підтверджуючи свою назву — іноді заводячи в глухі кути, де доводиться докладати неабияких зусиль, щоб пробратися далі.
У травні 2015 року агенція «АртПоле» запропонувала ідею «Стежки» на платформі «Спільнокошт» — як спосіб утримання кримського питання в полі суспільної уваги. Від Криму до Карпат і далі художники вплітатимуть яскраві візуальні нагадування про півострів у простори наших міст, — мріяли ми.
У необхідність такого проекту повірили, і за 40 днів 64 доброчинці зібрали 28 060 грн. Ми отримали зелене світло на втілення «Стежки» у Києві, Вінниці, Чернівцях. Було сформульовано основний принцип проекту: в кожному з міст образ має розроблятися у взаємодії з місцевим контекстом і громадою.
У Києві польський
Художник, що 15 років тому намалював в Криму одну з перших своїх робіт, взяв за основу авторські орнаменти кримськотатарського кераміста Рустема Скібіна, пов’язані з темою дому.
Ми очікували різних реакцій на людину з балончиком від мешканців району. Але протягом тижня Артура оточувало лише схвальне зацікавлення, а під кінець він отримав кілька балонів з фарбою, пиво і запрошення на роботу.
Малюнок завершили учні Рустема, більшість яких — це вимушені переселенці з Криму. Вони кримськотатарською та українською вписали в роботу слова, що асоціюються у них з домівкою.
Основою концепції для вінницької «Стежки» стали кримські оповідання Михайла Коцюбинського. Цитати з них, поєднані з кримськотатарськими і подільськими орнаментами, тепер прикрашають фасад міської бібліотеки № 1, розташованої якраз навпроти
Поруч розташована зупинка громадського транспорту, через яку щодня проїжджає третина мешканців міста. Зміни у вигляді бібліотеки не лишили їх байдужими — дехто пропускав по кілька тролейбусів, спостерігаючи за роботою і намагаючись прочитати текст кримськотатарською.
До кураторів проекту Олі Михайлюк та Рустема Скібіна долучилися вінницькі художники Олександр Никитюк, Юлія Гушул, Алекс Марченко, а також волонтери, працівники бібліотеки, журналісти. Проект вийшов «дуже вінницьким і дуже кримським», показавши силу «Стежки» — віднаходити точки спільного досвіду, розуміння та об’єднання.
«Це величезна подія, можливість привернути увагу до важливої для мене теми, — говорить Алекс Марченко, що два роки тому виїхав з Красноперекопська. — Після переїзду я взагалі не чув розмов про необхідність повернення Криму, нагадувань про нього, і був дуже здивований, що є організація, яка піднімає такі питання.
Багато вінничан ніколи не були в Криму, не бачили таких орнаментів, але „Стежка“ їм дуже сподобалася. Є побажання, щоб проект проявився ще й всередині бібліотеки — думаю, це буде наш наступний крок».
«Мені здалося, що „всередині“ — це те, що стосується не лише візуальних проявів, але й літератури, кіно, філософії, багатовимірного дослідження взаємозв’язків материка й півострова, — розповідає авторка концепції „Стежки“ Оля Михайлюк. — Наш проект не декоративний. В орнаментах і цитатах зашифровані важливі й актуальні для нас меседжі. В Криму зараз неможливі прямі висловлювання, мова стає дедалі „метафорічнішою“. Але головне — вона не зникає. Ми вчимося розуміти один одного за нових обставин. Минулого року у Вінниці на фестивалі Intermezzo я була єдиною, хто піднімав питання Криму. Цього року ми презентували наш об’єкт в рамках того ж Intermezzo, темою якого було море, і про Крим говорили різні автори».
Проектом почали цікавитися у Варшаві, Празі, Мюнхені,
За словами місцевих гідів, воду з джерела брали і для єврейської мікви, а християни святкували біля нього Водохреща. Місце, яке об’єднувало людей різних культур, а також обриси Карпат, що вимальовуються на горизонті, нагадуючи кримські ландшафти, говорили на користь обраної локації. Однак ескіз, запропонований Андрієм Хіром, викликав різні, а часто й протилежні думки.
«Цей момент був для нас досить тяжким, тому що ми закладали у „Стежку“ насамперед ідею взаєморозуміння і об’єднання, — говорить директорка агенції „АртПоле“ Мирослава Ганюшкіна. — У випадку з чернівецькими ескізами, з одного боку, ми мали Андрія з „песиголовцями“ — він базувався на цитаті з досліджень українського фольклору про цих міфічних істот, що відгодовують людей горіхами і потім їх їдять, а „живуть вони десь біля Криму чи що“. З іншого боку — Рустема, який мав свої причини не погодитися з таким ескізом. Згодом вирішили, що будуть втілені два проекти — початковий під Турецьким мостом і „песиголовці“ у місці, яке обере Андрій. Адже його проект ілюстрував ще один фольклорний фрагмент — приказку „за Перекопом землі немає“. Проте закладений у „Стежцы“ потенціал комунікації, зв’язку, очевидно, викликав якісь вібрації у Всесвіті і задум з двома проектами не був реалізований. Ми шукаємо нову версію».
Художник Андрій Хір коментує цю ситуацію так: «Мало місце деяке цензурування та коригування ідеї, через що проект перестав бути цікавим для мене як для художника. Крім того, запропоноване медіа, а конкретно мурал у публічному просторі, для мене є мало цікавим».
Натомість Рустем Скібін, один з авторів ідеї і безпосередній учасник «Стежки», розповідає: «Моє знайомство з Чернівцями почалося з ескізу Андрія і його „песиголовців“, образи яких у минулому стали причиною культорологічної колізії між нашими народами — за однією з версій, це образ татар. Це стало стартом у сприйнятті міста, і мені було дуже складно звільниться від них. Але пошук точок, які могли б нас об’єднати, й безпосереднє спілкування з мешканцями Чернівців не тільки давали відповіді на мої запитання, а й захоплювали, викликаючи величезний інтерес до міста».
Так виник наступний проект, що більше «чіпляв» місцевий контекст. Для нього було обране інше місце — пустир між двома будинками в колишньому єврейському районі. А основним елементом майбутнього розпису мав стати гранат, що зустрічається в єврейських і кримськотатарських орнаментах, а також в українському іконописі Х
«Чернівці мають свою окрему душу — напівсонну, напівзаархівовану, — ділиться своїми враженнями один із учасників команди, художник Ярема Стецик. — Але точно є вогні, на які натрапляєш, ті, хто підкидає дров у вогонь, дихає і надихає».
Саме тих, хто «запалює» у Чернівцях, ми запитали про причини такої реакції міста.
«Довгий час різні регіони нашої країни були частинами різних держав, тому ми не настільки глибоко відчуваємо цю втрату, — пояснює Андрій Тужиков, чернівецький культурний активіст і поет. — Я думаю, „Стежка“ важлива, якщо ми хочемо вписувати Крим в український соціокультурний простір — але навіть щодо цього єдиної думки в країні немає. Ми маємо подібні епізоди в історії: депортація буковинських євреїв дуже перегукується з депортацією кримських татар. Бачимо, як однаково діють дві ворожі тоталітарні машини. Щоб донести цю ідею, у Чернівцях потрібно працювати не з усією громадою, а з тими, хто артикулює її думку — митцями, журналістами, науковцями».
«Або ви ще не знайшли людей, які можуть вас підтримати, або таких людей у Чернівцях немає, — продовжує журналістка, менеджер культури Наталя Єрьоменко. — Для мене, наприклад, досить проблемним є те, що в Чернівцях дуже слабко розвинений
Тож питання про те, чи є кримська тема надто далекою (і мова не лише про географію) для чернівчан, лишається відкритим. Так само, як немає поки відповіді на запитання про те, чи знайдуться люди, які зважаться почати її осмислення й опрацювання.
Джерело: Українська правда
