Азовська криза і спроби її подолання на Земських соборах 1639 та 1642 рр.

Влітку 1637 року загони донських і запорозьких козаків штурмували турецьку фортецю Азов. Ця подія справила тяжке враження на Стамбул і Бахчисарай. Взявши під контроль гирло Дону, козаки розрізали по суші територію Кримського ханства на дві частини: Кубань і Кримський півострів.

Османський султан Мурад IV не мав можливості відразу повернути фортецю, оскільки всі його війська були задіяні у війні з Персією. Московський уряд відразу ж відхрестився від операції, проведеної козаками, проте в Криму цьому не дуже вірили, враховуючи той факт, що донські козаки отримували з Росії «государеву платню».

Незадовго до захоплення Азова Москва побудувала в «Дикому полі» вісім нових міст-фортець: Єфремов, Тамбов, Козлов, Чернавськ, Усерд, Яблунів та Верхній і Нижній Ломов. Раніше через ці місця безперешкодно ходили на Москву татарські орди. Після будівництва фортець дорога була закрита.

Російські дипломати в Криму повідомляли про настрої, що панували серед керівних кіл ханства після втрати Азова: «Пропало у нас мало не треть государства, и простор, и воля в степи вся у нас отнята. А только-де московские люди поставят новый город на усть Донца в Раздорах, и тогда-де и до Перекопи всю степь и волю у нас отнимут. Да и Перекопь город худ, стены городские низки и те развалялись и крепостей никаких нет. И как-де возьмут Перекопь, тогда и всем Крымом завладеют».

Османський султан наказав кримському війську здійснити напад на Азов, не чекаючи приходу турецької армії, але мурзи не поспішали виконувати вказівку падишаха, обмежуючись лише дрібними сутичками з козаками. «Азов місто кам’яне, нічого йому не зробимо», — говорили кримські воєначальники.

У грудні 1649 року в Крим прибули нові російські посли Іван Ломакін та Іван Фустов. Їх прийняв у своїй резиденції кримський хан Бегадир Гірей. Посли привезли традиційну данину, яку сплачувала Москва, так звані «поминки». Але хан не задовольнився розміром данини. Посли були побиті, їх кинули до в’язниці і морили голодом. Насильством їх намагалися змусити сплатити «поминки» понад норми.

Деякі татарські мурзи несхвально ставилися до подібного поводження з послами. Справжня причина невдоволення хана московськими емісарами полягала в тому, що царський уряд, не ведучи офіційно війну з Кримом, підтримувала донських козаків, які захопили Азов.

Інформація про те, що в Криму російські посли терплять приниження, швидко дійшла до Москви. Це стало приводом для скликання Собору за участю представників різних верств російського суспільства. У XVII ст. собори скликалися вже вперше. Це був свого роду дорадчий орган при царі.

«Июля в 19 день у государя были на Соборе в столовой избе святейший Иосаф патриарх Московский и всея Руси, да митрополит Крутицкой Серапион, да архиепископ Тверской Еуфимей, и черные власти, и бояре, и околничие, и думные люди, и столники, и стряпчие, и дворяне московские, и диаки, и дворяне, и дети боярские из городов, и гости, и торговые, и всяких чинов люди».

Після повідомлення думного дяка Федора Лихачова про те, які «злі неправди» творили кримські люди над послами, «бояри і думні люди говорили, що вони проти кримського царя за такі неправди стояти готові». По суті, йшлося про можливість оголошення війни Кримському ханству. Але московський уряд не поспішав починати воєнні дії, намагаючись дипломатичним шляхом вирішити конфліктну ситуацію. Більш того, він навіть не скористався порадою Собору про припинення відправки у Крим «поминок», побоюючись подальшого загострення конфлікту.

Була проведена серія зустрічей з послами з Криму у Москві. Представники хана заперечували факт насильства стосовно Ломакіна і Фустова. Не добившись задоволення претензій, московські бояри віддали розпорядження про те, щоб кримські посли були «замкнуті в їх дворах, і у видачі кормів їм було відмовлено». Таким чином Москва вирішила помститися за завдані їй образи.

На початку 1641 року османський уряд вирішив силою розв’язати азовську проблему. Фортеця була взята в облогу численною армією, значну частину якої складало військо кримського хана. Місто було блоковано і з моря, і з суші. Козацький гарнізон Азова становив приблизно 5 тис. осіб. Турки пропонували козакам великий викуп за здання міста, але на цю пропозицію надійшла відмова.

Стіни міста штурмували 24 рази, але щоразу змушені були відступити. Турки і татари зазнали тяжких втрат в цих боях. Що стосується донських козаків, то вони втратили приблизно 4 тис. осіб убитими. У вересні османи зняли облогу і пішли до Криму, сподіваючись повернуться під стіни міста наступної весни.

28 жовтня 1641 року в Москву прибув отаман донських козаків Наум Васильєв. Він привіз грамоту зі зверненням козаків до московського уряду з проханням прийняти під своє заступництво місто-фортецю Азов. Для вирішення цього питання в Кремлі був скликаний черговий Земський собор.

Чисельний склад «парламенту» був таким: 10 стільникових, 22 дворянина московських, 4 стрілецьких голови, 12 жильців, 115 дворян і дітей боярських з 42 міст, 3 гостя, 5 торгових людей гостинної сотні, 4 торгових людей суконної сотні, 20 посадських людей московських сотень і слобод.

Як і на попередньому Соборі, верх на ньому взяла «партія війни», яка запропонувала уряду надати допомогу козакам. Однак уряд не прислухався до пропозицій «народних обранців» і ухвалив: 1. Підтримки козакам не надавати; 2. Місто здати, а його укріплення зруйнувати. Азов був залишений козаками влітку 1642 року.

Турки, що повернулися у місто, змогли не тільки відновити стіни фортеці, але ще більше їх зміцнити. Згодом Азов ще не раз ставав місцем кривавих битв між російськими військами і османсько-татарською армією. Остаточно він перейшов під владу Росії тільки в XVIII ст.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»