Економічна діяльність має надзвичайно важливе значення у житті людини. Сфера економіки покликана служити людині, проте її сенс не знаходиться у ній самій. Останнім часом, а особливо, протягом останніх двох десятиліть все більше мають місце дискусії та тверді переконання стосовно того, що економіка повинна бути етично орієнтованою.
Проблема праці займає й одне з головних місць у багатій соціальній спадщині Папи Римського Іоанна Павла ІІ. У 1981 році він навіть видав енцикліку "Laborem Exercens", присвячену саме цьому питанню. На думку Папи, праця є складовим елементом як суспільного життя, так і повчань Римо-католицької церкви. Ця проблема є набагато старшою, ніж можна вважати. Адже людська праця є ключем до всіх соціальних питань. Саме вона визначає головну мету перебування людини на землі. Праця бере свій початок у людському суб'єкті, спрямована до зовнішнього предмету, фіксує своєрідне панування людини над "землею" [25]. В епоху все більш механізованої праці справжнім суб‘єктом, на думку Івана-Павла ІІ, залишається людина. Техніка, як комплект знарядь, якими людина користується в роботі є, поза всяким сумнівом, її союзником. Саме вона здатна полегшувати працю, прискорювати та вдосконалювати її. Але в певних випадках ця ж техніка може перетворитись із союзника на суперника людини. Адже вона позбавляє робочого місця велику кількість працівників. Через працю людина досягає своєї повноти та служить здійсненню її покликання. Саме про це і йшла мова у першому розділі душпастирської конституції "Gaudium et Spes". Працююча людина є особистістю свідомою та вільною, автономним суб‘єктом. Ця думка є чи не найголовнішою і найфундаментальнішою у всьому католицькому соціальному вченні. Першоосновою цінності праці є сама людина. Саме праця призначена для людини, а не людина для праці. Папа Іоанн Павло ІІ застерігає від того, щоби людину трактували як знаряддя виробництва, в той час як вона одна має бути трактована як активний суб'єкт, справжній творець (цю думку ми можемо зустріти й у енцикліці Папи Павла VI "Populorum Progressio" – прим. авт). Своєю працею людина також є "будівничим" власної держави і власної нації, розуміє її як примноження спільного блага. На думку Папи Іоанна Павла ІІ, праця є тією великою реальністю, яка здійснює визначальний вплив на справді людське формування світу. Ця реальність наповнює людське життя і дозволяє розмірковувати про його призначення і цінність. Людина розвивається саме завдяки любові до праці. В той же час, у енцикліці йде мова про конфлікт між світом капіталу і світом праці. Римо-католицька церква виступає за принцип "пріоритету праці перед капіталом". Цей принцип стосується безпосередньо самого виробництва, по відношенню до якого праця є завжди активною і головною причиною. Тоді як капітал, як комплекс засобів виробництва, залишається лише інструментом, пасивною причиною. Іоанн Павло ІІ вважає, що необхідно весь час підкреслювати пріоритет людини у процесі виробництва – примат людини по відношенню до речей. Все, що вміщується у поняття капітал, є лише комплексом речей. Праця, крім усього, є ще джерелом законних прав, властивих людині. Людина має працювати не лише з точки зору заповіту Бога, але й задля своїх ближніх, сім‘ї. До того ж людина має брати до уваги майбутні покоління, суспільство, до якого вона належить, націю та всю людську сім'ю, членом яких вона є. Праця, перш за все, цементує докупи людей, і в цьому полягає її суспільна сила. В такій співдружності мають об‘єднатись і ті, хто працює, і ті, хто володіє засобами виробництва. Ісламська соціальна доктрина так само виступає за те, що та діяльність чи праця, яка задовольняє потреби суспільства чи приносить йому користь, є потрібною. Але за умови, що людина виконує її так, як це вимагає вчення ісламу.
Іоанн Павло ІІ веде мову також мову і про те, що визначальним фактором виробництва колись була земля. Пізніше ним став капітал, який розумівся як оснащення машинами та майном. Останнім же часом таким фактором все більше є людина, тобто її пізнавальні здібності, здатність до участі у соціальній організації, вміння відчувати та задовольняти людські потреби. Але більшість країн Третього Світу, як вважає Папа, живе в протилежно інших умовах, коли основою вважається земля або ж в умовах первісного, безжалісного капіталізму. Іоанн Павло ІІ критикує точку зору тих країн, які вважають за потрібне ізолюватись від світових ринків і довіряти лише власним силам. Насправді, на його думку, такі країни затримались і відстали у своєму розвитку, а ті, що зуміли включитись у систему загальних зв'язків на міжнародному рівні, просунулись значно вперед. Тому видається вкрай важливим рівноправний доступ до міжнародного ринку, що грунтувався би не на принципі експлуатації природних ресурсів, а на кращому використанні людського потенціалу. Щоправда, подібні явища, що є властивими для країн Третього світу, можуть зустрічатись і у розвинутих країнах. Так безперервна зміна засобів виробництва благ девальвують вже отримані вміння та професійну освіту, змушуючи весь час шукати нову кваліфікацію і пристосовуватись до змін. Ті ж, хто не здатен встигнути за ходом прогресу, дуже легко можуть опинитись на дорозі, а разом із ними й літні люди, особи слабої статі та молодь, котрі не зуміли повністю включитись у суспільне життя. Папа Іван-Павло ІІ закликає надати допомогу таким людям, які потребують нових знань, відповідних навичок і включення у систему взаємних зв‘язків.
Висновки
Таким чином, як католицька, так і ісламська соціальні доктрини цілком аргументовано постулюють свою позицію відносно сучасних процесів у світовій економіці. В основі обох соціальних доктрин лежать етичні імперативи, котрих так не вистачає сучасній глобалізованій економіці. Так, наприклад, заборона позикового відсотку („ріба”) є яскравим свідченням першості моралі в ісламі. Соціальні доктрини ісламу та Римо-католицької церкви схвально ставляться до ринкової економіки лише за умови поваги до люської гідності. Велике значення в обох соціальних доктринах надається солідарності та спільному благу, запорукою котрих є податки та благодійницька діяльність. Розгляд питання праці та її значення у сучасному світі також займає чільне місце. Католицька та ісламська соціальні доктрини виступають за правильне розуміння праці та дотримання людських прав у процесі виробництва. Отже, якраз реагування на нагальні проблеми сучасного глобалізованого світу здатне стати надважливим інтегруючим фактором не лише для обох соціальних доктрин, але й для міжконфесійного діалогу.
Перелік посилань
1. Бондарчук І. В. Християнсько-мусульманський діалог як запорука суспільної злагоди // Християнсько-мусульманський діалог в контексті євроатлагтичних прагнень України. Збірник наукових матеріалів за загальною редакцією В Андрущенка, В. Бондаренка, М. Заковича та ін. Київ, Світ знань.-2006. – 96 с., с. 4
2. Кирюшко М. І. Мусульмансько-християнський діалог – потреба часу і фактор стабільності // Актуальні питання соціально значущої діяльності церков і релігійних організацій в Україні. Збірник матеріалів за загальною редакцією В. Бондаренка, А. Колодного, М. Новиченка, В. Любчика.- Київ, 2004.- 242 с., с. 186
3. Герет Томас М., Клонскі Річард Дж. Етика бізнесу/Пер. з англ. О. Ватаманюк.- К.: Основи, 1999.- 214 c., с. 12
4. Алфорд Х. Менеджмент, когда вера имеет значение. М.: Кайрос, 2003, 360 с., с. 7
5. Шейх Юсуф Кардави. Дозволенное и запрещенное в исламе.- М.,2005, 238 с., с. 151
6. Беккин Р. И. Исламские финансы в современном мире. Экономические и правовые аспекты, М.: Умма, 2004.- 191 с., с. 8-9)
7. Walter W. Wirtschatsethik, System humanitaerer Wirtschaftsmoral.-Berlin: Die Neue Wege.-1973.- 178 s., с. 93
8. Haettich M. Wirtschaftsordnung und katholische Soziallehre.-Stuttgart: Kevelaer Verlag, 1957.- 243 s., с. 198
9. Syed Othman Alhabshi, Islam, Knowledge and Ethics. A pertinent Culture for Managing Organisations.- Kuala Lumpur, 1998.- 211 р., с. 117
10. Саади, Абд ар-Рахман ибн Насир. Толкование Священного Корана. В 2-х т. Т.2/ Абд ар Рахман ибн Насир Саади; пер. с араб. Э. Р. Кулиева.- М.: Умма, 2006.- 1182 с., с. 513
11. Ramadan T. Der Islam und der Westen. Von der Konfrontation zum Dialog der Zivilisationen.-Koeln, 2000.- 214 S., с. 177
12. Нуруллина Г. Исламская этика бизнеса.-М., 2004.-112 с., с. 20
13. Саади, Абд ар-Рахман ибн Насир. Толкование Священного Корана. В 2-х т. Т.1/ Абд ар Рахман ибн Насир Саади; пер. с араб. Э. Р. Кулиева.- М.: Умма, 2006.- 1140 с., с. 62
14. Peshke K.-H. Ethik in der Wirtschaft: christlich-islamishe Perspektiven // Khoury Adel. Jahrbuch fuer Religionswissenschaft und Theologie der Religionen.-Altenberge: Oros Verlag., 2000.- 479 S., с.446
15. Hoeffner J. Wirtschaftsordnung und Wirtschaftsethik.-Bonn: DBK, 1985.- 312 S., с.117
16. Wörz M., Dingwerth P. Moral als Kapital. Perspektiven des Dialogs zwischen Wirtschaft und Ethik.-Stuttgart-Akademie der Diözese Rottenburg-Stuttgart, 1990. –295 S., c. 198
17. Компендиум социального учения Церкви.- М.: Паолине, 2006.- 623 с., c. 232
18. Гьофнер Й. Християнське суспільне вчення.- Львів: Свічадо, 2002.-304 с., с. 165
19. Schmölz F.-M. Kirche − Wirtschaft: überwundene Berührungsängste?.-Innsbruck-Wien: Tyrolia-Verlag, 1989.-S. 5-232 S., с. 39
20. Rauscher A. Das Humanum und die christliche Sozialethik.-Köln, Bachem Verlag Gmbh, 1970.-220 S., c. 224
21. Gross D. Texte zur katholischen Soziallehre.-Bundesverbund der katholischen Arbeitnehmer – Bewegung, 1975.-562 S., c. 421
22. Abd El-Razzak Nofal. Al-Zakat. – Cairo: The supreme council for Islamic affairs, 1982.-32 P., с. 28
23. Бенедикт XVI. Deus Caritas Est.-Саратов: Епархия Св. Климента в Саратове, 2006.-80 с., с. 51
24. Энциклика его святейшества папы Иоанна Павла II "Сепtеsіmus Аnnus” ("Сотой годовщине")//Єнциклики его святейшества Папьі Римского 1891, 1981, 1991 гг. Киев:
Институт праксеологии, 1993.-с. 185-278.,с. 230
25. Johannes Paul II. Laborem exercens. Über die manschliche Arbeit. München: Paul Pattloch Verlag Aschaffenburg-1981.-90S., с.27
КИЯК Максим Тарасович
Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, аспірант