В історії Судака можна виділити чотири періоди, коли місто перебувало під владою мусульман. Перший, недовгий, пов’язаний з походом сельджуцького еміра Хусам-ад-Діна Чобану до східного Криму — від 1217 до 1227 рік. Після сельджуків на півострів удерлися монголи, зробивши його одним зі своїх улусів. Прийшовши до влади в Улусі Джучі, хан Берке надає мусульманам, зокрема в Криму, значні привілеї. У цей час Конійський султан Ізз-ад-Дін Кей-Кавус II програв сутичку за владу монголам та опинився на території Візантійської імперії, ставши бранцем імператора Михайла Палеолога. Дізнавшись про це, хан Берке зажадав дати султанові свободу. Імператор відповів досить ухильно, що дало привід Берке почати похід на Візантію.
Монгольська армія стрімко вдерлася до Фракії, підійшовши до міста Енос, де перебував Кей-Кавус II. Візантійці мусили відпустити султана, і він покинув негостинну імперію в обозі монгольського війська. На думку середньовічного історика Мунеджим-баші, однією з причин того, що Берке активно втрутився в анатолійську політику, було те, що хан мав за дружину тітку Кей-Кавуса II.
Берке дав Кей-Кавусові II східний Крим із резиденцією в Судаку — це другий мусульманський період у Криму. Відповідно до новітніх досліджень, сельджуки на півострові навіть карбували власну монету, що свідчить про досить велику автономність їхнього анклаву. Разом із султаном до Криму переселилася чимала група сельджуцьких емігрантів, зокрема слід згадати мусульманського духовного лідера Сари Салтука.
Окрім східного Криму, значним був уплив сельджуків і в Херсонесі, де під час розкопі виявлено численні фрагменти кераміки з Анатолії та сельджуцькі монети. До того ж 2014 року в селищі Суук Сали, недалеко від Старого Криму, знайдено кам’яну стелу з зображенням воїна. На думку археологів, мова йде про статуї, характерні для сельджуків. Імовірно, стелу зробили майстри, що переселилися до Криму разом із султаном Кей-Кавусом II.
Наявність значної громади мусульман у Криму диктувала потребу будівництва мечеті чи навіть багатьох мечетей. Тут доречно згадати мечеть Бейбарса в Солхаті. Цим містом, як і Судаком, керував Кей-Кавус II. За легендою, єгипетський султан Бейбарс походив із Криму й на згадку про це дав 2000 динарів на будівництво мечеті, що її руїни збереглися дотепер. Будівництво мечеті почалося ще за життя Кей-Кавуса II. Цікавий такий факт: звільнення Кей-Кавуса II з візантійського полону активно лобіювали, крім Берке, єгиптяни.
Переселення великої групи сельджуків з Анатолії призвело до того, що огузькі діалекти стали панувати на південному березі Криму. За часів Османської імперії огузька складова в кримськотатарській мові тільки посилилася. Загалом така ситуація зберігалася аж до середини XX століття.
Повертаючись до Судака, слід зазначити, що османський мандрівник Евлія Челебі згадує про три мечеті, що перебували в межах міської межі. Його опис дає певне уявлення про судацькі мечеті:
«Збереглися також дві соборні мечеті. Перша — на східній стороні фортеці, при березі моря — давня соборна мечеть султана Баєзида Велі з кам’яною банею та кам’яним мінаретом, побудованими з м’якого каменю, що неначе світиться. У цій мечеті є міхраб, вирізаний із цього ж таки каменю, зразковий та оздоблений, як хамелеон, і так, що вражає розум людський. Цей міхраб збудований як міхраб мечеті святого шейха Шамі в місті Кескіне Сиваського еялету. Але в цій мечеті вапняний тиньк на високій бані з часом зіпсувся. За текстом аята „Воістину, будуйте мечеті Божі“, ця султанська мечеть потребує направи та відновлення.
За часів невірних син падишаха Узбека був у морі в околицях Судака та став бранцем невірних генуезьких франків цієї фортеці. З дозволу блудного короля він збудував цю мечеть і навколишні [будівлі]. Тому її кибла вивірена... Осторонь цієї мечеті зовсім нема будинків. Потім, після захоплення [фортеці], цю мечеть шехідів Баєзид-хан Велі знову зробив мечеттю. Але вона стоїть далеко від громади. У цьому місці є ще мечеть Хаджі-Бая».
Мечеть Хаджі-Бая нині відома як мечеть Хаджі-Бея. 1980 року археологічна експедиція Академії наук УРСР під керівництвом І. Баранова на території судацької фортеці провела розкопи й виявила місце розташування мечеті Хаджі-Бея. Згодом Баранову вдалося виявити залишки фундаментів споруди 39 × 30 метрів.
Яскраву характеристику мечеті наводить у роботі кримських істориків А. Джанова та В. Майка «Османський Судак. Джерела та історична топографія»:
«Без сумніву, досліджений комплекс був видатною спорудою. Вхід у нього оформлено монументальним порталом із критою вхідною галереєю та чотирма службовими приміщеннями з боків. У його оздобленні використали колони. План споруди в тому вигляді, як його вдалося простежити в процесі натурних та археологічних досліджень, — це досить велика споруда прямокутної форми, ймовірно з внутрішнім двором».
Мечеть Хаджі-Бея проіснувала аж до кінця XVIII ст. Мабуть, її розібрали під час будівництва казарм для Кирилівського гарнізонного полку, що якийсь час стояв у Судаку. Археологічні розкопки не змогли дати відповіді на питання, коли саме споруджено мечеть. Але можна зробити кілька припущень. Її архітектура характерна для ранньоосманських споруд Анатолії. Мабуть, мечеть збудовано в другій половині XIV століття — у третій мусульманський період, коли на півострові панувала Золота Орда. Про те саме непрямо свідчить і той факт, що культову споруду названо на честь Хаджі-Бея, відсилаючи нас до особистости добре відомого володаря Криму часів темника Мамая та хана Тохтамиша. Напевно можна казати, що золотоординську мечеть не раз перебудовували та ремонтували — про це свідчить частина генуезької заставної плити з кладки споруди та дивна хаотичність виявлених фрагментів фундаментів деяких приміщень.
За межами судацької фортеці, недалеко від входу, існувала мечеть Синана, названа на честь воротаря, що жив у місті в першій половині XVI століття. Про неї збереглося дуже мало інформації. Імовірно, вона проіснувала аж до початку XIX ст. Принаймні Жильбер Ромм, що побував у Судаку 1796 року, ще застав мечеть і навіть лишив короткий її опис:
«Ближче до в’їзду у фортецю стоїть мечеть у сучаснішому стилі; при ній щось на зразок притвору, утвореного трьома аркадами, що спираються посередині на мармурові колони».
Точне місце мечеті Синан нині визначити неможливо, бо воно є в зоні суцільної сучасної забудови.
Олександр Степанченко
