Наприкінці XIII ст. Золота Орда (Улус Джучі) стояла на роздоріжжі: володарі держави мали зробити вибір на користь однієї зі світових релігій, визначивши напрямок розвитку молодої держави на десятиліття вперед. З заходу й півночі Золоту Орду оточували численні християнські князівства та королівства, які відчайдушно намагалися залучити ханський двір на свій бік, щоб таким чином «приборкати» могутню державу, повернувши її військову силу проти «ворогів Христа».
З іншого боку, володарі деяких ісламських держав, насамперед Єгипет, уже довгий час підтримували дружні відносини з Сараєм, столицею Золотої Орди. Ці відносини почалися ще за першого мусульманського хана на золотоординському престолі, Берке. Берке зробив чимало, щоб іслам став провідною релігією у степовій імперії монголо-татар, але його спадкоємці не були готові наслідувати володаря-мусульманина. Як і давніше, в більшості юрт кочовиків шанували Тенгрі — головне божество язичницького пантеону.
У 70-х роках XIII ст. сформувався Західний улус Золотої Орди, що його очолив один із найвпливовіших беклярбеків, Ногай. Він не тільки брав активну участь у політиці своєї держави, але втручався у внутрішні справи Болгарії, Сербії, Візантії, Угорщини, а також Галицько-Волинського князівства. Резиденцією Ногая було місто Сакчі (район Нижнього Дунаю, територія сучасної Румунії), збудоване на місці давньоримської колонії Новіодунум.
У 90-х роках XIII ст. на тлі різкого погіршення відносин із ханом Тохтою беклярбек Ногай узяв курс на створення цілком незалежної держави. За його наказом у Сакчі з’явився монетний двір, що почав карбувати монету правителя Західного улусу — Улусу Ногая.
Про існування монетарні в Сакчі вчені не знали до кінця XX ст. Лише після публікацій праць румунського дослідника Е. Оберлендер-Тирнов’яну монети з Сакчі вперше атрибутовано. Донедавна було відомо зовсім небагато цих монет, але в останні кілька років, завдяки знахідкам археологів, їх кількість значно збільшилася.
Загалом у Золотій Орді існували десятки монетних дворів. Вони функціонували в багатьох великих містах і не тільки в містах. Особливістю Улусу Джучи було те, що за старою традицією в літній період хан виїздив зі столиці та кочував просторами степової імперії. Разом із ним у степ виїздили урядовці, слуги, воїни, ремісники. Іноді в кочовій ставці була й монетарня — про це свідчать написи на монетах, що збереглися до наших днів.
Одну з таких ставок удалося локалізувати під час досліджень учених Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля (Луганськ) у 2012–2013 роках. Ставка була на березі річки Сіверський Донець, в околиці села Шипилівка. Учасники експедиції К. Хромов і С. Санжаров повідомляли:
«Зібраний під час невеликих розвідувальних розкопів і зборів речовий матеріал представлений мідними та срібними монетами, заготовками для їх карбування, свинцевими гирками, залізною сокирою, кинджалом, вудилами, стременами, деталями кінської упряжі, мідними та срібними прикрасами, фрагментами олов’яних дзеркал. їх уламками, а також фрагментами кераміки».
Знахідка похідного монетного двору ще раз підтвердила специфіку Золотої Орди, де гармонійно поєднувалися осілі та кочові форми суспільного ладу. Завдяки цьому хани контролювали як територію своєї держави, так і залежні від неї Русь, Болгарію, Сербію тощо.
Беклярбек Ногай, що став некоронованим володарем Улусу Джучі в останні десятиліття XIII ст., через своє походження не мав законних прав на престол. Розумівши це, він помалу прийшов до думки про потребу відокремитися від Золотої Орди, створивши власну династію, що не має прямого стосунку до чингізидів.
У молоді роки Ногай був найближчим бойовим побратимом хана Берке, висунувшись завдяки своєму таланту воєначальника. Він брав участь у численних походах Берке та сам командував цілими арміями. Після смерті хана Ногай прийшов до думки, що треба прийняти іслам. Водночас, як і Берке, він не нав’язував нової релігії оточенню.
Після перебрання влади ханом Тохтою (1291) Ногай став провадити дедалі незалежнішу політику. Під його рукою була величезна армія, здатна кинути виклик будь-якій сусідній державі. Ба більше, навіть хан мав не таке сильне військо, як Ногай, що його іноземні дипломати вже звали «царем».
Довгий час історики мали досить приблизне уявлення про роль, що відігравав Ногай у Золотій Орді на межі XIII–XIV ст. Ідентифікація монет, зроблена Е. Оберлендер-Тирнов’яну, дозволила розв’язати одну з головних проблем, пов’язаних із добою Ногая: чи був його бунт проти законного хана одним із багатьох заколотів, що ними дуже багата історія Золотої Орди, чи це була справжня спроба створення незалежної держави.
Після публікацій Оберлендер-Тирнов’яну стало ясно, що Ногай, карбуючи свою монету, демонстрував остаточний розрив із ханом Тохтою. Імовірно, володар Західного улусу, що його територія простягалася від нижнього Дніпра, обіймала землі Молдови, Одеської области, частину Поділля та північно-західну частину Румунії, вже бачив себе повновладним ханом, що розв’язував проблеми Східної Європи без указівок Сараю.
З певних причин одного монетного двору Ногаю, мабуть, було мало, особливо з огляду на факт, що золотоординські монети були в ціні на європейських та близькосхідних ринках. Невдовзі після початку карбування монет у Сакчі карбувати монети стали й в Акча-Кермані — Аккермані, нинішньому українському місті Білгороді-Дністровському.
2010 року історики А. Кривенка та О. Казаров, вивчивши наявний нумізматичний матеріал, дійшли висновку про існування давніше невідомого центру карбування монет. Мало того, стало ясно, що цей центр виник в останні роки існування Улусу Ногая. На думку Кривенка та Казарова, на знайденій на території Молдови срібній монеті з тамгою Ногая можна прочитати: «Карбівка Акча-Кермана». Презентована дослідниками монета перебуває в доброму стані, отже прочитання легенди не викликає якихось труднощів.
На момент написання Кривенком і Казаровим статті було відомо тільки про одну монету з Аккермана (Акча-Кермана), але в останні роки знайдено ще кілька монет (одна з них на фото. — Авт.), зокрема на території України, й це підтвердило правильність гіпотези про відкриття нового монетного двору доби Ногая.
Очевидно, що монетарня в Аккермані працювала зовсім недовго. Це було пов’язано з війною, що розпочалася між Тохтою та Ногаєм і скінчилася перемогою законного хана.
Можна лише припустити, які наслідки для цілої Європи мало б створення незалежної мусульманської держави на стику Болгарії, Угорщини, Візантії, Руси та Золотої Орди. Але Ногай зазнав поразки, а після його смерті припинили роботу й монетарні в Сакчі та Аккермані.
