Знаменитий турецький серіал «Величне століття», що тріумфально йшов на телеекранах багатьох країн, пробудив інтерес до історії Османської імперії в мільйонів глядачів. Але століття видатних успіхів османів не скінчилося після смерті султана Сулеймана Кануні (Пишного), як показано в серіалі. Ще понад п’ятдесят років імперія грала провідну роль на європейській арені. Кінцем «величного століття» стала польсько-турецька війна 1621–1622 року та загибель опісля неї султана Османа II. Величезну роль у цих подіях відіграла Україна, її політичні та військові діячі.
1618 року у Стамбулі усунули від влади малолітнього султана Мустафу, визнаного за божевільного. Новим султаном став Осман II — на той момент йому ще не виповнилося 14 років. Попри юний вік, голова держави тут же виявив себе енергійним та амбіційним володарем. Він прагнув відновити престиж держави, що похитнувся за султана Ахмеда I (1603–1617). Осман II був затятим противником алкоголізму, що поширився межи частини мусульман, особливо яничар. Часом, перебравшись, юний султан особисто інспектував питні заклади Стамбула. Вояків, застуканих за вживанням алкогольних напоїв, хапали стражники Османа II, а потім карали на смерть.
Новий султан прийшов до влади в дуже складний історичний період. Османська імперія переживала добу нестабільности, пов’язану з тим, що надходження до скарбниці різко зменшилися, а податки зросли. Військові кампанії були вже не такі успішні, як за часів Сулеймана Кануні, а багаторічні селянські повстання джелалі виснажили Анатолію. До того й суворі кліматичні умови, викликані «малим льодовиковим періодом», ще більше підривали економічний добробут держави.
Турецький історик Туга Челебі писав: «Коли султан Осман сів на престол 1027 року (1618) з промислу Божого, тоді все були погані знаки. Того року у Стамбулі Бедестан і весь [прилеглий] квартал опинився у воді; безліч будинків і начиння загинуло; давніше нічого подібного не бачили. А взимку та влітку тривала велика чума; подробиці зайві, хто бачив, знає. 1030 року (1621) замерз Босфор; простір між Ускюдаром і Бешикташем заледенів, по льоду ходили від Ускюдара до Стамбула… Того року прийшли голод і дорожнеча: відомо, що запаси та провізію довозять до Стамбула морем. Як море перетворилося на сушу, чи можуть прийти кораблі?»
До початку керування молодого султана більшість європейських держав, традиційних супротивників Османської імперії, були втягнуті у Тридцятирічну війну. Винятком була РІч Посполита, що мала одну з найсильніших армій на континенті. Польська держава прагнула втягнути в орбіту свого впливу Трансильванію та Молдавське князівство. 1619 року поляки зайшли на територію Трансильванії та в битві під Гуменним розгромили війська князя Юрія Ракоці.
Князь Ракоці негайно звернувся по допомогу до султана Османа II. Турки, не зволікавши та зібравши всі наявні військові сили, в тому числі війська Кримського ханства та Буджацької Орди, рушили назустріч армії, що нею командував великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський. Битва відбулася біля невеликого молдавського містечка Цецора. У турків із союзниками була велика чисельна перевага над польським військом, але останнє складалося з елітних частин з великим бойовим досвідом. Ще до складу армії Жолкевського входив загін запорозьких козаків, а одним із командирів там був Михайло Хмельницький, що взяв із собою в похід зовсім юного Богдана Хмельницького.
Битва під Цецорою вилився в серію жорстоких сутичок. 20 вересня 1620 року стався вирішальний бій, що в ньому поляки й запорожці зазнали тяжких утрат. Жолкевський наказав відступати — турки переслідували. Розв’язка сталася 6 жовтня. Цього дня армія Османа II змогла вдертися до укріпленого табору поляків. У тому бою загинули майже всі командири польського війська та козацького загону, зокрема Жолкевський та Михайло Хмельницький. Богдана Хмельницького полонили та відвезли до Криму.
Успіх турецької армії заохотив Османа II продовжити військову кампанію, щоб поставити Річ Посполиту на коліна. Наступного року в гонитві за славою султан особисто очолив османське військо. Цього разу турецько-татарське військо налічувало до 100 тисяч осіб. Поляки змогли зібрати тільки 35 тисяч вояків, але їм на допомогу прийшли запорожці числом 40 тисяч душ під орудою гетьмана, що його вже під час битви змінив Петро Сагайдачний.
Битва під Хотином тривала цілий вересень 1621 року. Поляки та козаки збудували величезний оборонний табір на березі Дністра, що його раз по раз штурмували османське військо. Наслідком останнього, шостого, штурму табору були величезні втрати з обох боків, але турки так і не здобули вирішальної переваги. Наступного дня, 29 вересня, почалися мирні переговори. Сторони уклали Хотинську мирну угоду, зафіксувавши кордони до початку війни. Єдиний виграш Османської імперії полягав у тому, що полякам заборонили втручатися у справи Молдавського князівства.
У битві тяжко захворів командувач польською армією коронний гетьман Хоткевич. Він помер, так і не дізнавшись її результату. Був тяжко поранений український командувач, гетьман Сагайдачний. Його відвезли до Києва, де він помер за пів року після війни. З османського боку так само були серйозні втрати: під час штурму укріплень загинув легендарний кримський полководець Каракаш-паша.
Султан Осман II був украй незадоволений діями свого війська в Хотинській битві, особливо яничарами, що йшли до бою без особливого бажання та явно стримували поривання османів і кримських татар. Повернувшись до Стамбула, султан вирішив розпустити корпус яничар і сформувати армію на нових засадах. Ба більше, Осман планував перенести столицю з напівхристиянського Стамбула до Анатолії — до районів із переважно мусульманською людністю, де він бачив підпору монархії., але не судилося… В оточенні султана виникла змова, підтримана лідерами яничарів. Організатором був корумпований сановник Давут-паша. Унаслідок заколоту у травні 1622 року Османа II усунули від влади, а наступного дня вбили. Султаном знову проголосили недоумкуватого Мустафу.
«Величне століття» минало — починалася доба економічного, політичного та військового занепаду Османської імперії.
Олександр Степанченко
