Наріман Абдульваап
За матеріалами газети «Авдет» (публікуємо скорочено)
Теми кримськотатарської еміграції (хіджрет) і діаспори дотепер маловивчені, хоча можна казати про певну винятковість феномену кримськотатарської еміграції та діаспори. Винятковість ця виявляється у двох аспектах: у кількісному вимірі (мова про масовість еміграції та нинішній кількісний склад діаспори) та в «якісному» плані.
Щодо першого, перед нами — демографічний ресурс, який кількісно на порядок перевершує той, що мають кримські татари на історичній батьківщині сьогодні. Щодо другого аспекту, а саме рівня участи кримських татар у суспільно-політичному, економічному, культурному та освітньому житті держав, які стали для них новою батьківщиною, то навіть поверхова обізнаність із темою дає привід замислитися про величезний інтелектуальний потенціал народу в найширшому історичному розумінні та зрізі. А якщо казати про окремі аспекти теми, то вельми цікавою видається подальша доля, наприклад, членів сім’ї колись гордих володарів Криму, символу 350-річної кримськотатарської державности — ханської династії Ґераїв.
Вельми інтригує й тема шлюбів кримських татар, передусім вельможного панства, з представниками найвпливовіших османських і європейських родин. Так, останній садразам (голова кабінету міністрів) Османської імперії Ахмед Тевфік-паша, Ґерай з боку матері й батька, що свого часу був посольським службовцем та офіційним послом Османської держави в Італії, Австрії, Греції, Німеччини, Росії, Англії тощо, був одружений з Елізабет Вольфісберг — швейцаркою, що прийняла іслам, дочкою високопосадовця (начальника управління державної безпеки м. Берна). Один їхній син, Ісмаїл Хакки Окдай, випускник Берлінської військової академії, став зятем останнього османського султана — Мехмеда IV Вахідеддіна, а один з онуків, Ґювен Окдай, узяв за дружину польську графиню Стенгерську, що навернулася в іслам.
Особливий інтерес викликає участь кримських татар у становленні османсько-турецької освіти європейського зразка. Наприклад, постать видатного османського математика, вченого-реформатора, провідного викладача Султанської інженерної академії — Хусеїна Рифки Кримського. Жодне дослідження з історії реформ у галузі освіти в Туреччині в цей період не обходиться без згадки імені вченого, що знав латину, грецьку, французьку, англійську, арабську та перську мови, був автором навчальних посібників.
Цікава й постать сина Хусеїна Рифки, Еміна (пом. 1851), що багато в чому продовжив справу видатного батька, був одним із найяскравіших представників нової інтелектуальної еліти Туреччини першої половини XIX століття. Емін-беєві судилося стати одним із перших османських інтелектуалів, що здобули фундаментальну освіту в Європі. Він був серед тих, кого відрядили до Англії (1835), та успішно закінчив Кембридзький університет (в особі Еміна-ефенді кримські татари знаходять земляка, що майже 200 років тому став випускником Кембриджа. — Н. А.). Відомо, що вчений підготував дослідження на здобуття посади викладача Кембриджа. На жаль, через невідомі поки обставини Емін-беєві не судилося лишитися в Лондоні. Відомо лише, що він мусив повернутися до Стамбула та згодом став одним із найавторитетніших османських учених у галузі точних наук і військової справи, а також високим урядником кількох військово-освітніх відомств.
Присутність кримських татар у суспільно-політичному та культурному житті Османської імперії не обмежена тільки османським періодом в історії Кримського ханства (1475–1774). Контакти існували як перед здобуттям османами Кафи, в XIV–XV століттях, так і після Кучук-Кайнарджийського миру — аж до 20-х років XX століття. Через це маємо імена сотень кримських татар і їхніх нащадків, що лишили певний слід в історії Османської держави. До того ж бачимо невпинне збільшення цієї присутности — як кількісно, так і «якісно». Особливо яскраво це виявлялося в період від кінця XVIII до 20-х років XX століття. Причина відома: вимушена масова еміграція. За інформацією деяких учених, у цей період Крим мусили покинути щонайменше 1,8 млн кримських татар.
Саме в цей період кримські татари та їхні нащадки починають відігравати досить значну роль у суспільно-політичному, економічному та культурному житті Османської імперії, обіймаючи досить високі, а часом головні посади в державних структурах, а також здобуваючи славу в царинах науки, освіти, літератури та мистецтва.
Якщо казати докладніше, то вимальовується така картина. Кримські татари присутні насамперед серед членів Діван-и Хумаюн — Верховного дорадчої ради при султанові, а також у складі інших структур, що виконували урядові функції. Поміж кримських татар і їхніх нащадків ми бачимо самого садразама — великого візира, голову султанського уряду, та інших високих османських урядовців, таких як нішанджі (хоронитель султанської печатки і збірок султанських законів), кадиаскери Анатолії та Румелії (кадиаскер — друга особа в єрархії османського мусульманського духівництва, що виконувала функції верховного судді), дефтердари різних відомств (найвищий ранг у столичному або провінційному фінансовому відомстві, скарбник), реїс уль-куттаб, або реїс-ефенді — один із заступників садразама, що відповідав за зовнішні зносини (голова зовнішньополітичного відомства). Кримські татари очолювали різні фінансові відомства, стаючи міністрами (назір) фінансів, громадських робіт, вакуфів, а ще обіймали високі посади в митних, податкових, постачальницьких і різних сільськогосподарських служб, департаментів друку, освіти тощо.
Варто сказати про кримських татар, що були губернаторами (бейлербей, валі) провінцій (еялет) і великих областей (санджаків) Османської імперії. Вихідці з Криму в різний час керували понад тридцятьма османськими провінціями: Туніс, Боснія, Салоніки, Скоп’є, Хіджаз і багато інших.
Кримськими татарами були багато голів різних османських представницьких органів, зокрема Вищої ради юстиції (Меджліс-і вала), Державної ради (Шура-і девлет), Військової ради (Сераскеріата — Дар-и шура-і аскері), а також посли та посольські службовці Османської імперії в Австрії, Німеччині, Греції, Італії, Англії, Франції, Росії.
Присутні кримські татари і серед представників вищого мусульманського духівництва. Серед них ми бачимо насамперед самого шейх уль-іслама — голову всіх османських улемів і найвищого авторитета в питаннях богослов’я та релігійного права, а також кадиаскерів Румелії та Анатолії — заступників шейх уль-іслама, муфтіїв різного рангу, фетва еміні — начальника відділу фатв в управлінні шейх уль-іслама, численних кади (суддів) дуже різних кадиликів (судових округів) у всіх частинах Османської імперії (Стамбул, Мекка, Єгипет, Бурса, Софія, Єрусалим, Медина тощо). Кримським татарином був накиб уль-ешраф — голова сеїдів (нащадків пророка Мухаммада, мир йому і благословення), значна кількість мудеррисів — викладачів османських медресе, і навіть один реїс уль-улема — почесний голова всіх улемів (релігійних авторитетів).
Серед представників духовенства слід назвати багато імен відомих суфійських шейхів різних орденів. Нині маємо відомості про понад тридцять шейхів кримського походження, що очолювали відомі суфійські обителі як у Стамбулі, так і в провінціях. Збереглися й деякі написані ними трактати з теорії та практики суфізму, а ще поетичні твори.
Дуже значною виглядає присутність кримських татар і в керівництві різних військових відомств. Каптан-и дер’я, або каптан-паша — начальник військово-морських сил імперії, сераскер (головнокомандувач, військовий міністр), топчубаши (начальник артилерії), джебеджібаши (голова ордену, що відповідав за технічне обслуговування, зберігання та транспортування зброї), хумбарахане назири (керівник заводу боєприпасів).
Досить широко представлені кримські татари й на керівних посадах різних двірських служб. Чаушбаши (один із заступників великого візира, що наглядав за виконанням ухвалених рішень), імам-и cултані (особистий імам султана), муеззінбаши (голова двірської служби муедзинів), сир-катіб (особистий секретар/писар султана), капиджибаши (двірський службовець, що виконував обов’язки фельд’єгеря та вірника у важливих справах), бостанджибаши (начальник султанських охоронців, голова служби безпеки), каведжібаши (голова «кавової» служби), мабейінджи (управитель внутрішніх покоїв палацу), мімарбаши (головний двірський архітектор), ваканювіс (офіційний двірський літописець, історіограф), башходжа Ендеруна (провідний викладач і вихователь двірської школи Ендерун) і, нарешті, мірахур (шталмайстер, двірський конюший) — ось далеко не весь перелік двірських посад.
Кримські татари вписали яскраві сторінки й в історію розвитку османської науки: математики, хімії, військової справи, медицини, фікгу, а також мистецтва (музики, каліграфії, годинникового мистецтва тощо). Не можна не сказати й про кримських татар-поетів, письменників, літераторів, журналістів, істориків, що посіли гідне місце в османській літературі.
Далі буде.
