Після кількох тижнів виснажливої спеки та потужної зливи, що накрила українську столицю в понеділок, ранок наступного дня потішив киян і гостей міста лагідним сонечком. І це — як подарунок до Курбан-байраму (Ід аль-Адха) — свята закінчення хаджу, що відзначають за 70 днів після свята Ураза-байрам, на 10-й день місяця зуль-хіджа, згадуючи жертву пророка Ібрагима (Авраама, мир йому). Тож ніщо не завадило тисячам мусульман, що заповнили не тільки столичні мечеті, а й подвір’я, відправити святкову молитву та послухати проповіді й вітання імамів.
Не виняток і прихожани мечеті Духовного управління мусульман України «Умма», що задовго перед святковою молитвою почали прибувати з усіх куточків Києва на вул. Дегтярівську, 25-А, до ісламського культурного центру столиці. Урочисто й ошатно вбрані, в піднесеному настрої цілими родинами вірні прийшли помолитися та згадати жертву праотця всіх пророків Ібрагима (мир йому) і смисл цієї події — милість і милосердя до людства Всевишнього Господа.
Заповнені обидва поверхи чоловічої мечеті, пліч-о-пліч стали до молитви чоловіки й на подвір’ї, де заздалегідь розстелили килими. Жіноча мечеть теж не змогла вмістити всіх сестер, тож дехто молився в інших приміщеннях ІКЦ та слухав трансляцію святкової проповіді.
Після молитви й хутби, що прочитав муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов, вірні вітали одне одного, висловлювали добрі побажання, а свято тривало — як годиться, з частуванням, спілкуванням за трапезою. Для найменших мусульман уже традиційно приготували безліч подарунків і розваг.
Своїми почуттями й думками про те, яке послання людству містить подія, що на її честь це свято, поділилися деякі прихожани:
«Що я сьогодні відчуваю? Приплив радости, відчувається благословення Всевишнього, й ми сподіваємося, що Він приймає це від нас. Це таке почуття, коли жертвуєш просто ради Бога — його ні з чим не порівняти!» — каже чоловік на ім’я Сергій.
«У цей день ми відчуваємо єднання з усіма мусульманами світу,— каже гість із Молдови пан Дмитро. — Це свято щирости, відданости, вірности мусульманина Всевишньому. Це свято, що нагадує нам про милосердя Всевишнього, бо дуже давно в цей день, як нам відомо, Всевишній змилостився над пророком Ібрагимом (мир йому) й замінив сина, що його Ібрагим хотів принести в жертву, на ягня. І сьогодні на згадку про ту подію мусульмани жертвують худобу. Це свято набуває особливого соціального значення, бо баранів жертвують малозабезпеченим і незаможним — тим, у кого нині з тих чи тих причин не було б без цієї пожертви змоги поставити на святковий стіл і поїсти м’яса. Тобто це елемент турботи про одновірців, тому це свято дуже повчальне й нагадує нам про важливість єднання, злагоди й дружби. <…> Я святкував це свято в Молдові, Туреччині, зокрема у Стамбулі, в інших країнах. Тут, в Україні, я вперше й тому на правах гостя можу сказати: атмосфера в київському ісламському центрі відрізняється від інших країн якимось особливим інтернаціональним духом. Ось ми можемо чути, як люди спілкуються багатьма різними мовами — і всі одне одного прекрасно розуміють, бо цей день до всього ще й день обіймів, теплих рукостискань і добрих вітань».
Глава ГС «Всеукраїнська асоціація «Альраід» Сейран Арифов казав про радість, що переповнює його в цей день і про значення свята:
«Альхамдулілляг, це одне з великих свят, тому й настрій святковий, радісний. Щодо того, яке послання людству несе це свято — власне, я казав про це в мечеті у своєму слові перед святковою молитвою. Суть свята — це віра у Всевишнього, нашого Творця, і в це свято ми глибше усвідомлюємо, що ми Йому належимо, і все в цьому світі належить Йому, і що великий пророк, якого люблять і шанують усі авраамічні релігії — Авраам, пророк Ібрагим (мир йому) був готовий з наказу Бога принести в жертву власного сина, але Всевишній у милості Своїй замінив цю жертву на баранця. І цей приклад покірности Богові показує, що людині треба повернутися до Бога, а ще знов і знов доводить, що ми й наші діти, і все в цьому світі належить Богові. <…> Дуже хочеться, щоб мусульмани більше збиралися разом, щоб змінився цей стан, що є тепер через цю пандемію та якісь політичні моменти, адже в деяких країнах мусульмани навіть не можуть здійснити хадж через питання безпеки, а десь зазнають утисків… Дуже сподіваюся, що становище зміниться на краще».
Поділився своєю думкою і ще один гість, що представився Айдером:
«Це свято нагадує нам про готовність жертвувати, жертвувати заради інших, ради Всевишнього, і водночас — завжди довіряти Всевишньому, бо сама історія свята така, що людина мусила пожертвувати найціннішим, що в неї було, і потрібно було мати величезну силу волі й дуже велику довіру до Всевишнього та впевненість у тому, що Він не дозволить, щоб сталося щось лихе. Ці два моменти дуже важливі: готовність жертвувати й цілком довіряти Всевишньому».
«Цього дня, коли мусульмани відзначають це велике свято, я відчуваю радість, адже все просякнуто взаємопідтримкою та взаємодопомогою. Дуже тішить, коли мусульмани різних національностей вітають одне одного, бажаючи мира, добра та щастя, — каже Ісмаїл Кади, директор Ісламського культурного центру Києва. — І дуже приємно, що ми відзначаємо це свято гідно, що ми змогли організувати святкування, й мусульмани мають змогу приходити в мечеть, славити Всевишнього, молитися, звертатися до Нього з молитвами».
«Мабуть, мої почуття відрізнятимуться від почуттів людей, що побували цього року в Мецці та змогли виконати своє поклоніння, — каже Абдулла з Сирії. — Вони відчувають це свято зовсім інакше… А втім, це свято всіх мусульман, в усьому світі. Я тут, в Україні, відчуваю особливу радість, бо в Україні мечеті та Ісламські культурні центри об’єднують абсолютно всіх. Я не відчуваю, що перебуваю серед сирійців, звідки я родом — я відчуваю, що я перебуваю серед представників ісламської нації з усіх країн ісламського світу. Це — особливість мусульманської громади України. Радість тут, в Україні, доповнюється ще й тим, що ісламські культурні центри активно організовують заходи для того, щоб мусульмани почувалися дуже добре всі дні святкування Курбан-байраму. Тобто в перший день особливо радіють діти: їм дарують подарунки, вони бавляться іграшками, розважаються на атракціонах, ласують солодощами, беруть участь у конкурсах тощо. Наступного дня родини відзначають свято на свій розсуд: кудись їдуть, ходять у гості, а тим часом ці й наступні дні свята ісламські центри роздають м’ясо тим, хто не дуже комфортно почувається з матеріального погляду. Таким чином ісламський центр дарує радість усім. Зауважу, що жертовне м’ясо роздають не тільки мусульманам. Я знаю й немусульман, що дружать з послідовниками ісламу та сподіваються на їхню допомогу (переселенці з окупованих територій, незаможні та багатодітні родини. — Ред.) — вони також отримують допомогу. І таким чином мусульманське свято виходить за релігійні межі та об’єднує абсолютно всіх. Така особливість цього свята тут, в Україні».
Пан Мухаммед зі Стамбулу, кажучи про свої почуття, нагадав, що свято Курбан-байрам — це символ єднання, братерства та споріднености всіх мусульман, міцних родинних зв’язків:
«Ми з Туреччини, тобто нині не дома, але, перебуваючи тут, в Україні, в цьому ісламському центрі серед мусульман, одновірців, ми відчуваємо братерську, родинну атмосферу. Саме святкування в Туреччині та Україні майже нічим не відрізняється, хіба що в Туреччині після намазу люди з мечетей роз'їжджаються по домівках, щоб продовжити святкування в сімейному колі. А в Україні, я дивлюся, всі прагнуть зібратися в ісламському центрі, усією громадою, тож тут свято сприяє тіснішому спілкуванню. Може, через те, що мусульмани в Україні не становлять більшість, і їм хочеться у святкові дні перебувати в оточенні одновірців, братів і сестер. А щодо глибинного смислу цього свята, то це нагадування, що людина має жертвувати заради людей, заради інших: жертвувати майном, коштами, часом, добрим словом, навіть хоч мінімально — усмішкою. Адже людина, жертвуючи чимось, робить це, бо вірить у Бога та беззастережно вірить Богові, тобто не може діяти інакше, як Він повелів».
