Михайло Якубович
Традиційно вважають, що початки ісламської освіти у Криму закладено за часів хана Узбека, коли було засноване медресе Інджибек-хатун (поряд з мечеттю, що отримала назву від імені самого хана). Це відбувалося в 1320-х роках, але попри численні свідчення розвитку ісламських наук у Криму власне кримських документів цього періоду не так і багато. Ціла група вчених XIV століття, що працювали у Криму, а згодом продовжили кар’єру за його межами — від Абу Бакра Каландара, автора «Каландар-наме», до Рукн ад-Діна аль-Киримі — залишила по собі оригінальні праці, але особливості їхнього раннього наукового шляху так і лишаються відкритими. Яка ж була вища ісламська освіта у Криму?
Почати варто з того, що зразком для кримських медресе була, ймовірно, центральноазійська традиція, а вже згодом, у період Кримського ханства — османська.
Так, збережено два документи, що дозволяють оцінити, умовно кажучи, навчальну програму тих часів. Варто зауважити, що ісламська практика передачі знань не концентрувалася в самому закладі, як в університетах Західної Європи, а трималася безпосередньо на авторитеті вчителя-шейха, його вчителів — і так аж до загальновизнаних засновників релігійно-правових мазгабів, наприклад, Абу Ханіфи, і навіть далі. Часто список сягав сподвижників Пророка (мир йому і благословення), нехай навіть ця «історична частина» імен передавачів знання вже й мала радше символічне значення.
Так, у 1402–1404 роках Крим відвідував центральноазійський правник Хафіз ад-Дін Ібн аль-Баззаз (1329–1413), і джерело XVI ст. (біографічний словник Махмуда аль-Кафаві) наводить текст відповідної іджази, тобто дозволу на викладання. Цей текст свого часу був опублікований нами у «Філософській думці Кримського ханства» (Київ, 2016). У ньому вчитель надає дозвіл на викладання якомусь Ахмадові з Хаджі Тархана (нині Астрахань), що спеціально прибув на навчання до міста Крим (нині Старий Крим). Серед книг, що їх викладав Ібн аль-Баззаз, передусім роботи з ханафітського права та хадисів, хоча згадана й одна праця в галузі ісламської теології (калям) — «Аль-Гаді фі Ільм аль-Калям» («Керівництво з науки каляму») авторства Ібн аль-Хаббазі. Власне, це перше свідчення викладання високої інтелектуальної традиції у Криму.
Інший документ, недавно віднайдений у Центрі рукописів Олександрійської бібліотеки (Єгипет) за загальним інвентарним номером 2166, зберігся в оригіналі. Створена в «місті Крим», тобто Старому Криму, й датована 16 рамадана 834 року, тобто 26 травня 1431-го, ця іджаза на викладання була написана Шарафом бін Камалем бін Хасаном бін Алі аль-Ханафі (пом. після 1440), також відомим як Шараф аль-Киримі. Автор кількох праць, із яких збереглася лише одна, в галузі правознавства, адресував документ якомусь Ахмадові, що стане відомим як Ахмад бін Абдалла аль-Киримі. Виходець із роду Пророка (тому перед його іменем зазначено титул сеїд), цей учений згодом поїде до Османської імперії, працюватиме в Бурсі та Стамбулі (до смерті в 1474 році). В іджазі він названий словом шаб («молодий чоловік»), і, що типово для такого документу, в ньому також перелічені навчальні праці. Зокрема, книга «Міфтах аль-Улум» («Ключ до наук») Ас-Саккакі з коментарем Аль-Джурджані (розділ «Риторика»), «Ат-Тавдіх фі Шархі т-Танкіх» («Пояснення» на «Виправлення») Садра аш-Шаріа аль-Бухарі з коментарем «Ат-Тальвіх» («Окреслення») Ат-Тафтазані, що стосується основ ісламського права, «Сахіх» Аль-Бухарі, частина коментаря до Корану Аз-Замахшарі (до сури 12, «Юсуф») і, нарешті, «Гідая» («Настанова») Бурган ад-Діна аль-Маргінані. Остання, зокрема, належить до найавторитетніших праць у галузі ханафітського права. Цікаво, що згодом сам Ахмад бін Абдалла аль-Киримі напише свій коментар на згаданий «Ат-Тальвіх», який зберігся до наших часів у кількох рукописах.
Цікаве й викладання тафсиру Аз-Замахшарі, бо його автор був мутазилітом. Згодом його почнуть вивчати й коментувати лише в парі з іншим, «правильнішим», ашаритським коментарем Аль-Байдаві, і долучиться до популяризації праці саме Ахмад бін Абдалла аль-Киримі. Власне, він напише чи не першу в Османській імперії глосу, себто коротке пояснення до коментаря Аль-Байдаві, охопивши три перші сури Корану. Сам Шараф аль-Киримі, автор іджази, згадує як свого вчителя Ібн аль-Баззаза, хоча список «передавачів знання» тут трохи більший, аніж у документі від самого Ібн аль-Баззаза; різниться й перелік книг. Мабуть, ця відмінність пов’язана з тим, що Шараф аль-Киримі слухав в Ібн аль-Баззаза інші курси — не ті самі, як і вищезгаданий Абдалла з Хаджі Тархана. Утім, серед згаданих учених помітні ті самі вихідці з Бухари й Насафу, класики ханафітсько-матуридитської школи, що безальтернативно панувала у Криму тих часів. Мало того, у цьому випадку вже помітна місцева традиція передачі знання, коли автор кримського походження виписує «диплом» іншому авторові також із Криму. Важливо й те, що науки, які викладав Шараф аль-Киримі, він сам у тексті поділяє на «шаріатські» й також «адабні» — умовно кажучи, «гуманітарні», тобто такі, що не мають прямого зв’язку з релігійною традицією накль, «переданням від авторитета».
Це також указує на факт існування «високої» релігійної освіти, що включала риторику, логіку, теологію та філософію. І знову ж таки Ахмад аль-Киримі згодом напише розлогу працю про теорію пізнання в Ібн Арабі (як відповідь критикам) і прокоментує працю Садр ад-Діна аль-Кунаві «Ключ до потаємного» (Міфтах аль-Гайб), класику суфійської філософії. І хоча традиційно за початок «вищої мусульманської освіти» вважають заснування Зинджирли-медресе в 1500 році, як бачимо, збережені документи свідчать про сформовану тривалу традицію вищої мусульманської освіти ще в давніший період, і вона сягає принаймні початкку XV чи навіть XIV століть. А це, відповідно, ще раз показує, що культурна спадщина «української частини» Золотої Орди лишається багато в чому в полоні міфів і стереотипів про «Дике Поле». Нові документи, що завдяки активному зацифруванню стають доступними для вивчення, зможуть розповісти про це більше.
