Колишній муфтій Духовного управління мусульман України «Умма», а нині парамедик Саід Ісмагілов став героєм проєкту «Український Свідок» українськомовного журналу «Український тиждень».
Головна мета проєкту — документування подій війни.
Військовий у розмові поділився, як емпатія може завадити в роботі парамедика, що в Корані сказано про вояків та війну. Розмовляли і про особистий досвід служби та ставлення мусульман до смерті.
На початку інтерв'ю Саід розповів, як на початку широкомасштабного вторгнення РФ знайомі запропонували йому долучитися до евакуації поранених цивільних і військових з Ірпеня:
— З березня 2022 року я почав працювати на евакуації та продовжую займатися цим і понині. Я вважаю, що Бог обрав мене рятувати життя людей. Коли я був муфтієм, то намагався рятувати духовне майбутнє людей. Тут доводиться працювати на дещо іншому рівні, хоча й на духовному теж.
За словами Саіда Ісмагілова, робота парамедика в реанімобілі може бути емоційно важкою, а якщо людина ще й емпатична, то за якийсь час сама стане пораненою:
— Ця робота не для тих, хто надто сильно переймається та стресує. Ти маєш ставитись до пораненого, як до своєї роботи. Якщо я буду емпатичним, то мої нерви закінчаться за кілька днів. Якщо ти не можеш бачити поранених, то ця робота не для тебе, — пояснює він. — Так, траплялося таке, що в мене вся машина була у крові. Але буває по-різному, все залежить від ділянки фронту та щільности бойових дій.
Парамедик пояснив, чому в його реанімобілі завжди супроводжує синьо-жовтий прапорець зі словами шагади:
— З цими словами кожен мусульманин має розпрощатися з цим світом. Тому й на шевронах на наших написано це. Це те, з чого починається віра. Для нас, мусульман, це найважливіші й найдорожчі слова в житті.
Шейх Саід зауважив, що в ісламі не існує заборони бути воїном, тримати в руках зброю та захищати:
— Люди, які про це не знають — вони екстраполюють християнські погляди на іслам. Тому тут доводиться розповідати людям: якщо у християн це заборонено, то у нас, мусульман, не заборонено. Якщо потрібно бути воїном — я маю захищати.
Саід Ісмагілов родом з Донецька, але вже не планує повертатися туди. Каже, що всі, хто робив Донецьк прекрасним містом, або виїхали, або загинули:
— Це не те місто, яке я знав. Натомість я планую робити все, що можу, для деокупації — не тільки Донбасу, а й Криму, і решти окупованих Росією українських територій. Звісно, я хочу приїхати в Донецьк на могилу своїх прабатьків, у ті мечеті, де я молився. Просто прийти та усвідомити, що моя Батьківщина звільнена, а жити я там не планую.
Жартома Саід розповідає, що його з побратимом Камілем екіпаж називають «безглуздя і відвага»:
— Бо якщо якась дупа, в яку ніхто не хоче їхати, — ми їдемо. Ні, ну буває, що люди бояться поїхати в якусь точку, а ми кажемо: «Та запросто!» Тому нас так і прозвали. Ну, а я побачив шеврон «безглуздя і відвага» й купив. Тут без жартів не можна. Ви розумієте, на війні якщо не будеш жартувати, збожеволієш.
Повний випуск проєкту «Український Свідок» за участи Саіда Ісмагілов доступний за посиланням.
