Трохи менше року минуло після окупації Кримського півострова російськими військами і військовою агресією, що послідувала за нею, на Сході України з боку Росії. Багато жителів України були змушені покинути свої будинки і рідні місця через загрозу їхньому життю з боку влади-окупантів або небезпеки військових дій. Серед переселенців з Криму і східних областей України виявилося багато мусульман, які сьогодні змушені пристосовуватися до нових умов існування.
Про це поділився своїми думками муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саід Ісмагілов в інтерв'ю для Крим.Реалії.
- Що ви можете сказати про комунікації між Ісламським культурним центром Києва і кримськими мусульманами-переселенцями? Чи існує вона?
- Більшість кримських мусульман є прихожанами мечеті Ісламського культурного центру. Вони приходять до нас молитися в п'ятницю, під час обов'язкової мусульманської молитви. Деякі звертаються з питаннями, за допомогою. Але все ж більшість з них тримається окремо, так як вони, в основному, орієнтуються на земляцтво кримських татар, адже для цих людей важлива орієнтація саме на національну ознаку.
- Скільки приблизно кримських мусульман проживає зараз у Києві, саме тих людей, які покинули Крим після його анексії?
- Їх кількість не фіксується, статистики немає. Але я можу сказати, що це досить великий потік, не менш 1000 чоловік.
- Можете сказати, з якими проблемами і труднощами, в першу чергу, зіткнулися кримські татари в Києві?
- У Києві важко знайти роботу і житло, особливо таку роботу, щоб вистачало на оренду житла, сім'ю, гідне життя. Тому найважче питання - фінансове. Якщо говорити про релігійні проблеми - їх у нас не існує. Двері мечеті відкриті для всіх, негативного ставлення за національною ознакою в Києві немає. Тому все ж головна проблема, яка залишається - це економічна.
- Що стає для цих людей основною причиною переїзду до Києва з Криму? Політичні причини: загрози, обшуки, відмова від прийняття російського громадянства, дискримінація за релігійною ознакою, чи економічні, оскільки в Криму зараз дуже складна економічна ситуація?
- Перші переселенці, які покинули Крим - це були активісти Меджлісу, які займали проукраїнську позицію, проявляли себе активно як в участі, так і в організації мітингів проти окупації півострова. Вони зі своїми сім'ями були змушені в першу чергу залишити Крим. Потім почалася хвиля переселенців з ісламських рухів, які заборонені на території Росії. Це «Хізб ут-Тахрір», салафітского руху, вони не є численними на території України, але, в основному, існували саме в Криму.
«Хізб ут-Тахрір» - це така підпільна політична партія, з певними ісламськими гаслами. Коли Україна контролювала Крим, вони періодично влаштовували мітинги, але в Росії ця організація заборонена. Тому тепер всі активні адепти цього руху, щоб не потрапити за грати або під слідство, також виїхали в Україну. Те ж стосується салафітского напряму, його активісти теж покинули Крим, бо побоювалися піддатися переслідуванням. І вже найближчим часом, виїжджають ті кримські татари, які не можуть знайти собі роботу, хоча таких небагато. Але більшість людей, які зараз переїхали на материкову частину України, мріють повернутися назад. Вони чекають моменту, коли їх життя, здоров'я, віросповідання будуть знаходитися в більшій безпеці, ніж сьогодні.
- Як ви оцінюєте політику української влади щодо переселенців з Криму і Східної України?
- Мені взагалі здається, що немає ніякої політики щодо переселенців. Що стосується переселенців з Донбасу, то, наприклад, на Дніпропетровщині є певні пункти прийому біженців. Там допомагають людям облаштуватися, надається гуманітарна допомога, але, щоб була якась державна програма, яка б допомагала переселенцям, то таку я не знаю. Можливо, вона є, але де вона?
- Враховуючи сьогоднішню ситуацію в Криму, що ви можете порадити кримським татарам?
- Я б порадив кримським татарам залишатися в Криму, зберігати і розвивати своє національне і релігійне життя. Це буде дуже важко робити в умовах російського тотального контролю, особливо над релігійними організаціями. Однак якщо згадати історію, то, наприклад, Греко-католицька церква під час Радянського Союзу існувала в підпіллі і там виконувала всі свої релігійні обряди. Навіть якщо неможливо продовжувати національно-релігійне відродження, то бігти - це не вихід. Ті кримські татари, які повернулися назад до Криму після депортації - зробили великий подвиг, національний подвиг. У той же час багато хто з них вже влаштувалися в Узбекистані, Казахстані, Сибірі, і, переїжджаючи назад, вони кидали все, що у них було: землю, квартири, роботу. Це було бажання народу повернутися на Батьківщину, на землю своїх батьків.
Ви знаєте, татарам дуже важко відновлювати своє життя в Криму, їм доводилося здійснювати самозахоплення землі, щоб побудувати будинки, жити в степовій місцевості майже без води та електроенергії. Тому зараз, коли вони пережили такі складні часи, знову покидати і переїжджати - це, мабуть, не вихід. Потрібно залишатися в Криму, і намагатися продовжувати своє національне і релігійне відродження.
- Що ви можете сказати про комунікації між Ісламським культурним центром Києва та мусульманами-переселенцями зі східних регіонів України?
- Переселенці-мусульмани з Донбасу не тримаються окремо. Вони більш інтегровані в суспільство. Кримські татари завжди відчувають себе окремим від України етносом, вони майже завжди прагнуть говорити кримськотатарською мовою, зберігати суто кримськотатарські звичаї. Наприклад, часто бажають, щоб на похоронно-поминальних обрядах імамом був саме кримський татарин. Їх не влаштовує, якщо це буде хтось іншої національності. Також вони бажають, щоб всі поминально-похоронні обряди проходили виключно так, як прийнято в кримськотатарському суспільстві. Тому кримські татари тримаються більш відокремлено, а переселенці з Донбасу - ні. Вони інтегровані в наше суспільство і є прихожанами нашої мечеті.
- Можете сказати, скільки на сьогодні переселенців-мусульман зі сходу України проживає у Києві?
- Я знаю тих, хто є прихожанами нашої мечеті. Я сам з Донецька, як релігійний діяч відвідував майже всі мечеті на Донбасі. Дуже багатьох мусульман знаю особисто, знаю в обличчя, по іменах знаю, і коли я зустрічаю чергових переселенців в Києві, відразу впізнаю, що ось, це парафіяни з Донбасу.
В нашу мечеть у Києві ходить близько двох сотень мусульман, що переїхали з окупованої території. Але потрібно розуміти, що деякі з них їдуть в Київ, бо в Києві життя, мабуть, найдорожче в Україні, і тут дуже дорого коштує оренда житла, важче знайти роботу, і тому багато переїжджає в інші, не окуповані території Донбасу - у Краматорськ, Слов'янськ, Костянтинівку, в Маріуполь, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків. Тобто люди сподіваються, що через деякий час вони повернуться додому, тому не їдуть далеко. До Києва їдуть тільки ті, хто має певну перспективу, щоб знайти роботу, мати гідне життя.
- З якими проблемами в Києві стикаються мусульмани, які покинули свої будинки на сході України? Чи відрізняються ці проблеми від тих, з якими стикаються кримчани?
- Знаєте, так, відрізняються. На побутовому рівні відчувається велика симпатія до мусульман-кримських татар з боку українців і також на побутовому рівні відчувається не дуже доброзичливе ставлення до людей, які приїжджають з Донбасу. На жаль, рівень громадянської свідомості та розуміння ситуації не у всіх на належному рівні. Тому деякі ставляться досить недоброзичливо до тих, хто переїхав з Донбасу, вважаючи, що вони - або посібники терористів, або повинні були брати зброю і захищати свою землю. Це яскраво проявляється при оренді житла, коли не бажають здавати квартири тим, хто приїхав з Донецької та Луганської областей. Ось з такими проблемами переселенці-мусульмани з Донецька дійсно іноді стикаються, крім раніше зазначених економічних проблем.
Таке недоброзичливе ставлення до донеччан останнім часом сформувалося також завдяки не надто коректному висвітленню реального стану речей засобами масової інформації. Завдяки ЗМІ, у людей може скластися враження, що майже всі біженці, так чи інакше, симпатизують терористам. З іншого боку, дійсно є частина людей, які симпатизують цим територіальним самопроголошеним утворенням, але чомусь приїхали до Києва, до тих, кого ненавидять. І українці відчувають це, коли демонструється неповага до їх держави. На жаль, це має місце. Але масштаби не такі великі, як можна собі уявити.
Чому негативні новини дуже швидко поширюються? Вони не говорять про сотню осіб, які люблять Україну, але говорять про одну, яка її ненавидить. До негативних новин якось увага завжди більше.
- В ефірі програми «Єдіна Батьківщина» на «П'ятому каналі» ви розповідали про створення щоденного міжконфесійного релігійного марафону, який проходив спочатку в центрі Донецька, потім перейшов у підпілля, але продовжував йти щодня. Це було озвучено станом на початок листопада, що ви можете сказати про можливість проведення такого релігійного марафону в Донецьку сьогодні? Проводиться він?
- Він проводиться і далі в підпіллі. Зараз більшість учасників цього молитовного марафону - це християни-протестанти, так як бойовики забороняють існування протестантських церков, вони вважають їх агентами впливу Заходу, ворогами «Русского мира». Тому протестанти, які не можуть молитися у своїх храмах, церквах (більшість з яких, до речі, захоплено бойовиками), таємно збираються і продовжують возносити свої молитви. Це та частина молитовного марафону, яка збереглася.
Парафіяни православної церкви Київського патріархату, римо-католики, греко-католики - вони або виїхали, або не відвідують цей марафон, але храми деяких конфесій ще існують. Існує католицький костел в Донецьку, наша мусульманська мечеть працює. Поки не забороняють збиратися, проводити молитви, хоча час від часу там з'являються ці люди з «НКВД», які проводять інструктаж для імамів, але молитися і виконувати свої обряди не забороняють. Тому ті учасники марафону, які мають можливість молитися у своїх храмах і церквах, вони відвідують свої храми і церкви. А ті, хто не можуть - моляться в підпіллі.
- На території Луганської та Донецької областей багато мечетей. В якому становищі вони знаходяться сьогодні. Чи цілі їх будови, чи є парафіяни?
- Ну, наприклад, наша Соборна мечеть у Луганську постраждала під час бойових дій, так як бойовики мали свою військову техніку у мечеті. Вона знаходиться на пагорбі, недалеко від центру Луганська, на висоті, яка домінує. Звідти було зручно вести бойові дії, тобто з установок «Град» і артилерії обстрілювати позиції українського війська. Наші військові, коли прагнули накрити у відповідь, випадково потрапляли в мечеть, і вона трохи постраждала. Зараз мусульмани привели її в порядок, зробили певні дії для того, щоб там можна було збиратися і молитися. Про капітальний ремонт не може бути й мови, але зараз там виконуються обряди.
Інші мечеті існують, вони стали центрами допомоги, мусульмани підтримують один одного, ми намагаємося з Києва передавати кошти, щоб можна було придбати продукти для найменш забезпечених мусульман.
- У своєму інтерв'ю, яке відбулося 10 січня на телеканалі «Соціальна країна», ви відзначили, що ні мусульманам, ні Європі не вигідна ситуація, яка склалася з журналом Charlie Hebdo, але це могло бути вигідно третій стороні, яка прагне дестабілізувати ситуацію в Європі. Кого ви мали на увазі, коли говорили про третю сторону?
- Ну, от взагалі в найбільш виграшному становищі з цього виходила Росія тому, що до цього злочину увага європейського суспільства була прикута до України. До подій на Сході України, до окупації Криму. Але після цього злочину вся увага зосередилася на Франції. Ми так і не знаємо, чому люди вчинили злочин, адже їх убили. Було б дуже цікаво послухати їхні міркування і пояснення: для чого і для кого вони це зробили. Людей, які скоїли ці злочини, не було видно, адже балаклави і маски прикривали їх особи. Чи були люди, яких вбили французькі поліцейські тими злочинцями - незрозуміло. Тобто тут дуже багато питань залишилося. Безсумнівно, це сприяло піднесенню ісламофобських, правих і праворадикальних настроїв в Європі. Тому зрозуміло, що мусульманській громаді не потрібен такий злочин, та й самій Європі така дестабілізація теж не потрібна. Ми не знаємо на даний момент, які сили це зробили і навіщо.
- 12 січня в своєму інтерв'ю для «Голосу Америки» ви зазначили, що навряд чи ті люди, які скоїли вбивство журналістів, були релігійними фанатиками. Як було сказано, «це були холоднокровні професійні вбивці». Але після цього, 14 січня з'явився відеоролик, в якому терористичне угруповання «Аль-Каїда» в Ємені зазначила, що вчинений теракт був справою їхніх рук. Що Ви можете сказати про це зараз? Ваша думка змінилася після цього звернення чи все ж ви продовжуєте її дотримуватися?
- Те, що вбивство виконували професійні злочинці, кілери - це очевидно. Взагалі-то, я вважав, що «Аль-Каїди» вже не існує. Її кілька років взагалі не було чути. Найчастіше «Аль-Каїда» ховалася десь в Афганістані. Чому зараз вона виникла в Ємені? Раніше були злочини, які нібито «Аль-Каїда» виконувала в Ємені. Але зв'язок Ємену з Францією? Ємен сьогодні - дуже гаряча точка на карті арабського світу, там постійно відбуваються зіткнення збройних угруповань, захоплення влади. Ємен - це малозабезпечена, бідна арабська країна, десь там зберігся примітивний племінний лад. Чи справді це зробила «Аль-Каїда» - невідомо. Хто стояв за цим - також невідомо. Дуже багато питань залишається.
Вбивство поліцією цих злочинців закриває питання. Ми вже не можемо претендувати на те, щоб дізнатися правду. Були вже злочинці, яких нібито вбили, через деякий час якісь маргінальні угрупування у відеозверненні беруть на себе відповідальність. Чи це дійсно так? Як і з багатьма іншими злочинами, тут багато чого залишається неясним.
