Україна має всі шанси представити світові нову модель плідного добросусідства християн з мусульманами — за умови, якщо зараз вдасться зберегти надбання у цій сфері за останні 20 років, щоб подальший розвиток української мусульманської спільноти був якісним і динамічним. Сучасному становищу ісламу в нашій державі, а також оцінці проблем і подальших перспектив було присвячено прес-конференцію «Трансформаційні процеси в мусульманському суспільстві України», яка відбулася 23 лютого у конференц-залі агентства «УкрІнформ».
Модератором заходу був завідувач відділу історії релігії і практичного релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, доктор філософських наук, професор Людмила Филипович. Вона не лише координувала виступи доповідачів, але й надала можливість відвідувачам прес-конференції сформулювати запитання, що їх цікавили, й отримати на них відповіді.
Голова «Українского центру ісламознавчих досліджень» і муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов розповів про результати статистичних досліджень, проведених перед початком буремних подій в Україні. Результати досить цікаві: попри те, що 54% українців не були готові бачити мусульманина у президентському кріслі, більшість респондентів проголосували б за мера, міністра, депутата-мусульманина за наявності у нього прийнятної програми діяльності на цій посаді. Також лише 16% українців були б проти будівництва мечеті в їхньому населеному пункті — решта або підтримувала таку ідею, або не заперечувала проти неї, а 13% респондентів відповіли, що в населеному пункті, у якому вони проживають, мечеть уже функціонує.
Найменш обізнаними про іслам є респонденти-мешканцы сіл центральної і західної України, у той час як мешканці міст цих регіонів, а також Сходу і Півдня мали принаймні загальне уявлення про іслам і мусульман.
Муфтій зазначив, що хоче повторити таке дослідження цієї весни з метою аналізу динаміки суспільних настроїв. Підстав вважати, що зміни відбулися, достатньо. З одного боку, вже майже вся Україна проінформована про трагедію, що спіткала кримських татар і про те, як цей народ намагався захистити «українськість» півострова: вони не лише ходили на мітинги і розповсюджували інформацію, привертали увагу світової спільноти до небезпеки появи «ввічливих зелених чоловічків», але й одними з перших почали за свій кошт постачати усе необхідне блокованим росіянами українським військовим частинам. Уся Україна була свідком переслідувань кримських татар після анексії Криму; багато людей запрошували кримських татар-переселенців до своїх домівок, допомагали їм облаштуватися на новому місці. Міграція здебільшого відбувалася в ті регіони, у яких на початку 2014 року рівень поінформованості про мусульман був дуже низьким. З іншого боку, негативні світові тенденції довкола мусульман — теракт у редакції «Шарлі Ебдо», звірства так званої «ІДІЛ» на Близькому Сході — можуть, навпаки, посилити вплив негативних стереотипів сприйняття мусульман людьми інших релігій. Маємо дві протилежні тенденції, тому цікаво дослідити, яка з них буде сильнішою в Україні.
В’ячеслав Швед, в.о. завідувача відділу історії країн Азії й Африки ДУ (Інститут всесвітньої історії) НАН України розповів про події в ісламському світі, а також їх можливий вплив на Україну. Він зазначив, що країни арабського Сходу є нашими союзниками не лише щодо нагального порятунку національної економіки в умовах пошуку ринків збуту, які змогли б стати альтернативою російському ринку, але й важливими військово-політичними союзниками, адже у саудитів є об’єктивні причини для негативного ставлення до Росії, яка їм свого часу перешкоджала у справі з Асадом.
Багато українських галузей мають значні перспективи на Близькому Сході, зокрема аграрний сектор (збіжжя, м’ясо-молочна продукція), техніка, логістика… Тому урядові України направлено пропозицію про переформатування відносин України і Саудівської Аравії до рівня стратегічного партнерства, адже саме ця держава контролює таку впливову міжнародну структуру як Організація Ісламського Співробітництва (свого роду «ООН мусульманських країн») і може посприяти нашому долученню до цієї організації на правах спостерігача (як це зробила РФ), що відкриє Україні доступ на ринки мусульманського світу.
Михайло Якубович, кандидат історичних наук, науковий співробітник Національного університету «Острозька академія», перекладач Корану українською мовою, проаналізував вплив подій 2014 року на мусульманське суспільство України. На думку дослідника, історію мусульманських спільнот України потрібно розділити на два періоди.
Мусульмани — це релігійна спільнота, на яку найбільше вплинули події в Криму і Донбасі, тому що це райони їх компактного проживання.
Починаючи з 2014 року можна говорити про українській іслам у трьох політично-правових реальностях: українська, російська, змішана.
Близько 20000 кримських татар покинуло Крим; з Донбасу вимушено переїхали близько 50% мусульман.
ДУМК — найбільше об’єднання мусульман України, яке після анексії опинилося в центрі загальної уваги. Представники менших релігійних громад покинули півострів, у той час як релігійна організація під приводом Еміралі Аблаєва опинилася в центрі протистояння між різними структурами російського ісламу, кожна з яких намагалася залучити ДУМК до свого складу. Наразі ДУМК принаймні зовні зберегло свою самостійність, але очевидно, що рано чи пізно управління все-таки буде змушене «прибитись» до якоїсь організації «під дах», адже Крим з кожним місяцем стає все більше інтегрованим у РФ.
На Донбасі намагаються створювати альтернативні духовні управління, оскільки всеукраїнські організації втратили можливість впливу і комунікації з окупованими територіями. Певна частина мусульман мала симпатії до сепаратистських ідей. Чи розчарувалися вони, чи ні — невідомо. Можливо, буде створено ДУМ за російським зразком, адже інша модель є неприйнятною.
Міграція мусульман до інших регіонів України активізує суспільно-політичні процеси. Певним чином це стало викликом для місцевої влади, у якої відсутній досвід співіснування з послідовниками ісламу, що може спричинити виникнення певного непорозуміння. Очевидно, що потрібно здійснювати перші кроки саме зараз, оскільки в медіа-просторі мусульман сприймають позитивно й існує певна перспектива для налагодження взаємодії.
Зміни в мусульманських громадах спричинили початок формаційного періоду українського ісламу, адже після депортації кримських татар у 1944 році і аж до 1989 року офіційно ісламу в УРСР не існувало. Тому історія українського ісламу нерозривно пов’язана з історією незалежної української держави. Перший етап завершився в 2011 році — було сформовано усі основні структури, які розпочали налагодження співпраці з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, представниками інших релігій, і дослідники прогнозували подальший якісний розвиток.
Розпочалося формування нових структур, і, крім того, розпочнеться поділ мусульман за політичною ознакою — за ставленням до останніх подій на Донбасі і в Криму. Наразі розподіл сил приблизно такий: ДУМК, яке спершу чітко декларувало свою проукраїнську позицію, силою змусили зайняти нейтралітет; ДУМУ шейха Ахмеда Таміма не виголошує свою позицію взагалі; ДУМУ «Умма» має чітку й послідовну проукраїнську позицію; Хізб-ут-тахрір загалом події Майдану і передчасну зміну влади сприймає негативно, вважаючи її смутою, але при цьому послідовники цієї течії переїжджать з Криму в західну частину України у пошуках релігійної свободи.
Назріла нагальна потреба у створенні в Україні єдиного потужного центру ісламознавчих досліджень з метою збереження надбань останніх 20 років. Якщо це не буде реалізовано протягом року, ми будемо все більше й більше втрачати кримських мусульман, які під тиском жорсткої російської політики щодо них пристосуються до нових реалій і стануть частиною мусульманських громад РФ.
На запитання, чи вважає він іслам і демократію сумісними, пан Якубович відповів, що в українських реаліях вони цілком сумісні. Дослідник зауважив, що має на увазі саме українські реалії, тому що відповідь на це запитання зажелить від того, хто говорить від імені ісламу, а хто — від імені демократії. В Україні, яка посідає одне з найперших місць у світі за рівнем релігійної свободи, мусульмани асоціюють себе саме з Україною — не з міфічними халіфатами. І це ми бачимо на практиці: мусульмани здійснюють свою діяльність, держава не втручається у їхні внутрішні справи.
Крім того, тутешні мусульмани добре інтегровані в суспільство завдяки тому, що є здебільшого місцевим населенням, емоційно прив’язаним до землі своїх предків, і напряму зацікавлені у розбудові миру й добробуту на ній. За багатовікову спільну історію етноси і релігійні групи України пристосувалися один до одного і навчилися поважати одне одного, а тому наша держава дійсно має всі шанси представити світові нову модель плідного добросусідства християн з мусульманами.
Людимла Филипович додала, що впевнена у спроможності української мусульманської громади стати сприятливим середовищем для формування сильних, обдарованих, цікавих особистостей, які посядуть гідне місце не лише серед українських, але й серед світових еліт.
