Скільки їх було - кримських татар, які воювали з нацизмом на фронтах Великої Вітчизняної - але кого радянський режим переслідував саме за національною ознакою? Радянські ідеологи оббрехали цілий народ і вкрали маленьку батьківщину - Крим...
Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу, продовжує знайомити читачів з особистостями кримських татар, які залишили свій слід в історії країни, що стали гордістю свого народу. Про Фетісляма Абілова, що двічі заслужив у боях з нацизмом високе звання Героя Радянського Союзу, але не отримав його тільки лише через національність, йдеться в біографічному нарисі, опублікованому на сайті Крим.Реаліі.
Фетіслям (Петай, Анатолій) Абілов народився 15 березня 1915 в селі Джадра-Шейх-Елі (нині село Ударне Джанкойського району) в селянській родині. У 1936 році був призваний до лав Червоної Армії. Служив в Українському військовому окрузі. Після закінчення навчання в загальновійськовому училищі молодшого командного складу він поступив і успішно завершив навчання в загальновійськовому піхотному училищі. Був направлений на службу в Хабаровськ, де і застала його війна.
Абілов потрапив у розпорядження Південного фронту в Підмосков'ї. У першому ж бою він був поранений в ногу. Підлікувавшись в госпіталі в Рязані, він приїхав до Москви, в комендатуру. Його направили на Західний фронт. З тих, хто вже «понюхав пороху» - обстріляних в боях і виписаних з госпіталів бійців - був сформований комуністичний батальйон, в якому Фетіслям Абілов був призначений командиром.
У складі однієї з дивізій бійців веденого Абіловим батальйону направили на прорив лінії ворожого оточення. Належало взяти штурмом станцію Вузлова. Абілов дав команду атакувати ворожі розташування. Його батальйон діяв на вістрі атаки. У відповідь фашисти відкрили шквальний кулеметний вогонь; били і з мінометів. У двох метрах від Абілова розірвався снаряд. Осколки догодили в обличчя, в нижню щелепу, яку буквально розтрощило. Залитий кров'ю, без свідомості, командир батальйону впав.
...Потім він дізнається, що всі подумали - убитий. Батальйон пішов вперед, а він залишився лежати на полі бою. Хто знає, як би все склалося, якби після закінчення атаки, в якій ворожі укріплення були взяті, а полк обговорював перемогу, про нього не згадали.
«Де командир батальйону?» - запитав у бійців начальник штабу.
«Вбито!»
«Тіло комбата - до мене!».
Тільки через кілька годин його, що так і не прийшов до тями, розшукали і винесли з поля бою. Серце билося, пульс був - значить живий. Літаком його доставили в Москву, в госпіталь біля Червоних Воріт. Місяць він пролежав у гіпсі, потім ще два місяці відновлювався. А після одужання знову був відправлений на фронт...
6 грудня 1941 контрнаступ радянських військ почався. Битва за Москву тривала 45 днів. 17 січня 1942-го німці були відкинуті від столиці на кілька сот кілометрів... За оборону Москви Фетіслям Абілов отримав свій перший орден - Бойового Червоного Прапора, вищу за тими часами нагороду.
Свій другий орден - орден Суворова - він отримав за участь в операції «Багратіон» по звільненню Білорусії, уже в 1944-му. І - знову-таки за звільнення Білорусії - третій за рахунком і другий орден Бойового Червоного Прапора.
Переможний наступ радянських військ продовжувався. За визволення Варшави Фетіслям Абілов отримав вищий польський орден - Польський Хрест Хоробрих. А незабаром він був представлений до вищої нагороди своєї батьківщини - звання Героя Радянського Союзу.
Комдив підписав наказ, зі штабу армії прийшов нагородний лист, але Золотої Зірки Героя при ньому не було. Вилучили зірку тому, що саме в ці дні кримських татар виселяли з Криму, а Фетіслям Абілов, який ніколи не приховував свого національного походження, був представником народу, який офіційно був визнаний народом-зрадником.
Тим часом війна неухильно наближалася до свого завершення...
Полк, яким командував Фетіслям Абілов, вийшов до річки Одер - це були вже найближчі підступи до Берліна. Як кращий командир полку Абілов отримав наказ в числі перших - форсувати Одер. Перша спроба не вдалася - німці чинили опір відчайдушно. І лише після того, як командування направило в гирлі Одеру авіацію, доля цього важливого плацдарму була вирішена на користь радянських військ.
За форсування Одеру Фетіслям Абілов знову, вже вдруге, був представлений до звання Героя Радянського Союзу. Але - знову осічка. Він отримав черговий орден Бойового Червоного Прапора - четвертий за рахунком. Причина все та ж - кримський татарин... Звичайно, було прикро до глибини душі. Товариші по службі по полку - заступник, начальник штабу, комбат отримали звання Героя, а їх командир - знову опинився обділений.
У січні 1945 року почалася Берлінська операція. Знову полк під командуванням відважного кримського татарина був на вістрі наступу. Стратегічно важлива задача була виконана. Зірку Героя Радянського Союзу Абілов так і не отримав - цього разу обмежилися черговим орденом Кутузова III ступеня.
На урочистому вечорі 4 травня 1945 командувач армією Павло Батов, вітаючи присутніх рядових і командирів, піднімаючи келих, сказав: «За вас, підполковник Абілов!».
Війна закінчилася. Ще рік Фетіслям Абілов служив у Данцигу заступником коменданта міста. Але потім раптом, всупереч бажанню і віку, був несподівано звільнений з лав Радянської армії.
З 1964 року Фетіслям Абілов працював на Експериментальному машинобудівному заводі Жуковського начальником штабу та заступником директора заводу з цивільної оборони.
І тільки в травні 1990 року вийшов Указ Президента СРСР Михайла Горбачова про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 11603).
При врученні йому високої нагороди міністр оборони, маршал СРСР Дмитро Язов сказав: «Як це так, всю війну командував полком, а звання - підполковник...». Наприкінці урочистості з нагоди нагородження Абілов вже мав звання і форму полковника.
...Знадобилося майже півстоліття, щоб справедливість одержала верх. А скільки їх було - кримських татар, хто воював за радянську батьківщину - але нічого, крім гіркоти чужини і душевних ран в подяку від батьківщини так і не отримав?
Фетіслям Абілов. Його доля склалася незвично. Він двічі був представлений до найвищого військового звання - Герой Радянського Союзу, а отримав його лише через 45 років після Перемоги.
