«Україна перебуває на вододілі двох могутніх цивілізацій — християнської (Західної) і мусульманської (Східної), і це зумовлює тісні зв’язки з Ісламом, які своїми коренями сягають дуже давніх часів (ще від Київської Русі). У XV–XVI ст. драматичні історичні події, пов’язані з турецько-татарськими походами на українські землі, дали багатий матеріал для літературних творів», — такою історичною довідкою почала свою доповідь старший науковий працівник Львівського музею Івана Франка Соломія Вівчар на VI Міжнародній ісламознавчій школі. Зокрема, йшлося про таких письменників, як Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Агатангел Кримський та Іван Франко.
Говорячи про давню українську літературу в контексті ісламських паралелей, науковець насамперед згадала Григорія Сковороду:
— У давній українській літературі східні наративи наявні, передусім, у фольклорних джерелах, зокрема народних думах. Крім цього, цікаві паралелі з мусульманським віровченням знаходимо у творчості Григорія Сковороди. Стверджувати, що видатний філософ перебував під впливом філософії Ісламу, мабуть, не варто, однак, у його творчості помітні певні паралелі з поглядами мусульманського філософа Аль Газалі, трактат якого «Повчання філософів» (перекладений без зазначення авторства) був відомий в Україні під назвою «Логіка Авіасафа» («Київська логіка»). Популярний з часів Київської Русі, цей трактат мав вплив і на українську філософську думку, — відзначила Соломія Вівчар.
Як зазначила доповідачка, у трактаті Аль Газалі «Еліксир щастя» простежуються схожі зі Сковородою концепції, зокрема, про пізнання Бога серцем, а не розумом:
— Обидва філософи у своєму вченні опираються на священні книги: Аль Газалі на Коран, Сковорода — на Біблію. Український просвітитель, за визначенням Чижевського, належить до школи «філософії серця», Аль Газалі в трактаті «Еліксир щастя» також велику (навіть центральну) увагу приділяє серцю людини. У філософському вченні обох філософів простежуємо багато спільних рис — вчення про видимий (матеріальний) і невидимий (духовний) світи, обмеження та аскетизм, шлях людини до щастя, пізнання не розумом, а серцем та ін.
Втім, як зауважила Соломія Вівчар, тема схожості філософії Григорія Сковороди з ісламською насправді дуже складна і мало вивчена, тому потребує подальшого прискіпливого порівняльного дослідження.
Доповідачка також розповіла і про східні казки Івана Франка — улюблений твір української дітвори «Абу-Касимові капці» і «Коваль Бассім», сюжети яких письменник запозичив із збірника «Тисяча і одна ніч», його наукову розвідку «До питання про перекази про пророка Магомета у слов’ян», переклади з арабської і тюркської поезії «Кримський хан Газі-Гірей (1588 — 1607) і дещо з його віршів» і староарабські вірші.
Нагадаємо, про інтерес Івана Франка до ісламської цивілізації 15 червня говорилося на зустрічі Зі Сходу світло, яка відбулася в Львівському літературно-меморіальному музеї Івана Франка.
Окремо Соломія Вівчар зупинилася на таких темах, як «Тарас Шевченко та Іслам», «Пантелеймон Куліш — український туркофіл», «Агатангел Кримський — перше в Україні наукове осмислення Ісламу».
Читайте за темою:
Східні казки Івана Франка. Частина І. «Абу Касимові капці»
Найкращий кримський подарунок Україні
Поема П. Куліша «Магомет і Хадиза» як гімн любові
Про перший український переклад поеми «Шах-наме»
Що таке щастя, або погляд на ідеї Григорія Сковороди в асоціації з аятами Корану
Іван Франко. «До питання про перекази про Магомета у слов’ян»
