Викладачка арабської зі Львова: У Лівані потрібно бодай раз у житті побувати

©️Ліда Базіляк/фейсбук:Посол України в Лівані Ігор Осташ. Кадр з фільму “Український Ліван”
©️Ліда Базіляк/фейсбук:Посол України в Лівані Ігор Осташ. Кадр з фільму “Український Ліван”
©️Ліда Базіляк/фейсбук:Посол України в Лівані Ігор Осташ. Кадр з фільму “Український Ліван”
©️Ліда Базіляк/фейсбук:Посол України в Лівані Ігор Осташ. Кадр з фільму “Український Ліван”
©️Ліда Базіляк/фейсбук: За переказами, це саме це місце, де Св.Георгій (Джирджіс)  подолав змія
©️Ліда Базіляк/фейсбук: За переказами, це саме це місце, де Св.Георгій (Джирджіс) подолав змія
©️Ліда Базіляк/фейсбук:Посол України в Лівані Ігор Осташ. Кадр з фільму “Український Ліван”
©️Ліда Базіляк/фейсбук:Посол України в Лівані Ігор Осташ. Кадр з фільму “Український Ліван”
©️Ліда Базіляк/фейсбук: За переказами, це саме це місце, де Св.Георгій (Джирджіс)  подолав змія
03.08.2020
Оцініть статтю: 
(29 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Викладачка арабської мови у львівському Ісламському культурному центрі Ліда Базіляк не лише навчає розмовляти, читати і писати арабською і розуміти цю мову — вона прагне розповідати і своїм учням на заняттях, і чисельній аудиторії соціальних мереж про країни арабського світу, їхні історію і сучасність, традиції і культуру. Крім того, вона намагається спростувати сформовані в українському суспільстві стереотипи й упередження щодо звичаїв і менталітету мешканців чи вихідців з цих країн.

В одному зі своїх дописів пані Ліда розповідає про Ліван — державу аль-Джумхуріййа аль-Любнаніййа, що розташована на Близькому Сході, у гористій місцевості на східному березі Середземного моря, а також про Український Ліван — і не лише про фільм з такою назвою, про спільноту наших співвітчизників, що нині живе в Лівані, а й про ті зв’язки, які здавна поєднують нашу країну і Ліванську Республіку.

Тож разом з Лідою Базіляк шукаємо відповідь на запитання: «А що ми знаємо про Ліван?» і дізнаємося цікаві факти щодо цієї країни.

«Часто можна почути щось на кшталт «Ліван — це Лівія?», «війна, араби, мусульмани», ба більше «терористи», «ти їдеш до Лівану?! Ти ж дівчина? Вкрадуть!!!». Це декілька найяскравіших прикладів, які мені доводилося чути, хоча список можна доповнювати стереотипними твердженнями, що стосуються усіх арабських країн.

Ліван — це поєднання непоєднуваного. Невеличка країна Леванту, яка вабить своїм колоритом. Перш за все, для мене, це країна контрастів, де за декілька хвилин можна побачити Фінікію, період панування ассирійців, вавилонян, греків, арабів, а також вплив Римської та Османської імперій. Це багатоконфесійна держава, де проживають християни і мусульмани різних течій.

А тепер поговорімо про фільм Український Ліван. Як це Ліван та ще й український? До чого тут Україна?

Одним із найстаріших міст у світі вважається Біблос або, як його ще називають, Джубейль. Саме тут були віднайдені перші пам’ятки фінікійської писемності, яка стала основою для арабського й українського письма.

Ліванський кедр. Він усюди. На прапорі, на монетах, на паперових купюрах. Це символ Лівану. Але чому саме він, адже й інші види кедрів існують, хіба ні? Ліванські кедри згадуються шумерами у «Епосі про Гільгамеша», а також у Біблії. Деяким деревам понад 2000 років. Тільки уявіть собі…

Ліван — центр християнства. Тут зосереджена велика кількість історичних і біблійних міст та місць. Тир (Сур), Сидон (Сайда), де відбулася зустріч Св. Петра і Св. Павла, Захлє, Тріполі (не столиця Лівії) та інші.

Окреме місце у цьому списку потрібно виділити Баальбеку. Місто-загадка, місто сонця, Геліополіс або Іліополь. Тут, біля підніжжя Антилівану на висоті понад 1100 м, Олександр Македонський звів величне місто. Цікавим є те, що у храмовому комплексі був збудований храм Венери, що згодом став християнською церквою Св. Варвари, мощі якої нині знаходяться у Володимирському соборі в Києві.

Що ж об’єднує Ліван та Україну? На перший погляд — це зовсім різні країни, але у яких є багато чого спільного.

Короткий екскурс в історію:

У свій час Ліваном подорожував Василь Григорович Барський, який детально описує незвідану тоді країну.

Ліван відвідував Микола Гоголь. А вже у 1900 р. у журналі «Любнан» («Ліван») вийде друком «Тарас Бульба» арабською мовою.

Агатангел Кримський і його «Бейрутські оповідання» і «Пальмове гілля». І, до речі, переклади арабською мовою здійснив перекладач Імадеддін Раеф.

Михайло Чайковський (Мехмет Садик-паша) і його син Владислав Чайковський (Муззафар-паша), який з 1902 по 1907 р. був мутасаррифом (намісником) Лівану.

Михайло Нуайме — видатний ліванський письменник, знаний у всьому світі, який у віці 16-ти років приїхав на навчання до Полтави. Його переклад «Заповіту» Тараса Шевченка арабською мовою вважається найбільш досконалим.

Лідія Липковська — відома українська оперна співачка і професорка Ліванської академії мистецтв у Бейруті.

Сьогодні українська громада у Лівані є доволі чисельною. Також великою є діаспора ліванців в Україні. Поширенню позитивного іміджу України в Лівані сприяють зокрема сім’я Жарамані, а саме Ірина Висота — очільниця Української громади в Лівані і її чоловік Зукан Жарамані — голова Клубу випускників ЗВО України в Лівані.

Тетяна Примак-Хурі — українська піаністка і дружина відомого ліванського композитора Гутафа Хурі.

Художниця-монументалістка Наталія Дзядик.

Скульптури Михайла Горлового, П’єра Карама, Василя Бика й інших лівано-українських скульпторів прикрашають міста Лівану.

Під враженнями від допрем’єрного перегляду «Українського Лівану», які неможливо жодними словами передати і в одному дописі описати, я щаслива, що мала нагоду побувати у цій країні і особисто познайомитися із людьми, які творять сучасну історію. Цей фільм — місток між двома країнами. Він, безумовно, ламає всі стереотипи та упереджене ставлення до Лівану.

Зусилля, які доклав і продовжує докладати Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ліванській Республіці Ігор Осташ, титанічна праця, патріотизм і невпинне бажання ознайомлювати ліванців з Україною і навпаки є безцінними.

Марина Гримич — письменниця і дружина Посла, яка разом із українською громадою організовує безліч різноманітних культурних заходів.

Дякую усій знімальній групі, а також режисерові фільму Станіславу Литвинову.

Завдяки проєкту Школа дипломатії: «Дипломатія на Близькому Сході», її організаторці Андріані Білій та Інституту Міжнародної Академічної і Наукової Співпраці учасники школи почерпнули багато цінної інформації і відкрили для себе Ліван та й, мабуть, Україну з іншого боку», — йдеться в дописі Ліди Базіляк.

Як пише в постскиптумі пані Ліда, вона намагалася охопити найбільш цікаві моменти, що насправді є лишень невеличкою частинкою, й переконує користувачів — у Лівані потрібно бодай раз у житті побувати.

Про згаданий пані Лідою Базіляк фільм «Український Ліван» раніше писало видання «День», зазначаючи, що завдяки активній діяльності Посольства України у Лівані впродовж уже кількох років українська культура шириться закордонними просторами, завойовує близькосхідну публіку. У 2016, 2017 і 2018 роках у Лівані успішно пройшли три кінофестивалі, а IV кінофестиваль, який припав на початок 2020-го року, став — порівняно з попередніми — ще більш знаковим і пам’ятним, особливо у контексті українсько-ліванських дипломатичних відносин. 21 лютого в кінотеатрі ABC Verdun у Бейруті вперше презентовано українську документальну стрічку «Український Ліван»: автор — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Лівані Ігор Осташ, режисер — Станіслав Литвинов, оператор — Михайло Шелест. 

«Український Ліван» — фільм-історія про майже 2000-літню історію тісних зв’язків між, здавалося б, такими далекими — Україною та Ліваном, причорноморським і близькосхідним регіонами, слов’янами та арабами, православними і мусульманами. 

Фільм-феномен, стрічка-відкриття, потужний інструмент в інформаційному полі, переконливий аргумент на політичній, дипломатичній арені.

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.