З Днем Незалежності!

Cвобода, незалежність… Незалежність, яка проросла крізь уламки радянської імперії, із землі, щедро здобреної кров’ю патріотів, слізьми матерів, чиї сини гинули в застінках КДБ, радянських концтаборах та оголошувалися божевільними радянською каральною психіатрією… Незалежність, яка трималася корінням в грунті сподівань українського народу. Початок 90-х, здавалося, дав шанс отримати омріяну незалежність, не жертвуючи все нові і нові життя та долі на її вівтар…

І чи не тому більше 20 років ми відзначали День Незалежності України як чергове свято — так, не без гордощів за самостійність своєї держави, але й без зайвого пафосу? Й на думку нікому не могло спасти, що в одній з пострадянських республік — Росії — визріває ракова пухлина справжнісінького неоколоніалізму, що хворобливі амбіції керманичів країни-сусідки підштовхнуть її до спроби зазіхнути на право українських громадян — представників багатьох етносів та послідовників різних віросповідань — вільно жити на своїй землі, говорити й молитися мовою предків, вирішувати долю своєї держави, визначати її майбутнє в демократичному світі…

І ось вже втретє наші співгромадяни відзначають це свято — День Незалежності — з глибоким усвідомленням його сенсу. Багато хто цю дату зустрічає зі зброєю в руках, аби не дати змогу агресору загарбати ще якісь території нашої землі на додачу до сплюндрованих Криму та частини Донбасу. На жаль, дехто з патріотів довів, що фраза «Віддам життя за Батьківщину» — не просто слова, не просто речення — і сьогодні ми згадуємо тих, хто пожертвував собою заради того, аби кожен з нас мав змогу поважати себе, будучи не рабом і не маріонеткою, а громадянином вільної, незалежної країни.

І тому 25-ту річницю ми зустрічаємо з особливими почуттями — і радості, і смутку, і гордості, і зрозуміло, щирих сподівань. Надії на перемогу на відновлення й відбудову єдиної й неподільної України! І сьогодні, як ніколи, ми цінуємо свободу і незалежність, бо так вже влаштована людина, що звичні речі — повітря, яким дихаємо чи сонце, яке світить, чиста вода чи сміх власної дитини, материнські колисанки й посмішка коханої людини — сприймаються, як щось звичайне, аж поки не нависне загроза їх втрати.

Редакція сайту приєднується до всіх побажань, які лунатимуть сьогодні на адресу кожного українця з нагоди цього свята — Дня Незалежності України — й від щирого серця зичить міцної віри в перемогу, терпіння й витримки пережити ці непрості часи й не втратити гідність! Хай Милосердний Творець подарує нам мудрість й відвагу, силу й взаємоповагу! Хай Господь допоможе в будь-яких випробуваннях кожному з нас не втратити той міцний каркас настанов та заповідей, що оберігає нас від гріха та зневіри!

Довідка:

Вперше День незалежності України був відзначений 16 липня 1991 року в пам’ять про те, що за рік до того, 16 липня 1990 року, Верховна рада УРСР прийняла «Декларацію про державний суверенітет України». Також 16 липня 1990 року Верховна рада УРСР прийняла постанову «Про День проголошення незалежності України». У ній зазначено: «Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».

Згодом, 18 червня 1991 року, були внесені відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР, унаслідок чого в переліку святкових днів з’явився запис: «16 липня — День незалежності України».

Оскільки 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила «Акт проголошення незалежності України», який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності України. Тож 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України». У ній зазначено:

«Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє:

1. Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.

2. Постанову Верховної Ради Української РСР „Про День проголошення незалежності України“ від 16 липня 1990 року вважати такою, що втратила чинність».

Але історія України, як незалежної держави, розпочалася задовго до 90-х років минулого сторіччя. Її прийнято відраховувати з моменту створення Київської держави в IX столітті. Після занепаду цього державного утворення і розпаду на дрібні князівства, що його супроводжував, в XVII столітті утворюється Козацько-Гетьманська держава, яка проіснувала до кінця XVIII століття, після чого, аж до XX століття, незалежної Української держави не існувало.

Після Жовтневої революції 1917 року на Україну позначився підйом національного руху, що оформився в «Третій Універсал» Центральної Ради 20 листопада 1917 року і оголосив Українську Народну Республіку — УНР. В Універсалі було оголошено про свободу слова, друку, віросповідання, зборів, страйків, скасування смертної кари.

Після відмови українського уряду прийняти ультиматум більшовицької Ради народних комісарів, в якому вимагалося дозволити їм ввести свої війська на Україну, а також не пропускати на Дон білих офіцерів і козаків, почалася українсько-більшовицька війна. Військові успіхи більшовиків змусили керівництво УНР призвати на допомогу Німеччину.

З середини лютого 1918 року почався наступ німецьких та українських військ на територію, захоплену більшовиками. До квітня того ж року вся Україна була звільнена від більшовицької окупації, однак опинилася в німецькій — Німеччина привела до влади збройним шляхом свого ставленика. За цим послідкувала громадянська війна і низка інтервенцій, які завершилися в березні 1919 року в Києві на Всеукраїнському з’їзді Рад прийняттям конституції «незалежної Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР)».

28 грудня 1920 року між УРСР і РРФСР був підписаний «Робітничо-селянський союзний договір про військове і господарське співробітництво», який закріпив залежність УРСР від РРФСР. Наступний шанс на незалежну українську державу представився лише в кінці XX століття, після розпаду СРСР.