Від історичних витоків до сьогодення: життя, культурні традиції західноукраїнських мусульман

Від історичних витоків до сьогодення: життя, культурні традиції західноукраїнських мусульман
©️Ангеліна Радісна/Leopolis News
Мурат Сулейманов
©️Ангеліна Радісна/Leopolis News
Мечеть у ісламському культурному центрі
©️Ангеліна Радісна/Leopolis News
Від історичних витоків до сьогодення: життя, культурні традиції західноукраїнських мусульман
Мурат Сулейманов
Мечеть у ісламському культурному центрі
13.03.2019
Оцініть статтю: 
(126 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Мусульмани для західної частини України — не екзотика, адже з’явилися вони на цих землях кількасот років тому. Із татарського середовища походить і перше мусульманське населення Західної України, яке з кінця XIV ст. розселилося на теренах Великого князівства Литовського, зокрема й на Волині і Галичині. Наприклад, у XIV ст. татари вже проживали у Львові, маючи там чималу громаду і навіть мечеть. У місті Лева було й чимало інших мусульманських народів — арабів, персів, турків. Згодом татарсько-мусульманські колонії з’являються також у володіннях Василя-Костянтина Острозького (1523 — 1608 рр.) — в Острозі, Полонному, Старокостянтинові й інших містах.

До слова, із середовища західноукраїнських татар походив видатний сходознавець й україніст Агатангел Кримський (1871 — 1942 рр.).

У 1672 році Османська імперія відвойовує у Речі Посполитої велику частину Поділля, утворивши т.зв. «Каменецький еялет». Майже 30 років турецького панування залишили свій слід і до наших часів. Так, збереглися залишки мечетей у Кам’янці-Подільському, Шаргороді і Меджибожі. І хоча ознайомлення українців з ісламом значним чином здійснювався за умов збройних конфліктів, на тлі цих протистоянь відбувався процес невпинного культурного обміну, який розширював горизонти українського світогляду. Вітчизняні політичні діячі також неодноразово зверталися у своїх поглядах до своїх мусульманських сусідів. Ще Богдан Хмельницький розглядав можливість встановлення турецького протекторату над Україною як альтернативу відомому «російському варіантові». У народі побутувало повір’я, згідно з яким таємним мусульманином був гетьман Петро Дорошенко (1627 — 1698 рр.). Варто згадати й козацький рід Кочубеїв, частина представників якого сповідувала іслам…

Втім, автор присвяченого представникам мусульманської спільноти у Львові матеріалу, оприлюдненому у виданні Leopolis News — Новини зі Львова, називає мусульманський світ «загадковим», а послідовників ісламу — «представниками загадкової культури» — вочевидячки тому, що як і багато наших співвітчизників, коли звертається до теми ісламської присутності в Україні, передусім на думці має Крим. Адже пов’язує існування мусульман у Львові саме з анексією Криму, де традиційно проживала найбільша частка мусульманської спільноти України, а також з політичною ситуацією в деяких інших ісламських країнах. Але ж Кримське ханство, яке проіснувало понад три століття і залишило на теренах України чимало послідовників ісламу, охоплювало не лише півострів, а й значні території південних областей, зокрема частини сучасних Донеччини, Запоріжжя і Херсонщини. Згадуючи ще й Османську імперію, до переліку можна додати Одещину і Миколаївщину, де наприкінці XVIII століття локалізувалася ногайська орда. Ці землі називалися Буджаком (регіон між Дунаєм і Дністром) і Єдисаном (між Дністром і Південним Бугом). Хтось із істориків, зрозуміло, поведе мову і про так званий Кам’янецький еялет — про часи панування османів на півдні сучасної Хмельницької, на заході Вінницької і в частині Чернівецької областей (1672–1699).

Але незнання історії — не провина журналіста, а біда системи освіти, адже у процесі викладання історії і досі використовуються методичні матеріали, затверджені ще за радянських часів.

Тому журналіст Ангеліна Радісна заслуговує на повагу, адже намагається сформувати власну думку про мусульман і сповідувану ними релігію не з чуток і переказів, а з власних спостережень і вражень від знайомства з правовірними у львівському Ісламському культурному центрі ім. Мухаммада Асада, які вона виклала у статті «Львівські мусульмани розповіли про свою релігію та життя серед християн».

Журналіст відзначає привітність мусульман, що зустріли її в ІКЦ, розповідає про знання, якими оволоділа в процесі спілкування з імамом мечеті Муратом Сулеймановим.

«… Каже, християн вважають братами і сестрами, охоче з ними товаришують. Вітають з нашими святами — Великоднем і Різдвом. Єдине табу — не можуть сидіти за столом, на якому є свинина й алкоголь, адже ці продукти забороняє Коран. Тому мусульмани не мають права їх не тільки споживати, а й продавати, комусь передавати. Брати участь у такому застіллі, навіть не куштуючи «нечистих» страв і напоїв, означає схвалювати їх споживання. Не варто пригощати мусульман цукерками з лікером чи коньяком: такий подарунок вони також не можуть прийняти… Імам пояснює, що основні морально-етичні засади ісламу і християнства перегукуються. Мусульмани також шанують Ісуса Христа і Діву Марію. Різниця у тому, що вважають Христа передостаннім пророком», — розповідає Ангеліна.

Переповідає журналістка й історію кількох мусульманських родин і деяких послідовників ісламу, зокрема імама Мурата Сулейманова, етнічного кримського татарина; 27-річного Алі Арслана, який до навернення до ісламу мав ім’я Володимир; єгиптянина Мустафи Тантави; змішаної україно-сирійської родини Аліни Мартинової з Донецька і її чоловіка Абдурахмана Окола з Дамаска (Сирія); ділиться почутим про звичаї і традиції мусульман; становище жінки, дитини, літніх людей у родині тощо.

«Одна з основ ісламської релігії — глибока шана до людей старшого віку, любов до дітей. З особливою повагою ставляться до матері і завжди намагаються їй догоджати, адже пророк Мухаммед зазначив, що рай — під її ногами. Це ще одна з причин надзвичайної поваги чоловіка до дружини (усупереч поширеним серед християн стереотипам), щоб показати хороший приклад дітям.

Жіночі і чоловічі обов`язки у мусульманських родинах чітко розділені. Голова сім’ї повинен любити, утримувати і забезпечувати сім’ю всім необхідним. Жінка — слухати чоловіка і створювати затишок у помешканні. Якщо дружина планує піти кудись за межі подвір’я, наприклад, до сусідньої крамниці, вона зобов’язана повідомити про це чоловікові. Таке правило існує задля її ж безпеки. Втім, і чоловіки повідомляють благовірних про те, куди йдуть. Залишати будинок без попередження — неповага до „половинки“. Навряд чи ви побачите ісламського чоловіка, який після роботи лежить на дивані за зачиненими від сім’ї дверима. Спілкування з дружиною і дітьми — його обов’язок. Чоловіки охоче допомагають у господарстві, адже жіночу працю вважають важчою, ніж чоловічу. Як зазначає імам, навіть якщо дружина не працює — у неї значно більше завдань!

Мусульмани не проти, щоб дружини працювали. Завдання чоловіка — стежити, щоб праця була пристойною. Цікаво, що жінка не повинна повідомляти чоловікові, скільки заробляє. Вона має повне право витрачати зарплату на себе, а докладати кошти до сімейного бюджету — виключно за своїм бажанням. Чоловіки-мусульмани не забороняють жінкам зустрічатися з подругами — у гостях чи у кафе…», — розповідає журналістка.

Більше — у матеріалі Ангеліни Радісної за посиланням.

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.