Джордж Орвелл, коли описував у своєму романі-передбаченні «1984» глобальне тоталітарне суспільство майбутнього, навряд чи чекав, що вигаданий ним словник «новомови» не лише ввійде в реальний обіг, а й збагатиться новими перлами. «Мир — це війна», «правда — це брехня» — постулати описаного у «1984» режиму геть не шокують, якщо пригадати офіційні причини інтервенції та окупації Іраку, або інформаційні маніпуляції глобальних ЗМІ.
Ігор СЛІСАРЕНКО
До «новомови» сьогодні можна зарахувати й наступні перли: «окупація — це звільнення», «апартеїд — це співіснування», «гуманізм — це людиноненависництво». Вони шліфувалися останні вісім років, відколи у 2001 р. в Дурбані (Південна Африка) ООН провела першу глобальну Конференцію із подолання расизму. Сама Конференція — «проти расизму» — стараннями кількох урядів, їхніх потужних лобістських організацій та підлеглих мас-медіа — швидко тоді була затаврована як «расистська», «антисемітський і антиізраїльський дебош» (вислів екс-міністра МЗС Ізраїлю Ципі Лівні). Причина — критика Ізраїлю. Зацитуємо положення Декларації і Програми дій Дурбанської Конференції, через які тоді представники Ізраїлю, США та Канади гучно залишили форум: «Пункт 66. Ми висловлюємо глибоке занепокоєння проявами расової дискримінації щодо палестинців та інших мешканців окупованих арабських територій(...) і закликаємо до припинення всіх проявів расової дискримінації. Пункт 67. Ми переконані, що боротьба з антисемітизмом, ісламофобією та сіоністською практикою є складовою та органічною частиною протистояння всім формам расизму, і підкреслюємо необхідність прийняття ефективних заходів для вирішення проблеми антисемітизму, ісламофобії та сіоністської практики з метою протидії цим явищам у всіх формах (...) Всесвітня конференція по боротьбі з расизмом, расовою дискримінацією, ксенофобією та пов’язаної з ними нетерпимістю настійливо закликає Ізраїль переглянути своє законодавство, засноване на расовій і релігійній дискримінації, і всю свою політику держави-окупанта».
Зрозуміло, через вісім років по тому нова Конференція ООН із расизму в Женеві 20—24 квітня, оголошена як «оглядова за Дурбанським процесом», у перерахованих вище незгодних ентузіазму геть не викликала. Ізраїль заздалегідь шпетив її за «антисемітизм», оскільки до нього непропорційно велика увага. Тель-Авів дозволяє дозовану критику на свою адресу за принципом персонажу однієї з казок Є.Шварца: «Ти спершу похвали, а потім м’яко вкажи на окремі недоліки». Сполучені Штати оголосили, що будуть бойкотувати Конференцію, і розпочали вербувати спільників. Що цікаво, США брали активну участь у підготовці фінального документу Женевського форуму, більше того, досягли неабиякого успіху, домігшись вилучення будь-якої згадки про свого головного союзника. Тим не менше, від бойкоту не відмовилися, поставивши у жалюгідне становище керівництво ООН, яке йшло на всі поступки, аби догодити Вашингтону. Та ще разом із Ізраїлем підбурили до неучасті своїх найближчих союзників: Німеччину (цій завжди можна нагадати історичну провину), Нідерланди (ця країна виставила ще й свою умову: захист прав гомосексуалістів), Австралію, Канаду, Італію (Берлусконі отримував премію як кращий друг Ізраїлю), Нову Зеландію (там уже забули принципи прем’єр-міністра Елен Кларк). В останній момент до них встигли долучитися ще й Польща і Чехія, які на прикладі з розміщення ПРО довели, що вміють торгуватися.
Жоден із лідерів держав не прибув на Конференцію. Тільки президент Ірану, який цілком виправдав очікування від свого виступу — і друзів, і ворогів. Частина делегатів аплодує, інша — значно менша — обурено полишає залу після того, як Ахмадінеджад виголошує: «Після Другої світової війни вони (себто США і країни Заходу. — І.С.) вдалися до військової агресії, щоб під приводом єврейських страждань зробити цілу націю вигнанцями. І вони прислали мігрантів із Європи, США, інших частин світу, щоб заснувати цілковито расистське правління в окупованій Палестині. Для того, щоб компенсувати тяжкі наслідки расизму в самій Європі, вони допомогли привести до влади найжорстокіший і найрепресивніший расистський режим в Палестині». Генсек ООН Пан Гі Мун під час виступу іранського президента крутився як на пательні, обдумуючи вирази майбутнього коментаря. І він таки покартав іранського президента за «тон обвинувачення і навіть підбурювання». Іранський лідер вийшов далеко за межі теми конференції. І тут заради справедливості слід сказати, що гостра критика на адресу Ізраїлю була лише невеликою частиною виступу. Ахмадінеджад нещадно шпетив Захід у цілому: за подвійні стандарти, за присвоєне собі право вето у Раді Безпеки ООН, нарешті, за нинішню глобальну кризу: «Великі держави роками насаджували несправедливі економічні правила на глобальній арені, створили економічну і монетарну систему для всього світу, тоді як інші не мають жодного впливу ні на процеси, ні на прийняття рішень. Вони навіть не дозволяють власному народу або іншим народам наглядати за цим, вони облишили всі етичні норми і створили правила на користь лише капіталістів. Ці сили через знищення рівних можливостей розширили межі свого розвитку й поширили найпотворнішу форму расизму».
Із зали конференції вибігли представники більше 20 держав Європейського Союзу. Вибіг з ними представник маловідомої нам країни Карибського басейну — Сент-Кітс-Невіс (не чув, зізнаюся, про її євроатлантичні амбіції). Демарш був заздалегідь запланованим — у цьому зізналася Франція. У нинішнього чільника французької дипломатії Бернара Кушнера дуже великий досвід пропагандистських акцій. Ще як керівник гуманітарної організації «Лікарі без кордонів» (дотепні журналісти прозвали цю структуру «Лікарі без ліків») у 1993 він успішно переконав Європу в існуванні сербських «таборів смерті» у Боснії (це коштувало два мільйони доларів на слізні телеролики за участю зірок Джейн Біркін і Мішеля Пікколі, які розповідали про «новий Освенцім»). Хто тепер обурюється, що то була цілковита брехня, вигадана боснійським президентом Ізетбеговичем для спонукання НАТО бомбити сербів, у чому кілька років тому зізнався сам Кушнер? Можливо, згодом повідає нам про муки сумління, коли не противився вигнанню неалбанського населення з Косово, як перебував на посаді очільника адміністрації краю? До речі, Дурбанська Декларація 2001 р. засудила, як було сказано, «етнічні чистки в Косово», отож, особистих причин для помсти у Кушнера достатньо. Ветеран британської журналістики Алан Гарт, який брав участь у Женевській конференції як громадський діяч, назвав поведінку цих країн не дуже шанобливо: «натовпом овець, що йдуть за наказом». Британська «Індепендент», виправдовуючи власну назву, в редакційній статті назвала демарш «дурістю». Посол однієї сусідньої держави — члена ЄС — пояснив мені — на правах анонімності, — чому його країна «вибігла» із зали. «Справа не в Ізраїлі, ми вийшли б у випадку будь-якої промови ненависті». Він говорив так переконливо, що моє запитання, чому його країна не протестувала, коли той же Буш говорив про «ісламофашизм», визначав цілі держави «віссю зла» (а хіба то були не «промови ненависті»?) було б суто риторичним. Зараз зручно все валити на Буша та обіцяти вже із завтра жити за нормами моралі й міжнародного права. Цікаво подивитися, хто найближчим часом потисне руку новому міністру закордонних справ Ізраїлю Авігдору Ліберману, якого в самому Ізраїлі називають фашистом за ідеї «кантонів», тобто гетто для палестинців, «трансферу», депортації, нарешті, заяву про те, щоб «посадити всіх палестинців в автобуси. Вивезти до Мертвого моря і там втопити».
Українська делегація не залишала зали під час виступу іранського лідера. Якщо комусь муляє буцімто солідарність із Росією, яка теж залишилася, варто вказати, що не залишала залу Норвегія — цілком європейська держава із власними принципами (до слова, прокурор цієї країни цими днями прийняв звернення групи місцевих адвокатів про притягнення до суду вищих посадовців Ізраїлю за скоєння військових злочинів під час бійні в Газі у грудні-січні). Цей жест, уже відомо, позитивно оцінили не лише в Тегерані, а й в інших країнах так званого «третього світу», зокрема, і в тих, в яких Київ прагне нині отримати кредити та інвестиції. Чи було це випадковістю, чи Київ таки спробував думати власною головою, виходячи як із моральних норм, так і своїх національних інтересів, залишається загадкою. Тель-Авів же обурився. «Розчаровує українська позиція. Ізраїль сподівався, що українська делегація приєднається до позиції європейських країн, і продовжує сподіватися, що Україна озвучить свою позицію про виступ іранського президента на Конференції», — заявила Калай-Клайтман газеті «Сегодня». І тут на Михайлівській площі закрутилися, як Пан Гі Мун на Конференції. На сайті МЗС з’явився уривок виступу голови делегації України на Конференції М.Маймескула із таким пасажем: «Україна засуджує будь-які екстремістські висловлювання з трибуни цього форуму». Ще далі у виправданнях пішов речник міністерства В.Кирилич, даруйте за вислів, «опустивши» колегу-дипломата: «Розуміючи неоднозначність даного заходу, Україна знизила рівень свого представництва на ньому. Ми делегували для участі в конференції не міністра, не його замів, а лише представника України при відділенні ООН». Дійсно, чудове виправдання: ми делегували навіть не заступника міністра (тут можна було ще тицьнути в очі Росією, бо від неї був цілий заступник міністра на прізвище Яковенко), а в нас, бачте, тільки якийсь представник, так, дрібничка... Ну, а кульмінацією стало телешоу Шустера 24 квітня, де ізраїльський посол влаштувала в студії справжню екзекуцію заступнику міністра закордонних справ України, причому за активної участі або мовчазній згоді цілої групи, язик не повертається сказати, народних депутатів України... Такого формату міждержавних відносин, осмілюся сказати, не переживали навіть «бананові республіки». Бідолаха виправдовувався, як міг. Мабуть, від хвилювання забув, користуючись нагодою, запитати хід розслідування вбивства в Газі українських громадян — дітей, про що обережно колись просив МЗС. Чи будуть у світі після такої добровільної ганьби посадовців поважати Україну? Відповідь очевидна.
Ну, а загалом, Конференція відбулася успішно. Так оголосила Верховний комісар ООН із прав людини Несі Піллей. 182 держави схвалили підсумковий документ із стерилізованим текстом. Щоправда, на невдоволення бойкотуючих, він підтверджує всі положення попередньої — «поганої» — Дурбанської конференції. А головний підсумок — глибокий розкол у тлумаченні державами так званих «першого» і «третього» світів фундаментальних положень і міжнародного права, і норм моралі.
За матеріалами газети "ДЕНЬ", №74, середа, 29 квітня 2009
Посилання на тему:
“Ізраїль” розчарований позицією України на Женевській конференції
Президент Ірану змінює світовий порядок
Конференція проти расизму в Женеві: Юпітер, ти сердишся - значить, ти не правий
